Я не особливо великий любитель намальовувати собі якості типу переконливості чи якоїсь влади над чужими думками чи поведінкою, бо не знаю, навіщо людям така влада чи тримання за ілюзію її наявності. Але були деякі моменти у проф.діяльності, коли є причини вважати, що саме я ініціював деякі процеси, які до того не були вербалізовані, і коли критична кількість колег або ключові особи, які приймають рішення, переварюють сказане та знаходять в тому сенси та дієво це підкреслюють, це потім працює певним чином, і мені це повертається кращими умовами роботи та взаєморозумінням.

Нещодавно я спостерігав роботу дзеркальних нейронів. Колега, з яким я працюю, живе у досить напруженому темпі, який я не знаю, як можливо вигрібати, але він досить стабільний у роботі та інших проявах (не скажу, що з усім погоджуюсь, але стабільність присутня). І тут у мене з'явилося відчуття, що ця стабільність трохи пливе, це помітно по непрямих ознаках. Це співпало з тим, що я йому недавно сказав, що фізично не можу брати на себе таку кількість роботи, бо просто не вигрібаю, пару днів я просто не вийшов, мотивуючи це постковідною слабкістю. У мене з'явилася підозра, що на якомусь несвідомому рівні йому ідея прислухатися до себе імпонує, і те розхитування, яке я бачу, це наслідок. Коли хтось заявляє, що йому важливий власний стан та якісь більш звичні задачі, а вони у мене є, це спонукає до конструктивних роздумів та процесів, хоча який вигляд ці процеси будуть мати, хто його знає, але як би там не було, не буду ж я обмежувати себе у констатації меж своїх можливостей.