Літо вже куку, хоча тепла погода ще триматиметься. Але можна резюмувати: улітку виходило якось так жити, щоб не було гидко. Частенько це потребувало підвищеного рівня витрат, особливо у серпні, але було варто. Побутові справи, які впали на нас з дружиною, розрулювалися. Їздили у Шпаківню кілька разів, хоча іноді дарма, бо буває гучно від їхньої езотеричної дискотеки та закінчується нормальний чай. Роботи було стільки, скільки комфортно мати на тижні, місцями запари, але куди без них. Останні кілька днів — запари зі студійною роботою та заміським івентом, після якого я вирішив розірвати контакт з гітаристом, якому по дурці сам колись запропонував долучитися до італійської програми, бо ми давно знайомі, хоча з самого початку треба було шукати когось нормального. Таке буває дуже рідко, і лише коли хтось поводиться вкрай рагульно, але буває. Детокс кола спілкування потрібен, реально виростає якість життя, коли позбавляєшся людей, які поганять атмосферу.

Пора потроху налаштовуватися на осінь та інший режим, де більше уроків, хоча спеціальної настройки не треба, режим сам установиться, а я під нього адаптуюсь, як завжди буває. Вже запланований один вебінар про імпровізацію та два групових заняття з індійської ритміки, давно не чіпав цю тему. Уже є кілька запланованих виступів по закладах. Концертів поки що не роблю, а в чужих беру участь, добре подумавши. Творчо-робочих планів на найближчі тижні чи місяці нема, буде особливий настрій — будуть особливі плани, а так роблю все по ситуації, як звик. Моя основна ціль пов'язана не з тим, що буде зовні мене типу якоїсь композиції чи ще чогось, буде здобувати якусь увагу та бути інструментом соціалізації, а з тим, який у мене стан, тобто намагаюся триматися рівного стану з задоволенням дрібних емоційних потреб та усуненням дестабілізуючих факторів. Контакт з публікою мені в цьому не допомагає, бо я у цій історії не потребую залучення інших громадян, так і варюся сам у собі, і це непогано.

Неможливість поїхати хоча б у Затоку сильно харить. Розумію, що у порівнянні з проблемами багатьох інших це типу ніщо, але подібні порівняння ніколи не допомагають знецінити те, що має цінність, тобто власне сприйняття, і так має бути. Яка буде ситуація наступного літа, просто не загадую, а намагаюся відчувати життя там, де живу. Не найгірша практика, яка й потім згодиться.

Наче без особливого напрягу, але за день встиг багато.

Забацав на обід вермішель. Наче нічо такого, але почалася вона з муки і яєць. Возився з тістом, обкатав трохи прилад для вичавлювання вермішелі з тубуса. Загалом вийшла гарна вермішель, такої не буває у пачках.

Зняв підголоски в одній італійській темі, яку скоро будемо грати в тріо.

Зняв акомпанемент у пісні, яку наступного тижня треба буде прописати у студії. Раптом звалилися дві студійні роботи, для однієї з яких треба десь надихбати вестерн гітару, яку я собі все ніяк не куплю, бо гарна гітара дорого, а якщо таке шось, то його не варто куплять.

Записав аудіо акомпанементу до танцю на завтрашній захід, щоб не морочитись з репетицією. З танцівницями фламенко дуже давно не працював.

Увечері поїхав на пошуки солодкого, дружина прмітила, що увечері краще працюється, як закинутись якоюсь глюкозою, їй зараз треба форсувати процес дописування книги, і вже близько підійшов дедлайн. Нам тут зайшов лукум з ЛеСільпо, але його в інших Сільпах нема. Довелося брати еклери та тістечка, бо їхати на Бесарабку було облом.

Отримав сьогодні свій дорогий-золотий чай. Поки нормальні люди купляють чай менше ніж за 100 грн / 100 г, я не завжди дозволяю.собі купити 100 г чаю, бо то десь під тищу грн виходить. Але пуер з "камфорним" відтінком та червоний чай "золоті ігли" — це інше, ніж більшість розуміє як чай, бо це іменно чай.  

Попрактикувався ще з Viale Fiorito, методично ковбашу один швидкий фрагмент годину на день, наче маніяк. Але це працює, ще пару тижнів, і з'явиться більше чистоти, бо кожного дня є покращення. Лупаємо цю скелю. Ніколи раніше я не звертав стільки уваги на нюанси техніки гри на мандоліні, але завдяки одній складній темі, яка ще толком не допрацьована, я собі уже відчутно підняв технічний рівень.

Знайшов ще одну конфігурацію медіатора для мандоліни, загострив один з товстих медіаторів для джазової гітари Tortex, гарно пішло, зупинився на такому варіанті, хоча медіатори з цього матеріалу, який типу імітує черепаху, мені раніше не заходили.

Оце в День незалежності вирішили відірватись.

Сніданок у Ярослав(н)і, салати, пиріжки, вино, кава.

Потім пішли у бік Глобуса, я там пасся по крамницях, взяв стильний дерев'яний ліхтар з підсвічником всередині для майбутнього чайного простору та худі, яке хотів купити ще на початку року. 

Далі пішли у бік Бесарабки у чайну Бa, де я ще не був, але там є атмосфера, яку я зловив навіть на фотках. Гарне місце, хоча я не вірю, що посуд китайський, його замовили тутешнім майстрам, але це не мегаважливо.

Далі треба було пообідати, спробували поряд заклад "Жap-мяco". Тема, гарно. Хотів взяти рульку, але довго чекати, але рулька 370 грн / десь 800 грам, це ж шара. Інші м'ясні страви там гарні. 

Потім пішли взяли різної їстівної всячини у ЛеСільпо, та й додому, не все ж по кабаках стрибати.

Хотів встигнути заїхати у чайний магазин на Подолі, але замовив чай на відділення НП, бо туди поїхати систематично не виходить.

Залишився тиждень літа. Оце так. Хоча вересень, скоріше за все, буде теплий, якщо не спекотний, але режим життя навкруги стане осіннім. У повітрі вже є трохи осінньої прохолоди.

***

Відсутність повноцінної відпустки частково компенсували поїздки на дачу та у Шпаківню. Ясно, що це такі собі замінники, але хоча б щось.

***

Улітку виконано багато побутових справ, якими зазвичай опікувався тесть. Я завжди старанно уникав зайвих побутових напрягів, але тут вже довелося включити їх у режим життя. З іншого боку, нові досвіди, зокрема по садовим роботам. До косметичного ремонту у своїй квартирі через усе це так і не дійшло, хоча давно пора. Нічого вдома також не майстрував — ані медіаторів, ані сехілій. Трохи тільки бридж на мандоліні підпиляв, та й усе.

***

Треба поповнити запаси шу пуера, мені сподобався останній, який я купляв у Чагуані, "Бан чжан", треба туди поїхати. Шкода, що через непрацюючий туалет це місце перетворилося на трохи безглузде в сенсі посиденьок, інакше я бував би там частіше.

***

З поточних задач основна — це повторювати італійські теми та продумувати підголоски, де солює акордеон, бо скоро один захід, де треба грати на мандоліні у тріо дофіга часу.

Взявся практикувати Viale Fiorito кожного дня, сам автор цю тему грає у якомусь захмарному темпі, який мені поки що не світить, але вже на мінімально прийнятний темп виходжу. Довелося переглянути підходи до тримання медіатора, до форми самого медіатора, до способу відпрацювання фрагметів на швидких шістнадцятих плюс є підозра, що зручні неаполітанські мандоліни дозволяють грати швидше без таких зусиль.

***

Також згадав, що у мене є каркас аранжування однієї пісні в стилі танго, бо чувак мені замовляв акомпанемент з інструментальним вступом. Потроху доводжу аранжування, але не поспішаю закінчувати роботу, бо треба більше послухати цієї музики та зрозуміти нюанси фразування. До речі, є купа музично цікавих пісень танго десь 60..100-річної давнини.

***

Змінив оце мобілу. Усе в ній ок, але розряджається капець швидко. Зі старою сяомішкою навіть з пробігом 4 роки такої фігні не було. Але там екран менший та оперативки менше. Ця зате знімає відео краще та швидше думає.

Сидимо у Шпаківні. Поряд проходить якесь непонятне заняття чи то з йоги, чи з якоїсь езотеричної хрєні. Люди роблять якісь вправи, потім починається якась еквілібристика, чоловіки лягають на підлогу та намагаються бути опорою для жінок (туди прийшли парами), жінки намагаються якось чи то стояти, чи то сидіти на чиїхось ногах та руках — коротше, напівциркова хрєнь, яку без базової підготовки в плані еквілібру неможливо виконати. Кажу дружині:

— Глянь, цирк пішов.

— Здається, я знаю, що це. Це такі вправи на відчуття опори, щоб відчувати в комусь опору.

— Нічого не розумію. Вчитися відчувати в людях опору... Нащо, коли земля і так є опорою?

— Об землю падати боляче, а тут ти на когось опираєшся.

— А люди як опора ще больніше типу не роблять, мдя.

Мотивація в артистичній роботі стала одним з найбільших таїнств у моєму житті. В інших артистів наче все зрозуміло — мистецтво та/чи виступи є справою життя, вони цим просто займаються та не виставляють якихось умов, не дуже перебірливі. Принаймні тут це так. Я пішов якимось іншим шляхом, і іноді думаю: а чому так? Це типу якийсь незвичний підхід, який мене якось вирізняє, це добре, бо вирізнятися непогано, але ж це схоже на шлях ізоляції, хоча так здається, якщо мова йде про щось нецікаве. А коли про цікаве, то я миттєво вмикаюсь, та з'являється енергія та ентузіазм.

Виходить, все менше можливостей є цікавими. В принципі, в цьому нічого дивного нема. Не можна весь час задовольняти себе отриманням одного й того самого досвіду, принаймні я не можу. Досвід знаходження перед кількома десятками людей, навіть сотнями чи більше — це вже було. Що ще є крім цього досвіду? Тобто сама присутність на сцені не є самоціллю, суть в тому, що саме я людям з неї повідомляю й нащо.

Якось туго зіраз іде створення нової музики, давно нічого толком не робив. Не без того, що переді мною не висить пряник, типу зробиш оцю тему та зіграєш її з бендом на концерті. Немає бенду, немає концертів. Немає вражень, які б надихали на щось таке. Прокрутити якусь музику в голові — це вже спосіб переключитися. Грати на різних скрипко‐мандоліно‐сопілках — теж. Робити концерт можна, але це витрати енергії, які мені не компенсуються. Може, добре було б, якщо б я був людиною, яка надихається від присутності слухачів, і чим їх більше, тим краще?.. Ні, я би не був собою. Все це перетинається з тим, які у мене взагалі очікування від інших, а я свідомо рухаюся на шляху їхньої мінімалізації, от і маю. Мабуть, це питання довіри або небажання стикатися з наслідками того, що я не дочекався очікуваного.

Ще я подумав, що багато років заморочувався з тим, щоб дієво підтверджувати свою ідентичність артиста. У цей процес теж залучені інші, бо вони мене бачать на сцені, і таким чином я щось типу підтверджую. Я потроху перемикаюсь на інший, селф-орієнтований підхід: усе, що пов'язано з моєю ідентичністю — моя особиста справа, у яку вплітати інших не має сенсу.

***

А може, це для мене природний механізм досягнення психічного балансу за рахунок уникання стресу. Його і так вистачає через причини, які від тебе не залежать, щоб ще зі своєї волі пресувати себе ще сильніше. Заради чого? Заради поняття про хорошість та правильність? Тут допомагає логіка: 1. чиїсь оцінки — це чиясь особиста справа, у яку я не лізу так само, як не дам лізти у свої справи; 2. найчастіше не існує однозначної відповіді щодо правильно/неправильно, бо якісь правила або суб'єктивні, або залежать від світогляду ком'юніті, у той самий час ці ж правилоносці не поважають реальності.

Питання упирається у спроможність витримати ізоляцію від оцінок, цю порожнечу. Коли цей шум стихне, страшно почати чути голоси у власній голові. Але голоси у моїй щось наспівують та насвистують, мені подобається тиша, у пустоті так багато народжується. Але багатьом так не пощастило.

Бачу навкруги купу народу, хто впадає у релігію чи езотерику, бо є необхідність в ілюзії пояснень. Деякі релігійні кажуть "людям потрібно ж у щось вірити".

Воно, може, було б прикольно у щось вірити, але щось мені заважає. Мені у якісь періоди життя хотілося дізнатися, чому події відбуваються саме так, чому явища мають такий вигляд, чи можна змінити їх, чи треба мати для цього надздібності, чи можливо їх мати. Виявилося, що ніт, не можна змінити того, що рухається зі швидкістю по наклонній, бо це фізика. Те, що стрімко йде у якомусь напрямі, колись дійде до точки на цій прямій, це геометрія та кінематика. Надздібністю іноді виявляється здатність оформити словами власне бажання чи небажання вчасно. Для когось нею може стати те, що у мене є — можливість сказати про щось таке божественно-сакральне "я не знаю" та жити з цим спокійно, бо мені все одно. Мені реально все одно, що там після смерті, що там бог, що там душа, дух, чакри, телепатія, сефіроти, астральний план, ангели, демони, нехай собі все це існує на здоров'я, а я не хочу намагатися це теоретизувати, таким чином проявляю повагу до сил природи, заодно не ведусь на шнягу. Бо всюди, де від мене хочуть, щоб прийняв чиюсь теоретизацію, всюди пахне затягуванням у ком'юніті, а відтак шнягою. Невже так складно прийняти власну обмеженість, невже треба вірити у те, що кожному обов'язково треба знайти джерело ілюзії, наче ти осягнув неосяжне? Складно, виходить. Не збагну, чому складно, але нехай це залишиться незбагненним.

Прийшла пора купляти іншу мобілу. Буду переходити з сяомі на самсунг, там краща камера, а це основне, бо в іншому не бачу великої різниці. Знайшов уже модель, яка мені до вподоби, але поки що не вирішив, де саме купити, бо не всюди є потрібний колір.

***

Італійська музика для мене останнім часом являє собою силу-силенну надихаючих цікавинок. Виявляється, з народної музики різних регіонів та італійської естради (яка побудована на тій самій мелодиці) різні композитори поцупили дуже багато елементів, і я тепер бачу, що й звідки. Особливо грьобані совки та постсовки — поцупили капець скільки з народної музики та естради.

***

Знайшов ноти гарної авторської мазурки Viale Fiorito, звучить вона дуже віртуозно у виконанні автора, вивчити її нескладно, але для виконання швидких частин, напевно, треба саме неаполітанська мандоліна з низькою посадкою струн над декою та грифом, хоча буду пробувати на своїй, неаполітанку поки що не знайшов. Хтось на олх колись продавав японську мандоліну, дарма я тоді її не купив.

***

Поки що італійський репертуар можна обкатувати у ресторанах в дуетах або тріо, але демо ми так і не зробили, і це скоріше добре, бо питання з гітаристом ще не вирішене. Та й запитів поки що нема, хоча попередньо в одному закладі цікавилися, але до предметної розмови так і не дійшло.

Спало мені якось на думку, що треба обзавестися темпером, щоб нормально вминати каву у тримач кавомашини. Це було кілька місяців тому. Далі пішла епопея з придбанням темпера. У магазинах типу Дім кави і т.п. темпера на 51 мм нема. Замовити з олх можна було одразу, але хотілося подивитися. Брат порадив магазин Хорека на Петрівці. Поїхав туди у вихідний, а виявилося, що вони працюють лише по буднях, твоюмать. Далі думав-думав, та й замовив з олх. Прийшов темпер — якраз те, що треба, ідеально. Виявилося, що якщо нормально спресувати каву, вона виходить міцнішою, можна її класти менше, це дозволяє економити каву, а якщо брати гарну дорогу каву, то така економія робить погоду.

***

Нещодавно обговорили з колегами майбутній концерт з іспанцем у Києві. Я подумав, і мені вже хочеться відмовитись. Я питав в колеги організаторки, з якою давно знайомий: хто ще буде виступати? Від цього залежить можливість моєї участі. Питання проігнороване. Потім спитав ще раз, ще раз проігнороване. Зрозумів, що вона не хоче мені говорити, що будуть її учениці, щоб тупо поставити мене в ситуацію, коли мені незручно буде зістрибувати — обговорити деталі концерту, а потім згадати що будуть також "дівчата". Які блять дівчата?? Я одразу намагався прояснити це питання, натомість напоровся на маніпулятивну стратегію. На що був розрахунок, неясно — вочевидь вся ця тема не мала мені сподобатись. Якщо б питання учасників вирішувалося прозоро, то без питань. А оця маніпулятивна срань — фу, я не можу навіть поряд з такими справами знаходитись. Питання лише в тому, коли та у якій формі я скажу, що не буду брати участі, передумав. Бо ще навіть матеріал не почали робити, а мене вся ця тема вже злить.

Раптом подумалося, що коли якийсь момент чи період надихає на творчість, то це пошук такої лінії, якою можна намалювати те, як ти сам сприйняв певний елемент реальності, щоб це зображення наче закарбувало певний момент, зробило його статичним та існуючим по сьогодні, це ілюзія своєрідної перемоги над часом, експансія власного життя та сприйняття на чуже сприйняття, бо творчий продукт потім вражає інших. У будь-якому разі така лінія — це форма, гештальт. Ми намагаємось обвести цією лінією щось, що походить з життя, щоб залишити це собі обведеним у кружечок, зловити його, а насправді кожного разу прощаємося. Ми відспівуємо моменти, які більше не повторяться.

Для виступів з італійською програмою на 2 години чистого часу, враховуючи одну недорепетицію, ми справилися на відмінно, але я зрозумів, що треба у таких проектах поводитися більш авторитарно або підбирати контингент, з яким не буде проблем. Бо акордеоніст повністю розділяє мої ідеали, а з гітаристом я цю програму грати більше не хочу. Фактично я займався італійським та корсиканським репертуаром роками з власної ініціативи, майже не маючи змоги все це реалізувати в роботі. Тепер, коли я дочекався моменту, коли на такий репертуар з'явився попит, і в мене вже є певні напрацювання, мені треба уникати робочих процесів, які будуть мені псувати настрій. А коли гітарист весь час бикує та кожну пропозицію грати ту чи іншу тему втупу намагається токсично забекарити та лізе в організаційні питання, які його не стосуються, то ясно, що треба одразу переключатись на іншого акомпаніатора, бо тут діла не буде.

***

Протягом літа довелося стикатися з максимальною кількістю побутових заморочок — то по квартирі, то по дачі. До косметичного ремонту квартири ми так і не дійшли, на це вже наснаги нема. Вчора переставляв механізм розкладання дивана. Вирішив знайти ремонтника на Кабанчику. Один тип вийшов на зв'язок, одразу каже: у мене є механізм, коштує 1500 грн, ну і робота по його зміні буде гривень 600. Молодець чувак, п'ять балів. Міг би розвести людей на бабло, якби я не знав, що цей механізм коштує десь 500-600 грн, а робота по його заміні — це покрутити гвинти та гайки хвилин 20. Це те, що я зробив учора сам, механізму ніде поблизу не знайшов, скрутив його з іншого дивана, а туди поставлю цілий за пару днів, як прийде замовлення.

***

Почали дивитися серіал Бункер. Гарно зроблений та вартий уваги.