Робота, в основному, в усяких закладах, але ще й часто з кубинською музикою, якою я взагалі ніколи не збирався займатись, тим не менше, по роботі довелося. Навіть італійська програма мені в тому вигляді, як ми її граємо в тріо, приїлася, бо ми не оновлюємо репертуар, на ініціативу у мене нема сил. Але все це лише пів біди.
Тут біда в тому, що попри велику кількість зроблених аранжувань, які якісно зіграні на відео, я мало чого вчу нового та мало займаюсь. Ці аранжування я здебільшого граю з табів лише один раз на відео і все, більше ніколи не доводиться їх грати. Найчастіше ці теми зроблені, щоб продавалися ноти, а не для майбутніх виступів. Серед аранжувань є теми Gipsy Kings, які я якщо вже зробив, то потім добре їх пам'ятаю. Тут напрошується висновок, що скільки б я не грався зі стилістиками та не примушував себе грати щось із тих аранжувань, які я робив не для виступів, а лише для запису нотами, ці теми просто не сидять і не сидітимуть у мене в голові, треба натомість думати саме про концертні твори, які мені більше до душі. Бо оце клепання аранжувань і концертні виступи — це надто різні види діяльності, ця мультизадачність прикумарює, а в умовах роботи переважно по закладах та й взагалі. Якби були інші часи, я б висадився і думав, чи це те, заради чого я вчився грати. Зараз у такі часи у мене ставлення до ситуацій більше спокійне — як би там не було, могло і може бути гірше. По роботі мені потрібні ті речі, які не мають стосунку до виступів, хоча я б із задоволенням більше займався концертним виконавством з репертуаром, який мені до душі, щоб мені самому було зрозуміло, чим я займаюсь та для чого вчився грати. Можливо, для просування саме концертних програм треба більше сміливості, соціальності і т.п., бо якось же ж люди працюють лише як виконавці, але тут можуть бути такі свої нюанси, що я б сказав: поверніть мені назад мою звичну мультизадачність, вона кумарить, але там я хоча б освоївся та знайшов якісь свої баланси та лайфхаки, бо ідеально ніде все одно не буде. Та й якось так складається — те, що більше до душі, некомерційне. Концерти з музикою, яка мені найбільше подобається, практично не дають доходу, мені навіть за ті мізерні гроші соромно колег кликати грати. Та й аранжування цікавої етнічної музики здебільшого не продаються — це те, що я робою сам для себе, і щоб на ютьюб-каналі був якийсь рух. Коротше, ефективного балансу між тим, що подобається, і тим, на чому можна заробити, я так і не знайшов, і ці пошуки ускладнені як моїми власними особливостями, так і умовами, у яких те, що ти взагалі тут, а не в могилі, і з цілими руками-ногами, це вже вважай ачівмент.
