Я не особливо великий любитель намальовувати собі якості типу переконливості чи якоїсь влади над чужими думками чи поведінкою, бо не знаю, навіщо людям така влада чи тримання за ілюзію її наявності. Але були деякі моменти у проф.діяльності, коли є причини вважати, що саме я ініціював деякі процеси, які до того не були вербалізовані, і коли критична кількість колег або ключові особи, які приймають рішення, переварюють сказане та знаходять в тому сенси та дієво це підкреслюють, це потім працює певним чином, і мені це повертається кращими умовами роботи та взаєморозумінням.

Нещодавно я спостерігав роботу дзеркальних нейронів. Колега, з яким я працюю, живе у досить напруженому темпі, який я не знаю, як можливо вигрібати, але він досить стабільний у роботі та інших проявах (не скажу, що з усім погоджуюсь, але стабільність присутня). І тут у мене з'явилося відчуття, що ця стабільність трохи пливе, це помітно по непрямих ознаках. Це співпало з тим, що я йому недавно сказав, що фізично не можу брати на себе таку кількість роботи, бо просто не вигрібаю, пару днів я просто не вийшов, мотивуючи це постковідною слабкістю. У мене з'явилася підозра, що на якомусь несвідомому рівні йому ідея прислухатися до себе імпонує, і те розхитування, яке я бачу, це наслідок. Коли хтось заявляє, що йому важливий власний стан та якісь більш звичні задачі, а вони у мене є, це спонукає до конструктивних роздумів та процесів, хоча який вигляд ці процеси будуть мати, хто його знає, але як би там не було, не буду ж я обмежувати себе у констатації меж своїх можливостей.

Трохи за сьогодні поколупався у сайті. Небагато, але вдень трохи поредагував назви та посилання, ввечері дещо на сторінках. Роботи там ще багато, але робити мені її важко.

***

Фізична активність зараз просто нереальна задача. Чи то постковідло, чи соматизоване вигорання, чи те і те.

***

Думав посидіти попрацювати з сайтом у шоколадній майстерні, але вона вдень зачинилася через кацапські гівнодрони. Поїхав на Воздвиженку, знайшов там заклад, в якому раніше не був, поряд з 32джаз, ще у парк потрапив, який раніше був закритий для прогулянок.

***

Думаю піти завтра грати на дарбуці у закладі, але мені так сподобалося бути вдома по вечорах, що, напевно, буду я потроху прикривати цю лавочку.

У таких питаннях як ідеологічне єднання або взагалі промоушн певної ідеї, яку в теорії люди мали б розділити, доводиться рахуватися з тим, що люди егоцентричні, і на першому плані у них "а що мені з того", а потім вже "ок" чи не ок. Так само обговорювали нюанси роботи гітарної асоціації - імхо, спочатку треба дати людям зрозуміти, що їм з того, що вони братимуть участь у роботі асоціації, а потім можна їх мотивувати робити якісь внески.

У голові того, хто чує слово "єдність", воно або перетворюється на абстракцію, яка не має рушійної сили, або потребує уточнення на рівні побуту та вирішення звичних справ. Такі поняття потребують конкретизації, як підмет потребує присудку, далі обставини, означення (сама структура повного речення - це наче модель явища, яка сприймається як повна), тобто людина має розуміти, з ким єдність, навіщо, що їй з того, які плюси та мінуси. Може бути єдність на грунті страху, тривоги - ці почуття люди точно розділяють, але чи це стає фактором єднання, не впевнений, хоча короткостроково - вочевидь, так.

Хоча є такий момент, що існують колективні рішення проговорені та не проговорені. Фактором єднання, напевно, може бути прийняття ідеї про те, що існують колективні рішення, які втратили актуальність, і потрібні нові, це також питання колективної відповідальності, і багато чого з того, що відбувається - це і є колективні рішення, і якщо вони вам не подобаються, давайте приймати інші. Але таку ідею неможливо просунути, бо люди такого не розуміють. Риторика, яка базується на існуванні "непроговореного, але діючого колективного рішення" - це надто реальна абстракція та надто абстрактна реальність, щоб люди з цим погодились. Прийнятна або міфологія, відірвана від реальності, або щось настільки реальне, щоб у тому не було сумнівів.

У цьому місяці сильно просів продаж нот аранжувань, десь у 3 рази зменшився. Я гадав, що це через відсутність нових відео на каналі, але виявилося, що на платформі з продажу табів деактивували деякі хіти, які гарно продавалися, бо за вміст цієї платформи взявся лейбл, і звідти купу всього повидаляли.

Є, звичайно, деякі обхідні шляхи, як туди закинути таби та прив'язати їх до відео в обмеженому доступі, або ж викласти на іншу платформу, але все це гра з чужою власністю. В цілому, я це сприймаю як певний фактор руху, менше прив'язуватись до хітів та більше створювати власний ексклюзив або братися за твори, не захищені авторським правом або захищені лише теоретично, з можливістю маневрів. Ясно, що це не набере стільки переглядів, але ж люди якось і без того працюють і живуть.

***

Грав нещодавно на дарбуці у закладі, відчував нездорову втому, надалі вирішив туди не виходити, поки не пройде. Це підсилюється усвідомленням того, що мені з цієї кр.-тат. теми пора потихеньку зістрибувать. Пару тижнів тому я казав, що воно навіть по приколу, зараз розумію, що ніт.

***

Забацав аранжування кр.-тат. пісні на 4 гітари, аранжування шкільного рівня, але гітарна академічна спільнота навряд чи візьме таке в роботу, надто екзотично, хоча дарма, пісня гарна. Є ще купа суперових пісень, деякі я зроблю соло чи на ансамбль чисто для свого задоволення.

Об'єднання людей у спільноти пов'язане з потребами людей у соціалізації та самовираженням. З усім цим важко у часи війни, коли обставини змушують до концентрації уваги на нижчих ланках піраміди потреб, але ті, хто сприйняття та продукування сенсів зробив атрибутами свого внутрішнього світу, залишить це у собі назавжди. Інша справа, наскільки актуальною для нього буде концентрація уваги на певних сенсах у певних ситуаціях.

Культура в широкому розумінні прокачує в людині сприйняття образів та сенсів та вміння ними оперувати. Суспільство, у якому є взаєморозуміння в інтерпретації образів та сенсів, стає таким організмом, де кожен член суспільства має почуття єдності та безпеки, бо знає, що представники культури підуть одне одному назустріч у скрутних ситуаціях та скоріше оберуть довіру у ситуаціях невизначеності.

Бачити культуру держави лише як сукупність певних мистецьких активностей — це досить вузький підхід, хоча ставлення до видів мистецтва — це лакмусовий папірець. Культурне життя у сенсі потягу до мистецтва починається з мотивації торкнутися певного мистецтва, сприйняти його сигнали, зібрати їх у сенси, і цей гештальт закривається отриманням бажаного. Ті ж властивості має суспільне життя, тому культурне життя від суспільного я б не відділяв, адже культура — це діяльність суспільства та його взаємодія у передусім невербальному полі.

Сенси сприймаються як щось одне, почуття — суміжне, але інше, проте людина пов'язує сигнали у єдиний меседж, керуючись почуттями, і культурна пропаганда має це враховувати. Російська імперія заганяла усіх в одне культурне русло страхом, безвихіддю та безальтернативністю, бо могла, але й сьогодні їхні методички не змінились, і їхня інформаційна війна проти своїх же громадян продовжується тими ж методами. Зараз такі часи, коли у нас з'явилося більше свободи вибору, але мотивувати людей зробити певний вибір стало теж складніше. Ситуація та сама, що з торгівлею у совку та після його розвалу — раніше реклама в умовах монополії була не потрібна, потім стало треба нагадувати про себе знов і знов, вишукувати для цього нові способи, складати маркетингові стратегії. Так і тепер виходить, що політичним українцям різних етнічних груп треба нагадувати про фактори єднання так і сяк в умовах, коли вони обирають хто досі рос.культуру, хто поїхав чи поїде та культурно розчиниться там або ні, хто концентрується на своїй етнічній культурі та чхав на ідею єднання у державі. (Маю відмітити, що кримським татарам вдається бути і носіями своєї культури, і фанатами української державності, адже для них Україна — це безпечне середовище, проте ця ідилія продиктована скоріше бажанням самозбереження, ніж симпатією до української держави чи культури, хоча мені складно судити, але я б самому собі про всяк випадок не лестив.) А хтось залишається дрімучим рагулем та вважає це справжньою рідною культурою, тож якось треба їх переконувати у зворотньому, і це процес, де виникає купа складних питань. Особливо коли рагуль (та й не тільки) дивиться новини, бачить певного персонажа з його мільйонами та королевами, і думає: а хто з них для мене може бути авторитетом? Якщо про це думає взагалі. Чиїсь авторитетні твердження у нас не мають рушійної сили.

Імхо, у нас культурна експансія держави по відношенню до громадян ефективна скоріше тоді, коли дотримується стратегії м'якого оточення людини культурою та провокує несвідоме відчуття її цілісності, бо будь-які різкі рухи волелюбний українець вважатиме стрьомною підставою. Єднання на ґрунті протистояння агресору — це ситуативне явище, але воно не панацея зовсім, і масове відчуття цілісності культури, яка панує навкруги та всередині, могло б бути профілактикою майбутніх проблем суспільства та держави, але це задача, з якою сьогодні справляються загалом фанати, які пропагують культуру просто тому, що інакше не можуть, якими рухає маніакальне бажання розширити коло її свідомих носіїв (росіяни слово "свідомиє" використовують в обсценному контексті, що теж симптоматично, бо саме свідомість носія культури — це захист від їхньої експансії). Тож ці свідомі маніяки роблять для нас усіх те, чого не зробить жодна авторитетна заява чи настанова, просто результати їхньої роботи сьогодні неочевидні, але завтра-післязавтра будуть, ці люди працюють просто на перспективу, на створення умов, передумов; таке підійшло б у якості мірила ефективності роботи чиновників, але їм далеко не всім така ідея сподобається.

 Просто люблю поєднання електроніки та голосу старих курдських співаків.

 

Оце місяць тому хворів чимось непонятним, потім відійшов, потім кашель знову посилився, але тепер розумію, що воно схоже на ковід, і його дружина привезла зі Львова. Тестів не робили, але я по характеру втоми впізнаю. Кашель тільки от почав попускатися.

***

Замінили диван, понаходили у старому дивані кілька речей, які колись зникли за загадкових обставин. Зокрема гарний годинник Citizen, який я не встиг толком поносити. Одразу поїхав у контору поставив батарейку, тепер не нарадуюсь.

***

Змусив себе до оновлення каналу на ютьюбі, забацав ансамблеве аранжування гарної кр.-тат. пісні. Плюс відловив на сайті "тарганів" — деякі сторінки, звідки можна було купити ноти, не працювали через зміну серверного протоколу.

***

На макбуку програма OpenShot страшенно тупить. Я псіханув та поставив саме прогу для мака CapCut, бо ШІ мені сказало, що цей опеншот погано оптимізований для mac os. Блін, це ж інша справа, нова прога просто літає, функціонал бімба, чо я раніше не поставив шось нормальне? Гадаю, це питання я ще не раз і не п'ять собі поставлю з приводу різних речей. 

***

Їздив записуватися на студії, задіяв манушну гітару, але попередив чувака, що ми запишемо ще одну пісню, про яку домовлялись, і далі я пас. Хай думає, що я виснажений і що в мене хандра, вигорання, депресія чи щось таке (щось із цього справді може бути), просто я не думаю, що казати йому справжню причину відмови братися за його пісні йому справді варто. Може, у мене таки є базові поняття про емпатію, хоча тут, може, інше: є речі, які треба окреслити дуже контрастно, щоб на них зважали, а надто виразна прямолінійність може бути образливою, тим більше той вид прямолінійності, до якого я тяжію, коли мене бісить те, що і як відбувається.

Через суміш факторів я перестав робити аранжування, через це у канала з відео став падати рейтинг через брак оновлень, а через це я втрачаю більше, ніж заробляю, граючи кілька разів на тиждень на дарбуці з акордеоністом. Треба цю роботу жорсткіше дозувати та повертатися до аранжувань, бо це не діло.

***

Вчора зробив айран на основі катику, хоча для цього міг би підійти і якийсь інший кисломолочний продукт, але цей я сквашував сам. Айран вийшов ідеальний, просто додати води та солі.

***

Провів онлайн урок з кубинцем, який живе у Маямі. Гадав, що він нормально спілкується англійською, живучи там, але виявилось, що не дуже. Довелось мені згадати іспанську, у якій я не практикувався багато років, але виявилося, що я багато чого пам'ятаю та можу нормально нею розмовляти, хоча музичну термінологію треба ще погуглити. Я вчив іспанську у шкільні часи, і вона мені завжди подобалась набагато більше, ніж англійська, це впливає на те, чому вона краще сидить у пам'яті.

Лише через пару місяців роботи з акордеоністом з'явилося відчуття якоїсь впевненості та слідкування за темами у швидких темпах. Пробував чіпляти тамбурин на п'ятку, бо інакше м'яз на лівій нозі втомлювався часто тупотіти, потім почепив його на дарбуку, знову зняв і почепив на носок, вже насобачився.
***
Ця робота у закладі мені звалилась на голову, і я очікував, що вона швидко мене прикумарить. Насправді я від неї не те щоб втомився, хоча й утомився загалом, просто мені подобається буцати по дарбуці, ще й прогресувати у цьому, плюс безкоштовна кава на молоці у джезві, чай, комуністичні ціни на янтики для персоналу та відчутна знижка на все меню мене тупо підкупили, є фактори емоційного підкріплення. Плюс у мене немає зорового контакту з публікою — я сиджу під кутом та дивлюся в стіну, на якій висить вінтажний килимок. Ідеально. Плюс дізнаюся щось про кр.-тат. мову та культуру щось, чого раніше не знав. Це мене повертає у ті часи, коли я вивчав фарсі та паралельно дізнавався про перську культуру та життя в Ірані загалом. Тут схожа тема, але з музичною мовою. 

***

Кашель так і не проходить вже місяць. Був нещодавно на заході, де народ палив сигари, прокурили приміщення так, що я потім повернувся додому і кашляв весь вечір. Але це не вперше, кашель довго тримається, а що я реально ненавиджу — це коли тримається нежить, це просто капець.

***

Зробив катик на основі того катику, що передав колега, спочатку подумав, що помилився з ультрапастеризованим молоком, але воно було просто пастеризованим, і все вийшло. Отримав щось схоже на грецький йогурт, зробив на ньому цацикі. Тепер зробив трохи більше, щоб частина встигла закваситись як слід.

***

Якось надибав магазин, у якому завжди є пікулі/pickle, який мені в Індії дуже зайшов, ферментовані оливки, цитрусові чи мікс манго та овочів. Дружина привезла соус tikka masala, який я додаю у курку під час смаження, виходить дуже по-індійськи. Соус закінчується, де брати новий, поки що не знаю. Знайти гарний чай ассам — теж така собі задачка, бо чай на ринку є, але щоб гарний, то не факт.

Одні кажуть, спочатку були танки, а потім російські книги, балет і т.п. Інші кажуть, все почалося з культурної експансії. Хоча у мене інша версія: все почалося з передумов до прийняття чужого. На полицях знайшлося місце для російських книг, у голові воно знайшлося для російської мови. У головах знайшлося місце для дичини, не сприйняти якої було чомусь не можна. Воно і досі знаходиться там, і досі купа українців мають до дичини потяг. Якийсь потяг до екзистенційного досвіду, перемішаний з садизмом — а от я візьму і зроблю інших жертвами власних уподобань. Не все ж самому бути жертвою, треба ж щось змінити навкруги, відчути владу. Покращити іншим життя не можу та не хочу, так хоч зіпсую.

Як от обсесивна тяга всюди тулити російську мову, особливо там, де це недоречно. Відсутність тоталітарного устрою у країні дає можливості, якими люди зловживають, маючи на це певні права, хоча, як виявляється, використання рос.мови у певних робочих сферах таки має не завжди очікувані обмеження, але ж у нас демократія з її парадоксом: процент населення наполегливо розповсюджує рос.мову, бо це "язик моєй мами, і я не буду нікому нічево обьяснять", граючи з ворогом в одній команді, але користуючись свободами, яких би людина не мала у ворожій країні, для якої тутешні принципово демонстративні рос-мовні — це ресурс. Здавалося б, коли держава закручує гайки, це мало б викликати у русофілів ейфорію, бо наконєц-то щімят как слєдуєт, але вони чогось ниють. Може, це і є прояв ейфорії, хтозна. Але в Латвії та ж петрушка, хоча там повноцінним громадянином не кожен може і хоче стати.

Якщо поглянути на розвиток рос.імперської ідеології та напрацювання по задурюванню людям мізків, то диву даєшся — системна робота протягом століть. Ідеологія перемішана з міфологією, є методички, готовий комплекс дій ще з царських часів. Як їм вдалося надбати стільки знань у сфері пропаганди та організованого примусу?

Гадаю, росіянами рухало і досі рухає передусім бажання зберегти те, що вони захопили, ілюзію політичної цілісності та культурного домінування, не будучи при цьому повноцінною нацією з окресленими кордонами, тобто це намагання окреслити себе у сурогатний спосіб просто тому, що вони колись стали на цей шлях і не можуть більше з нього звернути. А наша задача — окреслити себе від них, як це робив Хома Брут.

На всьому рос-мовному просторі практично відсутні діалекти, хіба що якісь регіональні говірки чи специфічна вимова. Вони з самого початку ідею об'єднання великої території підкріплювали запозиченими атрибутами, зокрема такими як Русь і слов'янство, хоча Русь тут, а не там. Тож їхня база знань та бібліотека методичок — результат багатовікових намагань склеїти те, що не дуже склеюється, тому треба тиснути, раптом воно склеїться. Але ж кожен, хто пробував клеїти, наприклад, пластик епоксидкою, знає, що тиск не допомагає, і те, що не клеїться по природі, ніколи не склеїться.

Тому ясно, чому існування України вони називають екзистенційною загрозою — бо саме тутешня земля породила все, що пов'язано з Руссю, а способи розвалити її на складові не дали результату. Україна виявилася більш цілісною, ніж рос. імперія та її подальші аватари — совок та рф, але без присвоєння собі кореня, з якого росте все "руське", їхні гілки пересихають та відпадають. Війна почалася тоді, коли термін придатності сурогатних способів об'єднання захоплених земель дійшов до критичної межі. Хоча це було так ще тоді, коли головний герой у Generation "П" Пелевіна отримав завдання придумати національну ідею, якої і на той час не було, та й не могло бути, бо росіяни — це імперський етнос, а не нація, тому їхнє вторгнення так нагадує навалу ходячих мерців.

Замість думати про самих себе та про найближче оточення люди бува перемикаються на більш глобальні питання та намагаються керуватися не персональним благом, а спільним.

Перехід від оперування поняттям "я" у плані прогнозів, керування життям, покращення чогось, до поняття "ми" — це окреме явище, про яке варто говорити окремо.

Прикол в тому, що коли люди керуються благом держави, як от рф зі своїми історичними місіями, вони готові покласти велику кількість громадян, знецінюючи їхні життя загалом. Звідси проситься висновок про те, що люди, які приймають такі рішення, були виховані в парадигмі знецінення якогось персонального життя, бо лише натовп разом — це сила, а окремий учасник натовпу ролі не грає. Не схоже, щоб хтось переходив з поняття "я" на поняття "ми". Скоріше це перехід від ідеї "мене ніколи не було, і вас не буде" до дій на цьому ґрунті. Власне, це єдиний фактор, який об'єднує людей у такі структури.

Але людей там повно, і вони легко відправляють їх на забій. А що будуть робити вестернси, просякнуті гуманізмом по саме німагу — оце питаннячко.

У серіалі "Бункер" цікаво нафлудили сюжетних елементів та розкрили загальну концепцію. Чекатиму на 4 сезон.

4 сезон Річера теж цікавий, хоча перші сезони були млявіші. Схоже на мультик і на бойовики 90-х, але теж у сюжету є ритм, та й закрутили.

У серіала Гранчестер гарний англійський вайб, подібний до "Про всі створіння", якби додати кольору, буде та сама картинка, тільки інші персонажі.

***

Вже скоро має відправка невеликого фрейм драма, який я спробую використовувати в роботі разом з дарбукою. На деяких відео чув виконавця на даре, мені сподобався звук інструмента, але поза Кримом їх не роблять.

***

Розглядав варіант купити дарбуку з вбудованими дзвіночками, як на бубні, для кр.-тат. музики такий дзвін підходить. Замість цього придумав, як присобачити тамбурин на ногу до своєї дарбуки. Кількадесят см скотчу, і бінго.

***

Оце в квартирі б прибрати, але сил нема, але й дивитись на безлад сил теж все менше, і що тут робити, неясно.

***

Колега приніс мені кр.-тат. кисломолочний продукт катик (qatıq/къатыкъ). Цікава штука, щось між кисляком та йогуртом, але сильно сквашений. Можна його використовувати як закваску для нового такого продукту. Треба спробувати зробити язьму — розвести водою та додати часник та кріп.

У державах, де релігійна міфологія відіграє роль консолідуючого фактору, основа держави — традиційна родина та церква. Сьогодні релігії далеко не всюди мають владу над міфологічним мисленням населення, тому основою держави є модель стосунків у групі, проте релігія в цілому теж про це, але з нюансами. Плюс відчуття місця правил і порядку у персональному житті та у соціальному. 

Так от тут у ком'юніті на рівні двора, сільради і т.д. є таке бачення, що спірне питання треба спочатку вирішити зручним способом, а потім розбиратись з наслідками порушення процедури. Робиш херню — роби втіхаря, а потім випадай на мороз і бикуй по максимуму. А якщо хтось піде по інстанціях та дійде до суду — вмикай дитину, канюч, кажи, що не треба псувати іншим життя, хай ситуація сама собою відкотиться назад, якщо якось натискати на невдоволених. Наслідки — невдоволення окремих членів групи, їм можна намагатись згодувати ідею, що якщо вам щось не подобається, то подивіться на інших, їх же все влаштовує. Виставити тебе як ініціатора конфлікту, коли саме порушення процедури не вважається ініціацією конфлікту, а правила і порядок — це речі гнучкі, і залежать від того, хто конкретно хоче вирішити питання так або сяк, і які має домовленості з зацікавленими особами. Це модель биковато-феодального устрою, і це я нещодавно бачив на практиці. Так от наскільки правовою є держава, визначається не тим, що написано в документах, і не історією права (а в Україні перша конституція була ще за Пилипа Орлика), а середньою температурою по таких от дворах, конторах, сільрадах, саунах і т.д.

Потім ці ж самі люди ниють про те, як країна потерпає від корупції, і як мало надії на зцілення. Мабуть, знову когось не того обрали, а ті посадовці, хто міг би врятувати країну від корупції, цього чомусь не роблять. Чому ж це? Звичайно, країна потерпає, було б дивно, якщо було б інакше. І було б дивно, якби ворог цим не користувався упродовж дуже тривалого часу.

У дворі виникла неоднозначна ситуація, коли частина жильців обмежила рух частиною двору, поставивши замок на ключі, через що дружині проблематично паркуватися там, де їй було зручно, бо для цього треба когось видзвонювати та просити. Політично складна ситуація, де я з одного боку, озвучую претензії від імені дружини, бо жінок-водіїв чоловіки чомусь просто не слухають. З іншого боку, я розумію сенс встановлення замка, бо двір малий, а понаїхавших у робочий час стає все більше, і вони блокують деякі ділянки двору та створюють проблеми. Моя мрія — шлагбаум у дворі, щоб у робочий час там не паркувалися хто попало. З сусідами, що обмежили частину двору, доводиться тримати політичну позицію: я розумію і вас, і дружину, але дружину більше, проте сваритися нікому не в кайф. Наче досягли консенсусу, для цього мені довелося донести обґрунтовану позицію сусідів до дружини та мотивувати її не кіпішевать, бо вони йдуть назустріч у цій ситуації макстмально, але без декорації, наче я на боці тих, хто ігнорує її обурення.

***

Ще одна робота в італійському закладі, і цього року фініта, я вже цьому навіть радий. Що по наступному року — подивимося. Я сподіваюсь на краще — що я замість роботи в цьому закладі оберу щось інше. Мене прикумарила одноманітність на неможливість розвивати цей проект, при високому рівні всіх колег це виявилося на практиці неможливим, бо мені треба не лише займатися аранжуванням та організацією виступів, а ще й збирати всіх на репетиції, бачачи, що не всі в захваті від цієї ідеї.

***

Почав робити пару аранжувань симпатичних кримськотатарських тем. Це все, ясно, не для переглядів на ютьюбі, хоча як знать. Турки вважають цю культуру спорідненою зі своєю, самі виконують кр.-тат. пісні. У нас, можливо, зацікавляться викладачі гітари, хоча якщо я зроблю одну пісню так, як мені краще звучить, вони можуть злякатися заморочних аплікатур.

Якщо спитати у когось, як ти уявляєш культуру якогось народу, людина згадає щось таке, що є особливого в того народу і чи відноситься це до його культури, тоді включить це у список елементів, які викликають стійку асоціацію з певною культурою, а відтак і з самим народом.

Елементів народної культури більше, ніж здається, і з цим пов'язані різні хибні уявлення. Наприклад, в Іспанії є сліди арабської культури — оці дворики, палаци, які є в Андалусії. Утім якщо розібратися з тим, хто такі араби, то виявиться, що це передусім жителі Аравіського півострова, а інші арабські країни арабізовані; до того ж, жителям пустелі та засушливих регіонів було не до того, щоб будувати такі палаци з фонтанами, і це було запозичено у персів, яких вони завоювали та ісламізували, хоча арабізувати їх не вдалося. Але культурна апропріація спрацювала, і в голові у туриста Альгамбра = араби, хоча ця рівність дуже приблизна. В цілому — картинка, форма, звук, рух, смак грають роль, бо все це складає цілісний образ культури, її відчуття на різних рівнях.

Знецінення артистичних професій в Україні веде до того, що у самих українців при згадці про українську культуру не буде виникати стійкої асоціації, яка б містила в собі повноту елементів, які породжують відчуття різної природи та певні почуття. Прибрати елементи російської культури — це допоміжний засіб, але не основний. Ворог століттями витрачав ресурси на те, щоб відчуття повноти викликали саме елементи російської культури, і багато хто з українців досі ниє за булгоголями, толстоєвськими та вільним користуванням рос.мовою в всіх сферах. Висновок: прибирати росіянське можна і треба, але це лише допоміжні засоби, і не варто розраховувати, що відсутність чогось одного автоматично закриє потребу в чомусь іншому, бо інакше це спроби поводитися, як герої рос.казок, де щось стається само собою або за щучим велінням.

Іноді в тредсі вискакують питання про те, як стати музикантом, але майже ніколи не цікавляться тим, яка різниця між професійними та хоббі музикантами - для дописувачів якщо ти граєш собі або з друзями на гітарі більше часу, ніж зазвичай, то ти типу вже музикант.

Але є суттєва відмінність між проф. та хоббі музикантами у тому, як вони ставляться до роботи.
Хоббік іде кудись пограти тоді, коли йому це по приколу. А якщо якісь інші плани - то не йде або забуває, що домовлявся. Навіть якщо має непоганий виконавський рівень - ти з ним домовляєшся заздалегідь, а він може сильно запізнитися чи взагалі не прийти, бо йому не нагадали про роботу, а сам він забув.

Профі музиканти в цьому сенсі поводяться інакше - наприклад, щоб запросити когось, я питаю, чи вільна дата. Якщо вільна - то давай ставити роботу на цю дату, це типу як стандарт. Це само собою, що якщо дата вільна, і можна поставити роботу, то найчастіше можна на музиканта розраховувати. Так і до мене звертаються, і так само я погоджуюсь, якщо дата вільна. Поняття вихідних нема, і якщо пропонують роботу, ми її беремо.

Але при тривалому завантаженні починаєш заздрити хоббікам з їхньою простотою та легкістю. Виникає перевтома, і хочеться десь свою участь скасувати, для цього треба знайти якусь відмазку. От і починаєш щось вигадувати, типу у мене якийсь форсмажор, якась халтура чи інша термінова справа, бо поняттям втоми далеко не всі колеги оперують. Можна якось пояснювати ситуацію типу: "розумієш, ми всі цінуємо в колегах стабільність, коли вони виходять на роботу, якщо заздалегідь пообіцяли, але є різні моменти, про які ми зазвичай не говоримо, і перевтома при неможливості повноцінного відпочинку - один з таких моментів, так от нікому не стане краще, якщо під дією перевтоми я взагалі перестану підписуватися на роботу, тому її треба свідомо дозувати вже зараз", але подібні пояснення не всюди доречні, бо люди звикли вимірювати все по собі, і якщо у них вистачає мотивації та енергії там-сям стрибати, то вони не зрозуміють проблеми, передусім не відчують її. Плюс у професійному колі ми вирішуємо дуже обмежене коло питань, це зручно, але питання мотивації та інших нюансів, які стосуються ціннісної системи, ми намагаємося обходити стороною. Це робить спілкування обмеженим, але стабільним в робочому сенсі.