Пограв у закладі з двома музикантами, з якими вже не раз працював і зі співачкою, з якою не був знайомий. Грали на волонтерських засадах, стояла скринька з пожертвами на тpо. Грали один сет, але, чесно кажучи, я більше на таких умовах не граю. Там нормальний движ, готують, наливають, тобто каса є, але музиканти типу хай пограють, якщо їм так хочеться. Нєє.

Крім того, мене ситуативно представили як частину групи, у якій я не беру участі, та й її стилістика та репертуар мені нецікаві.

***

Треба взяти гітару і піти кудись записати відео+аудіо кількох тем, є свіжі аранжування, а записати вдома поки що не можу, йопт.

***

Дорогою додому зустрів учня, який сказав, що думав мене підтримати тим, щоб брати уроки, але до діла не дійшло. Я взагалі не в'їхав у таке формулювання — брати у мене уроки, щоб підтримати мене. Це вже не перший випадок фантазій про те, як я бідую. Ні, я в такі ігри не граю. Бо людина вважає, що мені потрібніше, щоб у мене брали уроки, ніж комусь їх у мене брати.

***

Пустий Київ зараз дуже гарний. Відчувається контакт з містом, але скупчення людей нагадують, що люди бувають дуже різні. Багато хто виїхав з центру за Київ або в інші області, вважаючи, що там безпечніше. Досі тішаться цією думкою та бояться повертатись — ну тут навіть сперечатися нема сенсу. Та лотерея, у якій живуть вони, типу більш виграшна. Ага ага.

Учора епопея з прикушеним язиком — це просто якийсь сюр. Навіть згадувати моторошно. І все чому? А просто раптом так сталося.

***

Колеги, які живуть у різних країнах, організували через своє коло спілкування мені підтримку, один чувак ще купив у мене напряму нот та учора замовив аранжування однієї теми, яка йде на дві гітари, щоб я вліпив усе в одну. Там жвава музично цікава румба, цілком традиційна. За сьогодні все зробив. Але пару днів ще почекаю, потім надішлю йому. Таку роботу я швидко й гарно вмію робити, достатньо іноді кількох годин. Та висилати результат наступного дня краще не треба, бо клієнт може подумати, що ти там нашвидкоруч шось наляпав та хочеш швидше закрити замовлення. Люди, бува, не готові прийняти ідею, що ця робота може бути зроблена ось так швидко.

***

Сьогодні взагалі був якийсь насичений день.

Зранку пішли відправляти ліки у кілька міст. Добре, що знайшлося відділення НП, де стояти у черзі максимум хвилин 20-25, бо на КПІ капець, я якось дві години стояв.

Пішли потім у квартиру друзів, щоб змінити обстановку, бо хоч мама і тесть в окремій кімнаті та ми мало перетинаємося, все ж, життя комуною давить на мозок. А друзі з міста поїхали, я попросив, щоб прислали нам ключі, а ми за квітами подивимось.

Ходив у тематичний бар, який, виявляється, працює. Взяв кухоль гарного пива, але не зміг випити більше ніж половину. Дружина прийшла допомагала.

Колега пробив роботу у цьому закладі. Поки що на волонтерських засадах, але я б хоч десь пограв. Вже є план зробити там виступ найближчим часом.

Потроху з'являється енергія на певні відчуття чи почуття та характерне для них мислення, яке я не знаю, як охарактеризувати. Відчуття атмосфери, відчуття процесу, передчуття, для якого не знаходиться логічних пояснень.

***

Все частіше згадую атмосферні картинки з 1989–1990 років, у повітрі було щось особливе. Звичайно, коли тобі 6-7 років, кожен день приносить щось нове. Але оця атмосфера, у якій віяло невиліковністю совка та невідворотними процесами, для яких уже були готові передумови, наче знову розцвіла, і інтерв'юхи з людьми на вулицях за порєбріком це тільки підтверджують, атмосфера за їхніми спинами блищить невідворотністю очищення. Коли я був у пітєрі колись, було відчуття, наче як колись у дитсадку. Не тому, що мені щось прямо візуально нагадувало саме про нього, а тому що дивишся на будівлі, рекламу, людей, небо, чуєш запах повітря — тут законсервовано совок, і він усюди. Рівень свободи приблизно такий самий, як у мене у дитсадку, куди я ненавидів ходити. Говорити про розвиток культури фламенко у таких умовах просто смішно, але купа, велика купа артистів намагаються там мучити дупу, а срати нема чим, тому крім пєрдєжа замість фламенко вони в принципі не можуть спродукувати. Якщо раніше нафтогазові гроші допомагали заперечувати цей факт, то тепер буде інакше, хоча мені однаково. Мені головне розвиватися самому, а на мій професійний розвиток, особливо що стосується тонких нюансів музики та техніки, оглядки на колег за поребриком ніколи не впливали, вони скоріше роками оглядалися на ті матеріали, що я у різні часи викладав у вільний доступ. До речі, треба довгі російськомовні навчальні відосіки прибрати. Я їх робив, щоб заохотити росіян брати у мене уроки онлайн. Цих росіян було кілька за весь час, займалися. Але тепер навіть ті, хто хотів би, не знають, як перевести сюди гроші. Ситуація така сама, як з іранцями та сенсом вивчення фарсі у діловому сенсі. Але перська культура хоча б більш висока, ніж руська. Знати російську мову стає все більш марно. Хоча перейти на українську у побутовому спілкуванні я поки що не можу, але намагаюся не виносити російську за межі спілкування з тими, з ким завжди нею розмовляв. Те, що я добре знаю російську — для мене не предмет гордості. Предметом гордості для мене є здатність спритно стрибати між мовами. Але є звична мелодика контакту з певними особами. Хоча є серед друзів ті, хто перейшов на українську, і ця звична мелодика потроху змінилася.

***

Цікава тема про "мовну особистість". Коли розмовляєш іншою мовою, у тебе наче змінюються нюанси ставлення до предмету, про який говориш. Деяким людям, наприклад, не вдається говорити про щось настільки прямо, як українською. А українською не виходить доносити жорстку позицію або висловити обурення чи огиду так, як це можливо зробити російською. У мене десь теж є якісь такі штуки, російською мені простіше висловити обурення, де у тексті є екстремуми, а текст українською наче більш емоційно рівний, а екстремуми відчуваються інакше, тут нюанси вербалізації понять. Тут ще є таке, що янк не є на 100% носієм "традиційних цінностей" як житель міста, ще й з трохи інородними нюансами мислення. Хоча як би там не було, війна нівелює багато розбіжностей, ми всі майже однакові в плані ставлення до війни, хоча людей послухаєш на вулиці, бувають і в цьому сумніви... Після війни ми почнемо згадувати те, у чому ми різні, та знаходити консенсуси по-новому. Хоча ідея об'єднання, сподіваюсь, з нами залишиться, зокрема єднання у європейському контексті. Плюси та мінуси згодом виявимо, але ми прийдемо туди, куди історично рухаємося, вже майже прийшли.

Поїхав зранку на Нову пошту отримати аліекспресівську бандероль. Думав, зависне на кілька місяців, але ніт, прийшла. Думав, відділення працює з 8 ранку, приїхав не веліку десь так, але стояв у черзі ще півтори години, бо зараз воно працює з 9-ї, а реально відкрилося о 9:40. Хотів відправити колезі струни у село біля Києва, так виявилося, що жодне відділення не працює. Так і не відправив.

***

Їхав назад, якогось біса гепнувся. Просто серед рівної дороги. Не виспався та відволікся. Коліно ще буде боліти принаймні кілька днів.

***

Забрав самокат з ремонту.

***

Я не думав, що буде стільки бажаючих підтримати донатами, але от. Всі ці люди — музиканти. Для кожного, хто мене як українця підтримує з-за кордону, ця дія має певний сенс, для кожного свій. Для мене у цьому також є свій сенс — я почуваюся своїм у широкій музичній спільноті. Мене це надзвичайно тішить.

 О, ну так інший дизайн блога - то ж тупо інша справа. Тут хоча б є кнопка редагувати.

Щось я поки що буксую оформити пропозицію на fiverr, хоча й зарегився там, але от-от.

***

Велосипедний день. Спочатку скатався у бік Палацу Україна дізнатися про наявність ліків, але аптека була зачинена. Потім увечері відвіз ліки чуваку за КПІ. Виявляється, Політехнічна дуже прикольна, щоб по ній кататись.

***

Поміняв струни, поставив фламенкові Hannabach, звучать афігенно. Сподіваюся скоро щось записати на відео. Погано, що у квартирі дуже сухо. Це помітно відбивається на звуці гітари. 

***

Підстригся. Приходив перукар, до якого звертається дружина вже більше 10 років, так він підстриг тут усіх, а когось ще пофарбував.

***

Дружина знайшла інфо про гранти "митцям, що опинилися у небезпеці". Щоб отримати грант, тобі треба поїхати, скажімо, з Києва. Сидячи у Києві, Харкові і т.д., дзуськи ти отримаєш. Ти не можеш тут нічого творити за їхнім визначенням. Але ж є купа людей, які свідомо залишилися у своїх містах та залишатимуться й надалі. Вони грантодавцям геть нецікаві.

Спочатку я пішов у профільний заклад, щоб здобути специфічні ліки для подруги дружини, вони зникли з аптек. Потім з'явилися інші запити, пішов туди ще пару разів, потім накопичилося кілька пацієнтів, і пішов до головного лікаря зі списком — приймає тепер лише вона. Приємно, що вона до моїх прохань поставилася позитивно, хоча я думав, що може відфутболити. Кожного пацієнта перевіряє, багатьом сама дзвонить. Обіцяла дати знати, коли приїде наступна партія гуманітарки, де будуть ці специфічні ліки. Отакот медичне волонтерство саме мене знайшло.

***

Майже зробив аранжування однієї не занадто відомої, але красивої пісні "Коли заснули сині гори". На днях думаю записати, але якщо б у мене була своя кімната, це було б простіше. Зараз побут — інша тема, ніж завжди.

***

Запиляв пост про те, як мені жилося в оточенні совків. Не знаю, як люди сприйняли ціль написання, пожалітися, чи шо, чи якось поділитися сокроуєнним. Нема там нічо сокроуєнного, про що мені складно було б говорити. Совки традиційно бояться розголосу, я ним займаюся із задоволенням. Головне — це все, що зараз відбувається, уже було раніше у багатьох родинах, те саме невігластво, нацизм, примус, брехня, відмова від реальності, ницість. Зараз через усе це має іншу форму, більш видиму, яку простіше нарешті осмислити, а осмислення зараз ключовий фактор, який визначить майбутнє.

***

Чогось все частіше згадую кімнату у квартирі на вул.Кіото, де я жив до 6 років, і якраз наприкінці існування совка по тв показували різне, а більше за все мені подобався китайський мульт про Укуна.

Пейпал на прийняття коштів працює, вже тема. Хоча на карту перекидати ще не пробував, але скоро спробую. Тепер комісія за ноти буде капати мені напряму, ура. Ще треба зареєструватися у fiverr, все руки не дійдуть, хоча для мене може бути багато чого. Чи от патреон собі завести. Тільки треба нормально продумати, що туди викладати.

***

Забацав сьодні аранжування на кримськотатарську пісню. Цікаво вийшло. Завтра цілий день треба не вилазити, от і запишу.

***

Вже кілька днів прокидаюся, коли ще нема 7 ранку, і вже до півночі хочеця спати. Поїхав звичний ритм.

***

Встановив додаток blogger та пишу зараз у ньому. Це вже набагато краще, ніж на ноуті або мобільна версія. Жж мені, здається, якийсь додаток впарював, але рашиські аплікухи — отказать.

***

Шось рос.гітарний форум террагітар не працює. Сподіваюся, він гепнувся форевер.

***

Сьогодні у центрі було відкрите кафе з офігенною кавою. Давно не відчував смаку гарної кави — то ковідні викривлення, то просто кава нормальна не траплялася, а сьогодні трапилася. Вдома перестав її пити, бо то фігня якась, сама кава якась незрозуміла, бо нормальну не продають, спец.магаз поки що закритий.

Сьогодні був приємний день.

Дружина з тестем поїхали забрати велосипед. Я скучив за велом та дуже зрадів, лише сівши на нього та проїхавши кілька метрів. Почуття радості в мене давно не було, а тут з'явилося.

У магазині неподалік Пейзажки знайшлися паніні. Узяли та пішли його їсти під колу на алеї. Відчуття київського міщанства, за яким вже скучили. А, ще й кафе з кавою знайшли, хоча вони перекваліфікувалися на волонтерів.

***

Самокат треба лагодити, бо знову пробите колесо. Я хотів відвезти самокат до веломайстра, але тесть вже почав розкручувати колесо, але недорозкрутив, бо бракує потрібної викрутки. Коротше, треба звикати до того, що якщо приймаєш якесь рішення, його треба озвучити, потім слідкувати, щоб не було саботажу, потім ще раз або кілька разів гучно повторити, як тут в цій квартирі має бути, які тут правила, і кожного разу говорити ще гучніше.

***

Комуна з родичами - це складно, бо кожен вважає за нормальне підлаштовувати чужий порядок під себе. Було багато лайок на цю тему і ще, можливо, буде. Моя мама поводиться обережно, але висловлює думку про те, що нам треба миритися з чужим баченням порядку, якщо нас зараз у квартирі більше. Ми з дружиною наполягаємо на тому, що порядок на нашій території такий, яким ми його бачимо, і інші повинні з цим рахуватися. Власне, постсовкові міждержавні розборки витікають з тієї ж психологічної канави.

***

За роки користування жж я звик до виду та функціоналу. Тут досі плутаюся, воно шось незручне. Звикну, що ж.