Були в чайній на Подолі. Там більше нікого не було, хоча зазвичай у довоєнні часи та вечорами було дуже людно.

***

Вже багато років хочу записати якесь відео у парку ім.Алієва, але так і не вирішив, на яку музичну тему. От вже й погода пішла, а я так і не вирішив.

***

Один західний замовник вирішив закидати мене замовленнями на ексклюзивні фламенкові гітарні аранжування. Приємно, але й робота там потребує дофіга часу та механічного виписування акордів, коли треба виписати акомпанемент. Нещодавно зробив тему, виписував усю партію акомпанементу, усі синкопи, кожен акорд, це жестячіна.

***

Завдяки одному запису, що його мене попросив зробити колега, взявся за гітару мануш та чешу на ній акорди, щоб навчитися акомпанувати у стилі джаз мануш. Може, згодиться колись, мало там що. Хотілося б спробувати взяти цю гітару на якусь роботу та почухати медіатором, хотів і минулого року, але не ризикнув, зараз більше шансів реалізувати цю ідею. Якщо, звісно, з'явиться якась робота інструментальним дуетом.

***

Треба доробити одну сехілью, іншу доремонтувати, але так облом ставити цю гладильну дошку, що виконує роль кімнатного верстака. Хоча я тут навчився вже робити красиві сехільї з наборним орнаментом, але шось мене на них зараз не вистачає. Взагалі не тільки у мене впала працездатність в плані кількості справ на день. З одного боку, це діло звички, якби було більше задач, я б з ними справлявся. Але той режим, у якому я зараз знаходжуся, дає мені більше енергії. Грошей заробляю менше, але менше витрат на компенсацію стресу та втоми, хоча воно ні фіга не компенсує, це лише типу обґрунтування витрат енергії на певну кількість роботи. Я хотів перейти в інший режим роботи, але не думав, що за таких обставин.

***

Тут наче амер.посольство повертається назад. Можливо, продовжимо уроки з дітьми, якщо ті ж сім'ї сюди повернуться.

***

Знову хочу до Львова. Дістатися туди реально, а от де жити та скільки коштуватиме подобове проживання — це питання. Рази, мабуть, у півтора воно подорожчало. Хоча можна по своїх каналах дізнатись, раптом десь можна кімнату зняти у не дуже туристичному районі на кілька днів. Хоча, може, краще заплатити більше, але мати нормальні умови, як для людини, що приїхала до Львова та хоче там приємно провести час у перерві між тривогами.

***

Дружина виграла творчу резиденцію у Румунії на місяць. Буде у мене нагода побувати у Чернівцях, щоб там зустрітися десь посередині її перебування, там від Чернівців не дуже далеко.

Такий гарний день.

Спочатку сидів удома, потім вирішив проїхатися на самокаті. Мене занесло аж на Контрактову — хотів пройтися по Житньому ринку, але згадав, що пн вихідний. Поїхав далі, зайшов у турецький магазин, потім до лавки італійських товарів, потім у Сільпо. Трохи більше ніж за годину об'їздив купу місць та набрав ніштяків. Потім пройшовся подивився у нас в парку магнолії.

А тепер треба допрацьовувати замовлення по нотах, а так облом, капець.

Раніше пусте місто мені не подобалося. Зараз воно пусте не так, як раніше було пустим, коли на вулицях було приблизно стільки ж народу. Зараз якось приємніше, інше відчуття. Навіть не знаю, чого так.

***

На скрипці досі не виникає бажання грати. Гітара зараз краще йде, ще й манушні теми згадую. Гітара дає можливість інакше висловлюватися за рахунок наявності атаки.

***

Сьогодні їздив по центру на самокаті, зустрів танцівницю трайбл та майстриню по костюмах Олену Кужель з подругою ілюстраторкою та співачкою та пішов потусити з ними у майстерню-бункер. Оце я розумію несподіванки.

***

Нареееешті переробив рос.версію сайта на українську. Витратив сьогодні на це кілька годин. Отже, http://eugensedko.com

***

Приїхали чайні ніштяки з магазину chayishop — два млинця пуера, чахай, глиняна піала, гайвань. Радість.

Пограли сьодні в Буена вісті. Перший раз був у складі, де є клавіші. Кльово по звуку було, дуже повноцінно.

***

Чувак замовив аранжування цілої булерії на 4+ хвилини, інструментальна частина — то таке, а от виписувати всі акорди в акомпанементі вокалу — це жестяк довботня.

***

Замовив сет з трьох дизайнерських шкарпеток — побачив рекламу, і всьо, не втримався. Ще світилася реклама акційного пуеру, теж зайшов на сайт, замовив той пуер, а потім у розділ чайного посуду. Буде тепер нова піала, гайвань та скляний чахай, що ж.

***

Наче й роботи не так багато, а є задачі, на які не вистачає часу. Чи то задач з'явилося багато, чи неефективно використовую час, чи обидва варіанти.

Я у моральній дилемі. Я розумію, що вбивства невинних людей за межею людяності. Але якщо б по якомусь рашкінському населеному пункту йобнуло ракетами та вбило кількасот цивільних, я б не став вважати це чимось ненормальним. Що більше їх там здохне, тим краще. Військові, не військові, все одно. Вони розмовляють з нами мовою масових вбивств — значить самі зрозуміють такі меседжі.

Але от проблема, порушення міжнародного права не заохочуватимуть партнери, які допомагають зі зброєю.

Та й на запорєбрік загалом це б, мабуть, не подіяло ніяк, бо їм же ж похєр на своїх передусім.

Продовжують писати стосовно продажу нот, мені нравиця. Особливо цікаво те, що я завжди позиціонував себе як музикант-слуховик, якому ноти взагалі до фєні. В принципі, у моїй виконавській роботі так і є, я їх пишу лише на продаж, а для себе у мене є табулатура та слухова пам'ять. Це як селяни, що в одній частині городу вирощують щось для себе, з іншої — на продаж.

***

На хвилі суспільного інтересу до української музики, особливо до пісень, у яких оспівується смерть москальських загарбників, роблю аранжування однієї досить сучасної пісні на цю тему, виходить прикольна класика у стилі Еріка Саті. Зробив швидко, залишилося небагато, думаю скоро записати відео, але продавати ноти без узгодження з автором буде некоректно, тому треба буде переговорити.

***

Дружина вчора купила марки з кораблем, що йде нахуй. Не пройшло й доби, як саме цей довбаний корабель туди пішов. Усі захотіли собі ці марки. Пішов у поштамт, щоб купити людям кілька листів, а там кажуть: марок поки що нема.

***

Є чувак з одного муз.магазину. Сам він з Луганська чи звідки-то звідти. Йому вже за 40, ще рік тому говорити українською йому було досить складно. Сьогодні йому подзвонив ти з ним розмовляв, і він на російську не переходив, хоча я зазвичай з ним нею спілкувався, а нормально так українською вільно став шпрехать. Гарний приклад.

Учора й сьогодні активно барижу нотами власних аранжувань. Одна дівчина купила одразу кілька штук, ще по одному кілька людей. Не думав, що дійде до такого — наші (!) будуть купляти ноти українських тем (!) у мене. Оце так часи пішли. Один колега купив ноти мого гітарного аранжування, щоб подарувати його запорізькому ансамблю бандуристів, щоб вони його адаптували для ансамблю. Це наводить на ідею про те, що ансамблеві ноти — це окрема тема, на яку є певний попит. Але от з американського сайту поки що нічо українського не купляють. Це я дуже влучно знайшов групу, у якій виявилося дофіга викладачів муз.шкіл по всій Україні.

***

У якості развлєкухи ганяю по центру на Болті. Свій самокат поки що здав у ремонт.

***

Завтра деньок, ох. Поїхати або на самокаті, або на веліку кудись в центр забрати ліки, відвезти ще кудись неподалік. Вдень урок. Потім увечері виступ, перед яким я домовився з колегою, що він мені проведе заняття по конгах. Дуже подобається цей інструмент, але тримати його в хаті тупо не варіант.

Зробив сьогодні відео на аранжування Ой у лузі. Нормально розійшлося по фб, писали з приводу нот, двом продав ноти, хоча писало у приват більше народу, але коли отримували повідомлення про вартість, вони просто зливалися. Тобто люди писали, сподіваючись, що я розсилаю ноти усім охочим.

Розпакував скрипку, щоб на ній вже нарешті пограти. На етапі, колі її треба було настроїти, зрозумів, що ні, не можу я на ній зараз грати. Поклав на місце. Не знаю, коли до неї повернусь. Гітара поки що йде краще, але я тут взявся робити складні аранжування, що щоб бути в змозі зіграти на камеру, треба програти одне й те саме кілька сотень разів, і воно вже трохи прикумарює.

***

Кілька днів тому прийшов пуер, який я замовив у товариша, який торгує чаями. Забув, що шу пуеру треба дати відлежатись у квартирі якийсь час, тоді він адаптується до умов та простору та смакує краще та повніше. Зараз це вже інша справа, ніж у перший день.

Минулого року я був у Новій Каховці проїздом через Херсон. Звідти їхали машиною до Одеси через Миколаїв. Улітку був концерт у парку в Ірпені, восени грав на весіллі у Бучі. Узимку був у Харкові.

У Бучі колись жив мій дід. Він жив то у квартирі, то у своєму будинку, який залишився закинутим, бо так і неясно, кому він належить, бо там родина його дружини качає свої права, але ані вони туди не їздять, ані ми. Перед війною мама озвучила ідею: якщо тут заворушка, можем поїхати пересидіти у той будинок в Бучі. Ага. На щастя, ніхто туди реально їхати не збирався.

Знов запрацювала оренда самокатів, і це гарна новина. Якраз сьогодні на нашому самокаті навернулася передня камера та шина. Мабуть, проколов десь.

***

Учора ввечері та сьогодні вдень робив аранжування пісні Tuyo, ще треба попрактикуватися, і зроблю відос. Плюс пісню Ой у лузі червона калина зробив як такий досить складний триголосний твір у класичному дусі, ще кілька днів треба його попрактикувати. Потім Canción del mariachi, аранжування зроблене ще колись, треба відео зробити, все руки не доходять.

***

Завтра два уроки та робота у закладі. Так співпало, що вперше один день схожий на повноцінний довоєнний. Власне, я можу вже й офлайн проводити, але поки що охочих нема, але обережно сподіваюся, що у травні з'являться.

Нарешті у своїй кімнаті — прибрав, тепер звикаю до того відчуття, коли є свій простір, де можна сидіти клепати аранжування чи практикуватись без глушилки. Можна й на скрипці грати. Тільки скрипку я після ремонту ще не розпаковував. А забрав з ремонту ще у перший день війни.

***

Кількість уроків потроху збільшується, але так само може зменшитися, бо поки що неясно, що буде з регулярністю. На цьому тижні планується навіть робота у закладі за якісь гроші плюс очікується рекордна кількість уроків на тиждень за останній місяць.

***

Наполеонівські плани по аранжуваннях. На щось треба зняти відео, щось допрацювати. Сьогодні увечері зробив одну відому пісню десь на 70%, далі буде. Крапля за краплею треба підвищувати продажі на сайті, де лежать ноти. Для цього їх треба заковбасити багато. Для мене це доволі проста, цікава та приємна робота. Механічний аспект багатократного повторення різних композицій та окремих фраз пасує моїй нервовій системі. Завжди є можливість відволіктись за допомогою якоїсь циклічної активності, і музична практика тут ідеально вписується.

***

У зоомагазин повернулися звичні котячий корм та наповнювач. Це реальне покращення, бо спочатку в іншому магазині знайшлися замінники, але то фігня була повна.

***

Потроху відкриваються кафе та різні магазини. Сьогодні нарешті взяв нормальну каву у магазині, де зазвичай її беремо. Спроби пити іншу каву призвели просто до відмови від кави, або кидаю туди морозиво чи сгущонку, щоб не смакувало так погано. Як умпалумпи, що додавали у свої страви какао-боби, щоб не було так гидко.

***

Зняли заборону на алкоголь. Пішов одразу взяв 2 пляшки вина. Першу випили на трьох. Воно ностальгічно було — типу о, нормальне вінішко, нямням. Італійське, регіону Пулія. Потім через пару днів відкрили друге, французьке якесь. Наче теж нічо, але так його й не допили. Все, вино набридло. Навіть іти його купляти більше не хочеться. Дивина.

***

Люди повертаються у Київ, але багато хто поки що стрімається. Але пробки на в'їзді вже є.

У перші дні війни мене штормило, як усіх. Тупо втикаєш у мобілу весь час, ховаєшся у коридорі, коли сирена. Повний ступор та випадіння. Потім через тиждень почав братися за гітару. Одразу придумав шмат сігірії. Музична практика та творчість у мене завжди були якось прив'язані до емоційного стану - що сильніше штормить, то більше бажання заглибитися у музику.

Потім став займатися багато, навіть дуже багато. Переграв тупо майже весь фламенковий репертуар, навіть рідкісний складняк, за який давно не брався. Потім став робити аранжування, а потім ще більше займатися, щоб зіграти те, що нааранжував. Зараз є попит на українську музику - став робити обробки українських тем, їх оцінили навіть відомі колеги. Кілька людей з фб зверталися з приводу нот.

Музика допомагає мені бути у якійсь подобі норми. Але не тільки музика.

Центр Києва краще захищений порошенківською ППО, ніж будь-яке місце в Україні. Це пристойно розслаблює. Втім усе одно є факт: кругом непевність та лотерея. Буча та інші передмістя, де були масові вбивства, досить близько, це додає відчуття непевності та тривоги. З цим ми тут якось звикли жити.

Я не відчуваю себе винним у тому, що знаходжуся у кращих умовах, ніж жителі зруйнованих міст. Або я стану провини не усвідомлюю, або у мене психічні механізми яксь інкше працюють. Займаюся своєю роботою, яка приносить мало доходу, але частину базових потреб покриває, при тому у дружини роботи просто нуль. Свинособаки намагаються грати у тріумф совка, але у мене від їхньої риторики весь час дежавю, совок вже нападав на мене, поводився агресивно, усіляко погрожував, хотів мене просто прибрати. За мене ніхто не впрягався, просто тупо ніхто, виживай, як умієш. Лише деякі висловлювали марне занепокоєння. За Україну зараз впрягся весь цивілізований світ. Тому я почуваюся +- нормально, наскільки можу судити про свій стан та сказати про нього коротко. Ми виживемо та переможемо, але ціна велика, та цієї бійні, як показує історія поведінки цих їбанатів за останні кількасот років, було, схоже, не уникнути. А я просто займаюсь тим, чим займався до війни та чим займатимусь після війни. Потроху перекидаю частину донатів на оборонні потреби. Сьогодні от було повідомлення, що назбирали необхідну суму на броніки - мені приємно було долучитись до двіжухи та згодом побачити результат колективних дій.

Я зловив себе на тому, що не можу робити постів з приводу подій у Бучі та інших диких речей. Зробив лише пару постів в vk, спеціально буди зайшов, щоб жбурнути фотками з Бучі в росіян. У мене не вистачає енергії на емоції, вони мене виснажують, а виснаження я одразу почну відчувати фізично. Вистачає того, що не всі з квартири ще роз'їхалися, і у мене нема окремої кімнати, є купа речей, які бісять, є безробіття, яке у мене завжди викликало тривогу. Я тікаю у музику та у можливість зробити щось корисне та так покращити самопочуття. Так, я це роблю не лише для інших, а й для себе. Так от замість гніву я думаю про те, як бути з кцпнею далі, потрібна політика поведінки. Де у коментах натикаюся на ватника, я обираю максимально безтактну поведінку, звертання на "ти" та знущання з них, але так, щоб не забанили. Про минулих колег-ватників я публічно інформую весь свій френдліст. Треба виважено розробити для себе напрями політики спілкування, щоб cancel culture переслідував росіян та тутешніх ватників всюди, де ти з'являєшся на їхньому горизонті. Подавати приклад іншим. Бомбардувати кцпню ставленням як до... Власне, кцпні. Наближати масову депресію їхнього суспільства, як тільки можна. Це не поверне наших жертв та буде на руку тaлібaну, бо де депресія, там сполох попиту на афганський імпорт. Але падли мають почуватися у небезпеці всюди, де ми можемо до них дістатися навіть словом. Зараз єдиний сенс у знанні російської мови - якщо воно стане інструментом інфовійни.