Нарешті відвіз два замка назад в Епіцентр у Боярці, мало не сплив термін повернення. Уся ідея була з самого початку так собі, бо перш ніж їхати кудись міняти замки на дачі, треба було наполягти на комунікації дружини з братом, а я повівся на шнягу, типу хай він дзвонить, а він не дзвонить, а просто собі їздить на ту дачу, а тепер виявляється, що воно й ± ок, що хтось там буває та шось поливає. Маячня. Кататися мені за місто просто так, фубє. Ото хіба що консервації набрав по гарних цінах.

***

Зробив аранжування хітяри Бамболео, все ніяк не запишу. Ще планую днями трохи наповнити освітній канал повільними розборами відомих тем Пако, аби час був, бо капець якийсь.

***

Про якісь свої композиції чи плани по виступах поки що не йдеться. Щоб посидіти помедитувати з гітарою, практикую старе фламенко 70-х років. Це особлива культурна бульбашка, і я радий, що вона в мене є, і я в ній.

***

По переглядах моїх відео за одиницю часу лідирує Moliendo Café. Не думав, що так буде. Але що є, то є, з цього треба просто отримувати вигоду — кількість підписників росте, люди звертаються по ноти.

Минулий тиждень був досить активним. Один приємний івент на даху багатоповерхівки, два концертних виступи, один з яких зі східною музикою був прем'єрним, але гарно й легко все пішло, колега розділяє мої ідеали в плані того, нащо взагалі робиться концерт і як варто підходити до підготовки та налаштовуватись. Одна робота у закладі іспанської тематики, з яким я раніше не мав справи. До якихось своїх аранжувань чи композицій руки просто не доходили. На цьому тижні очікується менше виступів та більше уроків, сподіваюсь щось нове забацать. 

***

Промайнула думка — а чом би не зробити "Bamboleo" для соло гітари? Для розкрутки канала треба якихось хітяр, вже майже 900 підписників, і відчутно виросла кількість переглядів на день, треба йти далі.

***

Раптом з'явилося кілька нових учнів. Бувають такі періоди, які приносять кілька нових одразу. Напевно, це якось пов'язано з соціопсихологією у поєднанні зі зміною погоди, стає тепліше, і людей тягне на нові творчі звершення.

***

Перед вечірнім уроком зганяв в універмаг та купив там ніж-топорик, який сподіваюся використовувати для шинковки, бо подумалося, що непогано було б мати ніж з широким полотном та рівною кромкою, щоб не робити ріжучих рухів, а подавати ніж зверху вниз, а на лезо набирати все нашинковане, як на лопату, щоб не висипати з кухонної дошки. Це буває такий особливий настрій — піти купити ножа або загострити всі кухонні ножі. Кіп калм & гостріть сокиру.

Ще у квітні віщував, що у травні буде пожвавлення по уроках та виступах. Ось воно, не помилився.

З'явилися нові учні, виступи. Поки що виступів більше з бендом кубинської тематики, але потроху з'являються й інші теми.

Був концерт у 32Джаз, теж грали там всяке кубинське. Чисто по звуку все було зашибісь. Але мене весь тупо концерт щось штормило. Коли він добіг кінця, було відчутне полегшення. Висновок: я не граю більше з цим проектом на концертах. Якісь хорека-общепіт — то таке, чисто праця. Але концерти — ніт, я не так уявляю собі концерти та себе на них. Знову це обслуговування аматорів, коли аматор збирає навколо себе професіоналів, це гірше, ніж аматорський проект, це ситуація знецінення музикантом власного місця у виконавчій сфері.

***

Тут ще з'явилася тема грати на дарбуці у проекті виконавиці на арабському уді. Хоч буде нагода попрактикуватися на керамічній дарбуці. Репетирували пару разів, тут і невеличкий концерт скоро, будемо там удвох щось грати, мав бути ще скрипаль, але зістрибнув з теми цього разу.

***

Поїхав на дачу, щоб поміняти там замки. Брат дружини досі має ключі, які чомусь їй не віддав, вона чомусь не просила, в результаті щоб не спілкуватись з ним на цю тему, попросила мене змінити замки. Купив великі навісні замки, але виявилося, що вони обидва не підходять по розміру. Матюкаючись та випромінюючи ненависть до цієї безглуздої поїздки та придбання недешевих замків, поїхав додому. Один можна повернути, бо я його не розпаковував. Але на це треба виділити ще кілька годин, тьху.

Пішла така тема, що деякі люди здогадуються пройти якісь тест на наявність розладів аутичного спектру, і виявляється, що у них є аутизм у легкій формі, це пояснює якісь речі, які людина за собою знає.

У моєї двоюрідної сестри син має розлад аутичного спектру, він наче відстає у розумовому розвитку, але якось дивно, зважаючи на те, що читати навчився якось сам, клацаючи клавіатуру та співставляючи те, що бачить і чує. Коли я на нього дивлюсь, у мене чомусь є відчуття, що мені щось у ньому є дуже зрозумілим. Навіть є трохи заздрості — так, як він може себе поводити, я у дитинстві не міг. Зараз для нього аутичний розлад є індульгенцією, всі на це зважають. Йому в тому, може, й пощастило, бо я не уявляю, хто б у моєму дитинстві зважав на мої особливості, а не ненавидів мене за те, що я створюю проблеми. Моя мама завжди пишалася такою моєю цінною якістю як безпроблемність. Радію, що вона оцінила те, що для мене так важливо, чужий комфорт. І радію, що вона не створює проблем мені. І буде до останнього намагатись їх не створювати, бо це цінно, хоча я тут загубив слід нормальності. А може, й не було її навіть сліду.

Хіба аутичних людей раніше було менше? Може, й так. Але є думка, що вони й раніше були, просто вони мають прихований аутизм та навчились поводитися соціально прийнятно — свої таланти пустили частково на вивчення правил поведінки та на щоденну акторську гру, щоб не наражатися на ненависть з боку найрідніших людей. Але те, що на це витрачається купа енергії, так чи інакше дає про себе знати. І в ситуаціях, де люди зазвичай не втрачають ресурсу, а навіть поповнюють його, приховані аутисти чомусь лежать без сил та уникають зайвих соціальних контактів.

Мені чогось подумалося, що якщо б я пройшов такий тест, і виявилося, що мене є й завжди був розлад аутичного спектру, для мене це багато чого б пояснило. Просто дуже дофіга всього б отримало відповідь, хоча я не дуже цікавлюся передумовами якихось особливостей, але так я хоча б припинив спроби змінити власне сприйняття якихось явищ. Хоча я і так втомився від експериментів зі сприйняттям особливостей світу людської комунікації.

Мені раптом стало би більш-менш зрозуміло, чому у мене майже відсутні відчуття голоду та спраги, чому я погано вмію дружити, чому не маю потягу до сцени, хоча професія музиканта наче це передбачає, чому не люблю бути на природі, всякі дачі та села — не моє, там всюди відкритий простір та нема відчуття кордону; чому мені цікавіше з собою, ніж з іншими, чому мене колись вибісила робота в офісі так, що я сказав собі, що така робота в колективі — ніколи знову; чому занурення у світ звуків для мене комфортніший, ніж теревені з людьми; чому я ніяк не доїду до концепції емпатії; чому я такий дивний в ансамблевій роботі та раптом починаю випромінювати ненависть до того, у чому беру участь, і не можу пояснити, що сталося. Що було передумовою створення міцних стосунків з дружиною ще зі шкільного віку — у неї першої з'явилася ідея перевірити себе на наявність аутичного спектру, а подібне притягує подібне. Дізнатися про себе, що це просто моя природна особливість, і від неї не втечеш — це було б навіть полегшенням, не треба вигадувати способів втекти від себе, а просто будувати життя навколо того, як усе є.

Хоча для цього, чесно кажучи, не потрібна додаткова інформація, а треба просто придивитися до того, як все є, зрозуміти, де в останні роки були якісь зрушення та успіхи у зміні якихось налаштувань, а де не було. Все простіше, ніж здається, бо там, де їх не було, там їх 99% вже ніколи не буде, і питання в тому, чи ти фантазуєш далі про те, що люди змінюються, і ти типу навчишся терпіти щось, чого терпіти ніколи не міг, чи просто визнаєш реальність та припиниш приховувати власні реакції, утім ідеальний варіант — не потрапити при цьому до в'язниці.

На Заході (та й на Сході, спостерігав в Індії) геть інша культура підтримання робочих контактів, вірніше вона там в принципі є. Це треба брати до уваги, якщо хочеш бути там задіяним у якомусь сегменті ринку. Але, мені здається, все треба розглядати у комплексі: культура спілкування, культура виконання роботи, потяг до комфорту, коли у тебе є свої контакти та рекомендації, і не треба ще когось шукати.

У нас як: скажімо, треба якийсь спеціаліст, типу там сантехнік, парикмахер, психолог, ріелтор і т.д. Починаєш знову шукати. Тобто ти вже звертався до когось, але все складно - або немає мотивації до нього звернутися знов, або він кудись пропав, або остання співпраця була якоюсь такою, що хочеться підібрати інші варіанти. Ти знов шукаєш, а спеціаліст у свою чергу знає, що ти потім звернешся ще до когось, і не докладає зусиль, щоб мотивувати клієнта звертатися постійно, бо ці клієнти такі по натурі, їм весь час щось нове подавай. Може, він би докладав певних зусиль, якби була відповідна традиція ведення справ.

У нас плюс в тому, що багато хто може собі знайти якусь роботу, бо клієнти часто перебирають варіанти, і статистично колись натраплять на тебе. До клієнта найчастіше не прикріплений якийсь свій спец чи підрядник - значить, він може ситуативно звернутися в умовах нестачі інформації про якогось кента, чиї послуги хоче замовити. Щоправда, може через це лоханутись.

Ясно, що у багатьох спеціалістів, які роблять роботу на рідкість гарно за свої гроші, є постійна клієнтура, але питання більше у тому, як звичайному спеціалісту здобути постійних клієнтів.

В інших культурах ведення справ багато значить рекомендація та контакт, який клієнтові приємно було б підтримувати. Треба, щоб клієнт згадав саме твоє ім'я, якщо йому буде потрібна послуга, і це від спеціаліста вимагає певної культури роботи та спілкування. Але загальна манера спілкування сильно залежить від портрету середньостатистичного клієнта, бо якщо там багато жлобів, сам під них несвідомо мімікруєш.

У наших робітників досі є жлобська совкова мулька, грати у гру "хто кому потрібніший", тільки-но з'явиться нагода. Типу якщо ти до мене звернувся, то я тобі потрібніший, ніж ти мені. Звичайно, вголос ніхто так не каже, але у спілкуванні це розставляє огидні акценти та спонукає клієнта продовжити пошуки підрядників.

У музичній сфері деякі роботодавці теж грають у таку гру, вважаючи, що якщо вони дають музикантам роботу, то вони музикантам потрібніші, ніж музиканти їм. Шкода, що навіть далеко не останні музиканти на цю шнягу ведуться, хоча у цьому сенсі є позитивні зрушення, і вдається колегіально поставити певних людей на місце. Мені взагалі подобається оця гра у статус: "це ж я тобі роботу пропоную, міг би не пропонувати" -  "так а я ж її роблю, міг би й не робити". 1:1, тоді хто кому потрібніший?

У нашому культурному просторі досі висить оця совкова тема, коли люди мають несамовите бажання задовольнити фрустровану потребу у власному статусі, використовуючи для цього будь-які можливості, і це відбивається на характері робочого діалогу. В інших культурах люди так само складні та різні, але більше вдома, а не на роботі, а робочий контекст стандартизовано, максимально формалізовано, зважаючи на те, що у клієнта має залишитись про тебе позитивний спогад.

День підвищеного рівня апатії.

Пообідав борщем, який зробив позавчора, забацав тоді велику каструлю, але ще залишилося. В цілому це таке їдло, що не дуже набридає, ще й у мене гарно виходить. Зробив зранку кави зі згущеними вершками. Провів два уроки. Потім став шукати приводів виповзти назовні. Кава? Чай? Молочний коктейль? Пиво з такос? Взяв самокат, поїхав на Прорізну у книгарню-кав'ярню. Не став заходити, бо кави не хочу. Пива теж, тим більше, що сьогодні на роботі наливають норм пиво (я завжди вечірні шарові напої тримаю у пам'яті, плануючи день, щоб не мати приводів ввечері відмовитись від чогось шарового, бо це буде на сьогодні забагато). Поїхав додому, купивши по дорозі засіб для прочистки труб. Одразу не спрацювало, вода в раковині тупо не сходить. Але хвилин через 20 шерудіння помпою таки дало результат, ура, маленька перемога.

Я схильний до пошуків емоційних сурогатів у вигляді їжі, напоїв та дрібного шопінгу. Але що робити, коли апетиту нема, напоїв тупо не хочеться? Піти купити якусь шмотку чи музичний аксесуар? Шмоточні магазини нещодавно обходив, взяв пару літніх штук. Музичні аксесуари чи інструменти — не знаю, не хочеться купляти за кілька тищ грн те, що буде валятись. Ізоляція від якихось джерел натхнення. Мені набридло сидіти весь час в одному місці та спостерігати власну стагнацію, працюючи здебільшого з матеріалом, який я у житті грати не збирався, але схоже, якось вже адаптувався до того, що нічого іншого зараз майже нема, тож є що є. Нещодавно з колегою пограли на роботі на дві гітари та на мандоліні різного всякого, хоч і лажовенько, але з настроєм, уже щось. Я цьому навіть трохи радію у свої 40. Чому я буду радіти у 60? Чи буду витісняти питання до себе "ти так бачив свою кар'єру?" чи "для цього вчився грати, га?"

У мене вже готове аранжування на дві гітари, треба сісти записати. Сів, записав?.. Пффф. Це про роботу, а не про натхнення. Два уроки та вечірня робота, де очікується такий звук, що гарно було б не оглохнуть — більше сьогодні не тягну.

Натрапив на міні-серіал "Щасливчик Генк" — зовсім свіжак, серії ще не до кінця опубліковані, там грає Боб Оденкерк, який грав адвоката Сола Гудмана, хоча його образ тут геть інакший. Серіал просто чума. Коледж, де викладають літературознавство та письменницьку майстерність. Чорнуха, як і все, що пов'язано з роботою подібних кафедр. Складні психологічні портрети персонажів + пояснення, як вони дійшли до такого життя. Пораджу дружині, згадає кафедру історії руськой літератури, куди вона хотіла потрапити, бо мама хотіла, щоб вона потрапила, а потім якось не склалося, хоча були запрошення, та й слава богу.

***

Ближче до літа закортіло зробити собі якийсь стильок. Трохи прибарахлився кількома речами, але є прикол: воно майже все або сіре, або біле, або чорне. Мене щось поплавило на безкольоровості, як там поживає кукуха, толком не знаю, але є відчуття, що трохи хрипить замість кукувати. Хоча потяг до мишачих кольорів у мене досить давно, але зараз це якийсь апогей. Зараз сиджу у сірих джинсах, світло-сірих шкарпетках, темно-сірій футболці, поряд світло-сірий піджак. А може, це тому, що відтінки сірого простіше поєднати між собою, бо береш сині джинси, і починається: це не підходить, те не підходить, а тут реально поєднати будь-що, коли воно у ч/б гамі.