Кілька днів поспіль, практикуючись на гітарі, повторював деякі свої українські сольні аранжування, зроблені упродовж останніх місяців. Подумав: ну от, припустимо, буде якийсь концерт, де треба буде зіграти щось українське, що я сам обробляв, а я нічого не пам'ятаю. Кілька днів не можу зафіксувати ці теми у пам'яті, хоча я їх грав напам'ять, але зіграв та одразу ж забув. Раз така тема, то, схоже, треба просто не морочити собі голову, а займатися тим, що б я хотів грати без огляду на кон'юктуру та чиїсь побажання. Вибачте, у мене в репертуарі цих тем нема, є лише відео та ноти. Вистачить мені того, що по роботі я граю дофіга всякої Куби, яку сам для себе не грав би ніколи.
***
Взяв онлайн-урок зі скрипки. Викладачка, до якої я ходив, більше не працює у школі, а онлайн теж цілком нормальний формат - треба було порішати з аплікатурами в одній моїй темі, яка була давно зроблена для флейти, але захотів грати її на скрипці - може, зможу її зіграти колись, бо там багато складних моментів.

Механізм привабливості певних публічних персоналій, артистів - це цікава тема, до якої можна підходити з різних боків, десь можна спиратися на тенденції, а десь це здогади.
Так от є у мене такий здогад, що публіка тепло ставиться до таких артистів та акторів, які своєю поведінкою, манерою розмови, висловлюваннями демонструють, що окрім як на сцені вони не здатні десь іще знайти собі місце. Така демонстративна залежність від уваги публіки дає артисту гарну характеристику в очах масового глядача, і це тішить глядача, бо він тоді думає: без мене артист не може, значить, я маю на нього певний вплив, а він своєю діяльністю теж на щось впливає, і виходить, що мій вплив як глядача непрямо поширюється сам по собі.
Привабливість образу артиста прямо залежить від того, чи може цей образ допомогти глядачеві тішити самого себе, бо його тішить не мистецтво і не персоналії, вони лише тригери, які допомагають йому тішити себе самому.

У музичній діяльності переживаю специфічний етап, чим більше до мене доходять його особливості, тим швидше я хочу перейти до іншого етапу.

Останнім часом я мало граю музики, з якою я працюю звичним чином — встановлюю з нею певний емоційний контакт та вивчаю якусь тему, бо хочеться пропустити її крізь своє сприйняття. Або ж створюю якусь тему чи аранжування, бо сам хочу це грати для себе та для людей.

Замість цього я роблю купу матеріалу, з яким не встановлено емоційного контакту, через це ці теми не осідають у мене в пальцях. Я тупо гублюся у темах, які мені самому не такі цікаві, як те, що я звик грати. А підходити до справи, як академісти, тобто просто грати з листа чи просто вивчити ноти, я не можу, бо не академіст. Музика, яка мені цікава, допомагає мені відволікатись. Коли я її граю, пальці все нормально знаходять, навіть якщо я думаю про щось ліве. А коли виконання просто ситуативне, то варто відволіктись, я одразу гублюся, а тримати увагу в тонусі весь час не виходить, коли мотивація розмита, це по факту марні енерговитрати.

Тепер думаю, що треба вивчити щось з того, що я вже записав на відео, зігравши теми навіть по пам'яті, але записав та геть їх забув.

Хочу грати більше такого, щоб не губитися — щось, у чому я себе почуваю, як у рідному просторі, а не бозна-де.

Підчепив якийсь сраний вірусняк, спочатку думав, що застуда. Може, так і є, але трохи затягнулася. Ходив учора у лабораторію, зробили швидкий тест, ковідла нема. Але з понеділка симптоми лише посилюються плюс слабкість удень.
Учора теж пішов оце у зоомагаз за котячим піском, повернувся якийсь тупо виснажений. Подумав, що так при ковіді було, то треба тест робити. Але от поїхав після того у Хайям на крильця гриль з рисом. Енергії додалося. Висновок: треба хавати вчасно і нормально.
***
Зробив аранжування пісні Океана Ельзи Човен, саме аранжування гарно вийшло, але струни доходяги, щось зараз чую, що нестрояка багато, поміняв уже, це була остання крапля. Взагалі такі аранжування робити краще, ніж сехільї. Робота зовсім не пильна у прямому сенсі. Купили його у тебе 3-4 рази, і вийшло стільки ж, скільки за сехілью. А замовлені обробки - то зовсім красота.
***
На фоні слабкості поїхав попрацювати зі співачкою у закладі на Подолі (молодець, коротше, жадібність взяла гору). Думав, буду жорстко тупити, але все виявилося навпаки. У мене не було енергії на те, щоб розпилювати увагу, я занурився у себе і не дуже слідкував за тим, що відбувається навкруги. І це був саме мій варіант, оптимальний для мене, так я знаходжуся у просторі музики, навіть скучив за ним. Не знаю, коли б я ще згадав про те, що це для мене оптимальний спосіб виконавства.
Нічо, я ще чекаю на неділю, там пара робіт, і поки що не знаю, у якому буду стані. І чим закінчиться дуель між жадібністю та здоровлям.

Шось пішов відкат в плані продуктивності створення та запису аранжувань. Пішов навчальний рік, зараз непогано було б робити якісь нові соло та ансамблеві обробки для муз.шкіл, але я стою на місці, просто займаюся роботою, якої небагато, увесь інший час просто роблю щось просте типу готую їсти, гортаю фб чи їду на самокаті у якесь кафе на каву. Є кілька тем або в роботі, або на фінальній стадії, але передчуття того, що вони можуть бути завершені, якесь розмите та мене ніяк не мотивує.

Не можу сказати, що це погано, і так не має бути. Раз так відбувається, так має бути. У перші місяці війни у мене пішла якась форсована продуктивність, після цього логічно чекати на відкат, і по ходу ось він.

З різними кафе теж пішла така тема, яка лише підсилюється. Я іноді не можу прийняти навіть простих рішень. Наприклад, сьогодні не хочу готувати, поїду кудись, де мені за гроші принесуть тарілку їжі та склянку пива. Приблизно уявляю собі, куди хочу поїхати поїсти. Їду, зупиняюся біля дверей закладу, чогось думаю: "ні, не сьогодні", розвертаюся та їду назад, об'їжджаю ще кілька ресторанів, де може бути щось цікаве, але жоден з них не "проситься", щоб мені туди зайти. Отак сьогодні об'їздив центр міста та повернувся додому пекти курячі стегна з рисом. Об'єктивно майже нічого смачнішого мені б сьогодні у кабаку не дали, але от наче проста ціль - знайти якесь їдло, яке б мені сьогодні зайшло - не була досягнута, бо все не те, не те і не те.

А може, це тому, що я учора простудився чи підхопив на роботі вірусняк, бо горло шкребе весь день, і просто мало енергії на все. Так і не посадив себе працювати над аранжуванням, поставив собі цікаву задачу, навіть потенційно можна чекати на попит, але чогось не можу взятися робити.

Намагаюся оптимізувати енерговитрати, завдяки чому не почуваюся з важкою головою, як зазвичай у робочий сезон. Ще б почати лягати спати раніше.

***

Але хоча б став фільми дивитись. Серіалів не дивлюся, бо забагато відповідальності. Якщо цікавий, це ж треба буде й далі дивитися.

Передивився французький фільм Недоторканні (1+1), реально один з улюблених. Пішов іще по доробку Чжана Їмоу — Дім літаючих кинджалів (майстерно, але "Герой" все одно кращий), Шлях у тисячу миль.

***

Другий фільм про складні стосунки батька та сина. Мені складнощі зрозумілі лише теоретично, бо з усіх чоловічих фігур у моїй родині були батько, дід та вітчим, з яких лише батько, мабуть, ще живий, але стосунки з ним простішими не бувають — я його не знаю та навряд чи з ним коли-небудь зустрінусь, більше того, мотивації шукати контакту нуль з обох боків. Тому я не розумію, що там за конфлікти, розриви відносин, образи та очікування, коли я розумію відносини з батьком як щось неіснуюче.

***

У мене тут ідеологічний тріумф — нарешті бенд-лідер кубинського проекту в цілому поділяє мій погляд на тематичний кабак, де постійно хтось виступає, бо як місце роботи це повний відстій, тож вона навіть вирішила відмовитись від постійної роботи там. Я сумлінно капав людям на мізки та сам подав приклад, відмовившись там працювати на постійній основі, і все це за кілька місяців дало свій результат.

З усіх аранжувань, які купляють на сайті з продажу нот, лідерами є Shape of my heart та сефардська тема Morenika. Стінга купляли більше, але на ньому я заробив менше, бо тема під копірайтом, і моя комісія дуже низька, а з народними темами краще. Отже, тому я ще раніше вирішив братися за народні теми та ті, на які сплила дія авторського права, або ж продавати іх напряму за запитом на мейл. Зробив тут ще одну сефардську тему — буду досліджувати попит на інші композиції цієї тематики.

***

Зареєструвався на preply, вони щось довго мурижили з перевіркою та підтвердженням акаунту, виявилося, що їм не підходить фото, бо я там там у капелюсі, та чомусь відео теж не підходить. Зрозумів, що у мене з наявністю фоток тупо лажа. Є лише одна проф.фотосесія, ще є кілька фоток з учнівської фотосесії, ще одна чорно-біла зі своєю специфікою, але так, щоб насмикати фоток, то йок. Проблема. Треба зробити фотосесію з урахуванням потреб сайтів, на яких я збираюся вішати ці фото.

Оце як дружина звалила в Румунію на місяць, я частково перебував у стані регресу у ті часи, коли після життя родиною з 4-х людей ми роз'їхалися, і в мене з'явилася своя кімната, комп'ютер, зникли певні стресогенні фактори, і я занурився в ідеальне дитинство, будучи вже студентом, почав займатися гітарою на іншому рівні, просуватися в ансамблевій роботі, дорвався до інтернету та сидів за компом допізна. Коли удома довго сам, у мене виникають спогади про той час, так я знаходжу щось гарне в тому, що мене ніхто й ніщо не відволікає від своїх думок та станів.

Але також є відчуття, що в таку хрєнь я вже награвся. Жити з кимось поряд — це не лише його ситуативно витримувати, бо більше нікуди не подінешся. Для мене тепер не проблема витримувати когось, хто робить мій особистий простір вужчим, бо мені вистачає того, що є. Тому з цією поїздкою дружини в Польщу на 3 місяці — лише зараз приходить розуміння "ого, ніфігасобі". Думаю, якщо б у мене була якась оказія, яка могла б вплинути на мою кар'єру, я б теж поїхав на кілька місяців, і дружина так само була б у моїй ситуації.

Пе — продуктивність.

Я знаю, що це таке, бо за півроку захєрачив 24 відео з різними темами (в основному, аранжуваннями, які майже всі зроблені у цей період). Плюс 7 замовлених аранжувань мультяшних пісень під фламенко. Взяв участь у купі виступів з кубинською програмою, було й каілька інструментальних гігів.

Далі питання: ось кількість того-сього. І шо?

Це взагалі питання, яке й раніше виникало в мене, коли я думав про те, яка цінність у продуктивності та усіляких кількісних показниках. Вони цінні тоді, коли можуть перерости у якісні, лише тоді. Найважливіший якісний показник моєї зокрема виконавської роботи полягає в тому, що я не можу без почуття залученості, воно визначає, чи зможу я виконувати роботу. Без цього я просто відчуваю себе загубленим у просторі й часі та можу на ходу забути тональність якоїсь пісні.

Що стосується аранжувань — для мене важливо те, що з'явився контакт з викладачами гітари по всій Україні та виросла кількість віртуальних знайомих у професійній сфері, багато хто зацінив мої аранжування, купивши їх.

Також з'ясував, що тяжію до творчої роботи, хоча іноді здається, що якщо нічого нового не створюю, то й ок. Ні, не ок.