Є у мене френдеса, з якою я перетинався якось, але в цілому не дуже знайомий. Вона постила якісь свої ранкові заняття йогою, потім перейшла на відео про свої висновки про життя, про прийняття себе і те.пе., про життя у європейській країні, які там нюанси. Нещодавно дивувалася, чого деякі люди відписуються.

Помітив за собою низьку толерантність до того, що люди, над якими не літає вибухівка, хто може пересуватися і бувати на якихось пляжах, розказують про якісь свої психологічні проблеми та якісь пошуки напівезотеричного плану. Вони та піднімають різні важливі в цілому питання, важливість яких не може бути оцінена багатьма українцями, бо такий екзистенційний контекст, якщо ти взагалі демонструєш спокійне розмірене життя, то не канюч тут про якісь проблеми. Пошуки? Пошукай укриття та спосіб убезпечити себе, свою хату та бізнес від прильотів та блекаутів.

Є невідповідність між тим, яку реакцію це викликає, і якими можуть бути справжні ситуації, про які емігранти хочуть сказати тій аудиторії, з якою звикли контактувати (іншою обзавестися дуже непросто), насправді переймаючись, як їх почують, але контактуючи майже з усіма на відстані та непомітно віддаляючись від них. Життя в Європі не те щоб дуже казка, чув різне від людей, хто там жив достатньо довго. У людей були і є якісь проблеми, порядки у певних країнах додають головняка, про який ми тут просто не в курсі. Я сам раніше більше концентрувався на різних проблемах та пошуках і писав про це тут і там, хоча ракети і дрони не літали у такій кількості, і можливість виїзду була, але загальний стан був не дуже, бо так склалася історія, але й сьогодні історії складаються по-всякому де завгодно. Люди свої проблеми та досвіди повезли за кордон, там отримали купу нових досвідів, незручностей та задач, і це їх не надто надихає, а таке щастя як відсутність війни у країні проживання вони наче як недооцінюють. Це генералізована точка зору звідси про них, бо про їхні турботи ми нічого не знаємо, а про їхню безтурботність робимо висновки, керуючись дуже примітивною оціночною базою, адже самі ситуативно скотилися до нижчої ланки піраміди потреб, принаймні тримаємося за неї сильніше, ніж у довоєнний час. Хоча багато хто намагається концентруватися на вищих цінностях, робить та відвідує культурні події, стикаються з хейтом, частину якого розносять кацапи по соцмережах, бо триматися лише за хліб і дах — це бути повноцінною жертвою інформаційної війни, а ведеться саме вона, просто ракети — це підтримка з повітря. Ось хейт любителів концертів ще у 2014 почався, з того часу періодично відбуваються сплески хейту до всіх, хто ситуативно гарно проводить час. Гадаю, цим сплескам передують вкиди свинособачих тролів.

Те, що я спіймав себе на такому механізмі — ще пів біди. Біда — це відділення діаспори на ґрунті нерозуміння та презирства багатьох українців до тих, хто виїхав. Ми наче живемо у різних світах, хоча насправді коло проблем у нас усіх досить схоже. Може знайтися купа об'єднуючих факторів, але самі собою вони не знайдуться, без певної активності не обійтись. А мотивація до цієї активності у народі трохи розмита, хоча у медіапросторі є розмови про єдність, але досягненню єдності її згадка не сильно допомагає, хоча озвучене поняття — вже щось.