У державах, де релігійна міфологія відіграє роль консолідуючого фактору, основа держави — традиційна родина та церква. Сьогодні релігії далеко не всюди мають владу над міфологічним мисленням населення, тому основою держави є модель стосунків у групі, проте релігія в цілому теж про це, але з нюансами. Плюс відчуття місця правил і порядку у персональному житті та у соціальному. 

Так от тут у ком'юніті на рівні двора, сільради і т.д. є таке бачення, що спірне питання треба спочатку вирішити зручним способом, а потім розбиратись з наслідками порушення процедури. Робиш херню — роби втіхаря, а потім випадай на мороз і бикуй по максимуму. А якщо хтось піде по інстанціях та дійде до суду — вмикай дитину, канюч, кажи, що не треба псувати іншим життя, хай ситуація сама собою відкотиться назад, якщо якось натискати на невдоволених. Наслідки — невдоволення окремих членів групи, їм можна намагатись згодувати ідею, що якщо вам щось не подобається, то подивіться на інших, їх же все влаштовує. Виставити тебе як ініціатора конфлікту, коли саме порушення процедури не вважається ініціацією конфлікту, а правила і порядок — це речі гнучкі, і залежать від того, хто конкретно хоче вирішити питання так або сяк, і які має домовленості з зацікавленими особами. Це модель биковато-феодального устрою, і це я нещодавно бачив на практиці. Так от наскільки правовою є держава, визначається не тим, що написано в документах, і не історією права (а в Україні перша конституція була ще за Пилипа Орлика), а середньою температурою по таких от дворах, конторах, сільрадах, саунах і т.д.

Потім ці ж самі люди ниють про те, як країна потерпає від корупції, і як мало надії на зцілення. Мабуть, знову когось не того обрали, а ті посадовці, хто міг би врятувати країну від корупції, цього чомусь не роблять. Чому ж це? Звичайно, країна потерпає, було б дивно, якщо було б інакше. І було б дивно, якби ворог цим не користувався упродовж дуже тривалого часу.