Чим корисні ідеї міфологічної космогонії — це тим, що вони задають вектор мислення у напрямку мінус нескінченності по вісі часу, і змушують стикнутися з невизначеністю, чи там нуль по вісі часу, чи мінус нескінченність, чи щось поза віссю? Концентрувати увагу на цьому моменті — це не щось на кшталт згадок чи чиїхось цитат, а що там Калі, а що на це Шива, а що з цього приводу Брахма та Індра, чи зібрав себе докупи Осіріс, як там Перуну дніпровська вода, і хто потім бомбив Югославію і чи може існувати у природі росія без путіна, а фокус уваги на самому початку: що було, коли нічого не було, і коли вісі часу іще не існувало в актуальному вигляді? (У серіалі Локі є ігри з таймлайном та альтернативними всесвітами, що імпонує авторам коміксів, але у 2-му сезоні нагнали такого біса, що дивитися я не зміг. Може, ще спробую.)

Рігведа (XX 128) каже, що нічого не було, навіть богів, це дуже цікаво, я часто згадую той вірш. Вміння сміливо оперувати чимось, що є "нічим", переросло у математичний нуль як екстракт з філософії порожнечі.

Мені здається, щоб зрозуміти мотивацію людей у певних процесах більш достеменно, треба намагатись сфокусувати увагу на порожнечі, яку індивід хоче від себе приховати тими чи іншими способами. Або ж забути її, насичуючи пам'ять подіями та óбразами, зміщуючи на них увагу, формуючи на тому бачення внутрішнього руху та змін. І коли ці способи стають схожими у певних бульбашках, де є жива взаємодія та робота дзеркальних нейронів, можна говорити про суспільну тенденцію. Коли способи трансформуються, а у моду входить новий коктейль з понять, парадигм та спостережень, можна говорити про суспільні процеси. Але ідеї, ментальні процеси та дії крутяться навколо пустоти, яка утім наділена достатньою енергією, щоб навколо неї розгортався лютий двіж, яким люди себе займають, знаходячи в тому сенс буття. Порожнеча — це не той продукт, який можна пити чистоганом, утім там, де наче нічого нема, все одно щось є. Нам не вистачає цього в культурі. Ми відштовхуємося від негативного, щоб здобути позитивне способом інверсії мінуса, але обходимо увагою нуль. Напевно, цьому сприяє християнська міфологія, де все, що не добро — то є зло, тобто є плюс, є мінус, третього не дано, або ж воно від лукавого. Але справжня історія та цілісний міф починаються з порожнечі, яка шар за шаром обростала тим, що ми тепер називаємо нашим — хоч мисленням, хоч життям, історією, і т.д., парадигма приналежності та її сполуки з іншими парадигмами теж з'явилися не одразу, тому я припускаю, що хірургічний огляд нашарувань з огляду на гравітацію, яку має порожнеча, — це ефективний спосіб аналізу, а чого саме — то вже справа іншого порядку.