Раптом на радарах з'явився один бард Денис Г., про якого я давно не чув, та з яким я грав ще дуже давно, десь на 1-му курсі коли вчився. Були з ним виступи, записи, ходили на радіо, у мене були різні соло та підголоски у його піснях. У нього справді гарні мелодії при повній відсутності муз.освіти чи хоча б методичних занять та розуміння елементів теорії та гармонії, все на інтуїції, але вона в нього видавала шедеври. Так от знов звернувся, побачивши мене в афіші та на концерті нещодавно — типу а може, щось разом зробити. Я видав дисклеймер: чувак, я за руками-ногами, бо поважаю твою творчу натуру, але з рос-мовними піснями не працюю, і навіть двомовні пісні не канають. Так ідея померла в зародку, хоча не знаю, чи чувак мене зрозумів.

Розмовляти російською в побуті — розумію. Писати на ній вірші, пісні — з культурологічної сторони це зрозуміло, але є інші сторони, і на етапі демонстрації артефактів вже починаються нюансіки: рос-мовний контент викликає обґрунтований хейт, тому такі виступи та публікації — це історія для своєї окремої тусовки, яка давно тебе знає як рос-мовного поета та/чи співака, і твій імідж прив'язаний до їхніх ностальгічних почуттів.

Здавалося б, з 2014 року було дофіга часу на те, щоб це зрозуміти, перебудувати лінгвістичну концепцію та намацати шляхи реалізації та комерціалізації. Хто хоче розширяти коло слухачів, читачів — зробили робочою мовою українську, інакше це демонстрація неготовності та небажання вийти за рамки певної бульбашки, і це місцями трохи ватнєнька тема. От я розмовляю російською і буду нею і надалі творити, вам це буду демонструвати, ви це будете хейтити, дурні ви комсомольці, і казати про мене херню, але ж сила моєї творчості змусить вас до цих почуттів, ще й будете згадувати моє ім'я. А я буду гнути свою лінію і робити так далі, ваші нападки стануть для мене частиною моєї легенди, ви про мене забудете, але я все ще буду обсмоктувать історії, як ви мене кенселили. А якщо я перейду в україномовний сегмент, то мої твори розчиняться у морі творів конкурентів, а цього не можна допустить, тому ви нафіг всі ідіть. У такій позиції більше прихованого профіту, ніж здається. Люди часто такі сміливі, сидячи у незачинених клітках, а відкрити їх власноруч — зась, у клітці вже своя екосистема, і незрозуміло, чи адаптується організм до відкритого простору, коли металеві прути тебе більше не захищають від великого суворого світу. Розумію це дуже добре, бо сам у своїх клітках. Але намагаюся не виносити з хати свинособачу мову не тому, що боюся нетолерантних до неї людей, а тому, що не хочу, щоб на мене реагували так, як я сам реагую на принципову рос-мовність у часи, коли російська вибухівка перетворила стільки будинків на пам'ятники рос.культурі, а пушкіністи готові вмирати за те, щоб продовжувати вбивати. Це треба бути ментально відстороненими від соціального контексту та жити у своєму вигаданому світі рос.казок, тяжіти до вайбу совкового кіно та рос.літературки, щоб плювати в співвітчизників давечами і отнюдями, хоча вони на це не заслужили аж ніяк, але ж ти лічность, і маєш поводитися відповідно — дратуй, бикуй, ігноруй, люди не мають забувати, що таке радянська прошивка. Я згоден, не мають. Тому цей прошарок суспільства — це частина екосистеми, поглинання якої вимагає створення умов, але це справа часу та постійна перевірка системи на стійкість, що є добре у тривалій перспективі, яка вже давно актуальна.

Мені як музиканту, який бере у таких творчих посиденьках епізодичну участь, нема чого там робити. По-перше, це б мене змушувало приховувати сліди своєї участі, бо вона псує репутацію, тому краще навіть не вв'язуватись. По-друге, там ніц не заробиш, бо у маргіналізованих тусовках питання оплати або упирається у персональні дотації залежно від заможності, або в принципі не стоїть, бо нема руху та розвитку проекту, його не може бути. І це не кажучи про те, що обслуговування хобіків — це тема, яку життя мене вчить закривати швидко або в ідеалі не відкривати зовсім. Але цей чувак справді талановитий, це правило я був би готовий порушити, інші — ні.

Був концерт пам'яті Назгуль, мене запросили там виступити. Взяв гітару Godin, бо знаю, що на гарній апаратурі вона офігенно звучить. Так і було, плюс педалі зіграли свою роль. Ніколи раніше не був на концертах у Софії, там чарівний старокиївський вайб, у якому сходяться разом давно минуле та омріяне майбутнє. Познайомився з музикантами, про яких багато чув, з чиїми колегами та членами родини працював, але із самими не перетинався. Буду вважати, що Назгуля нас познайомила.

***

Якогось біса прихворів та скасував роботу у закладі, було дві пропозиції. Температури нема, то 36.8, то 37.4, то зранку 36, ці перепади — тупо ні про що, але щось нежить і кашель дістають. Я не з тієї секти, де 37.2 — вже привід дзвонити нотаріусу, тут навіть 38 буває комфортніше, бо є ясність — значить, вірусняк, і організм пішов в атаку, побажаємо йому вдачі. А це щось реально незрозуміле, як колись ковід, тоді було максимум 37.2, але втома висаджувала капець, а тут щось інше.

***

Коли дружина була в Німеччині, попросив знайти там якесь місцеве вино у місцевості Заале-Унструт. Знайшла, і треба сказати, вони вміють його робити. Мені завжди цікаво отримати звідки-то щось таке, що не йде на експорт, а люди це виготовляють самі для себе. Ніхто ж собі поганого не загоче. Колись румунське рожеве вино теж було гарне, але у нас румунських вин не знайти, бо вони все лише для себе роблять. 

***

Готуємося до концерту в філармонії. Взагалі пішла хвиля цікавих концертів на гарних локаціях. Кумарить тільки купа інструментів, які я сам не довезу на самокаті, буду продумувати логістику — ви оце заберіть, привезіть завтра, а ви оце тут залиште, потім заберу.

Є у мене френдеса, з якою я перетинався якось, але в цілому не дуже знайомий. Вона постила якісь свої ранкові заняття йогою, потім перейшла на відео про свої висновки про життя, про прийняття себе і те.пе., про життя у європейській країні, які там нюанси. Нещодавно дивувалася, чого деякі люди відписуються.

Помітив за собою низьку толерантність до того, що люди, над якими не літає вибухівка, хто може пересуватися між країнами і бувати на якихось курортах, розказують про якісь свої психологічні проблеми та якісь пошуки напівезотеричного плану. Вони та піднімають різні важливі в цілому питання, важливість яких не може бути оцінена багатьма українцями, бо у нас такий екзистенційний контекст і вивчені реакції, якщо ти взагалі демонструєш спокійне розмірене життя, то не канюч тут про якісь проблеми. Пошуки? Пошукай укриття та спосіб убезпечити себе, свою хату та бізнес від прильотів та блекаутів.

Є невідповідність між тим, яку реакцію це викликає, і якими можуть бути справжні ситуації, про які емігранти хочуть сказати тій аудиторії, з якою звикли контактувати (іншою обзавестися дуже непросто), насправді переймаючись, як їх почують, але контактуючи майже з усіма на відстані та непомітно віддаляючись від них. Життя в Європі не те щоб дуже казка, чув різне від людей, хто там жив достатньо довго. У людей були і є якісь проблеми, порядки у певних країнах додають головняка, про який ми тут просто не в курсі. Я сам раніше більше концентрувався на різних проблемах та пошуках і писав про це тут і там, хоча ракети і дрони не літали у такій кількості, і можливість виїзду була, але загальний стан був не дуже, бо так склалася історія, але й сьогодні історії складаються по-всякому де завгодно. Люди свої проблеми та досвіди повезли за кордон, там отримали купу нових досвідів, незручностей та задач, і це їх не надто надихає, а таке щастя як відсутність війни у країні проживання вони наче як недооцінюють. Це генералізована точка зору звідси про них, бо про їхні турботи ми нічого не знаємо, а про їхню безтурботність робимо висновки, керуючись дуже примітивною оціночною базою, адже самі ситуативно скотилися до нижчої ланки піраміди потреб, принаймні тримаємося за неї сильніше, ніж у довоєнний час. Хоча багато хто намагається концентруватися на вищих цінностях, робить та відвідує культурні події, стикаються з хейтом, частину якого розносять кацапи по соцмережах, бо триматися лише за хліб і дах — це бути повноцінною жертвою інформаційної війни, а ведеться саме вона, просто ракети — це підтримка з повітря. Ось хейт любителів концертів ще у 2014 почався, з того часу періодично відбуваються сплески хейту до всіх, хто ситуативно гарно проводить час. Гадаю, цим сплескам передують вкиди свинособачих тролів.

Те, що я спіймав себе на такому механізмі — ще пів біди. Біда — це відділення діаспори на ґрунті нерозуміння та презирства багатьох українців до тих, хто виїхав. Ми наче живемо у різних світах, хоча насправді коло проблем у нас усіх досить схоже. Може знайтися купа об'єднуючих факторів, але самі собою вони не знайдуться, без певної активності не обійтись. А мотивація до цієї активності у народі трохи розмита, хоча у медіапросторі є розмови про єдність, але досягненню єдності її згадка не сильно допомагає, хоча озвучене поняття — вже щось.

Воздвиженка — це дивне гарне місце. Коли я жив у центрі в дитинстві, на її місці були якісь незрозумілі напівзруйновані будинки. Я ніколи туди не ходив, бо це якась сіра зона була. Тепер тут цукеркові будинки, стилізовані під стару архітектуру, на районі дуже релаксний вайб, у якому я люблю купатись. Моя фотосесія була у 2018 році зроблена саме тут, і з неї я досі смикаю фото для афіш. Мій основний концертний майданчик саме тут, і я люблю це місце. Знайшов тут кав'ярню, де завжди є глясе на гарній каві. Сиджу на терасі, дивлюсь на освітлений сонцем мансардний поверх, і хочеться просто мякмякать на цю картину, як коти, коли бачать голубів за вікном. Наче купаєшся в морі, люблячи купатись (я не дуже, просто уявляю. Хоча від моря б щас не відмовився). Якщо і є сенс працювати заради багато грошей, то це щоб оселитися в такому місці, хоча я чув про проблеми з комунікаціями.

***

Добре, що я згадав про єдину фотосесію. З такими активними зйомками фото та відео муз.кар'єра не робиться. Мені іноді важливо ще раз собі про це нагадати. Я ще беру фото з чужих фотосесій, де я є на фотках, але ж це відстій, це наче ти весь час стріляєш цигарки замість купити собі пачку сігаретов чи самому їх накрутити. Спостерігав, як один колежанин так постійно робить, це крінжамба кукарямба. Ненада так!

***

Зробив над собою зусилля та запостив коротке відео з концерту в ютьюб шортс, щоб хоч щось нове було. Знову-таки, відео зняте колегою з її ініціативи, я б сам не заморочився з записом. Мені дуже складно організувати фото чи відеозйомку. От просто відчуваю протест проти цього, хоча знаю, що треба. Цим мав би зайнятись менеджер, якби він у мене був, але кого нема, того нема.

***

Апдейт по саке. Після майже доби в холодильнику ця субстанція стала більш зрозуміла, окреслився прийнятний смаковий профіль, щось між білим вином, зеленим чаєм та якоюсь брагою. Коротше, не можна пить одразу, як відкрив. Хоча те ж стосується і вина за великим рахунком.

Я поняв, чим цікавий серіал Чорний список: довгі театральні монологи Реда — це місток між кіно та театром. Актор старої школи з відмінною риторикою та гарно написаними монологами, у яких іронія, сарказм, відтінки почуттів, замислуваті формулювання та багато чого такого, що є у гарному кіно та чого нема у середнячковому.

***

Колись мені дуже зайшов серіал Мандалорець, особливо перший сезон. Другий теж норм, хоча до першого не дотягує, третій — просто дитячий кіномультик. Є ще про нього епізоди у серіалі про Бобу Фетта — серіал загалом слабший, але там є цікаві епізоди, плюс мені взагалі цікава таскенська культурологічна розробка, на Комік Кон я би пішов лише у костюмі таскена з автентично зробленою палкою. Нещодавно вийшов фільм про мандалорця і зеленого шкета, я спробував його ввімкнути на телевізорі і щиро порадів, що не пішов на нього в кіно. Все, WB тему геть зіпсували, купивши Lucasfilm. А так все добре починалося.

***

Взяв на пробу саке запити ним роли. Вопше не поняв цю субстанцію, зовсім. Смак зовсім не вписується у місцеву палітру зрозумілих смаків, хоча, як це буває з елементами японської культури, воно доходить не одразу. Японці у фільмах про самураїв сидять в шинку п'ють оце пляшку за пляшкою. Як це можливо, неясно. Хіба що якась особлива чакра відкрита від тривалого контакту з рисом.

***

У сусіда померла собака. Велика грізна боксерка, яка на практиці ані гавнути на когось, про цапнути чи кусь мови не було. Навіть з дворовими котами не конфліктувала. Шкода животіну, кажуть, останнім часом їй було важко ходити й дихати. Мабуть, недавня спека її доконала.

***

Переслухав деякі поп-хіти пізніх 80-х, 90-х та 2000-х. Робили ж люди музло. І мелодія присутня, і гармонізація адекватна. Згадуєш, які зараз стандарти, тягне у секту "раньше било лучче", принаймні у поп-музиці. Ясно, що зараз є, як є, і якщо все так, то на те є запит. Але не без того, що доступність технологій зробила школярів бітмейкерами та аранжувальниками, і для цього не треба розуміти нічого в музиці, можна кнопать кнопки, і саунд якось мутиться. Ясно, що у реальному шоу-бізнесі все робиться по-серйозному людьми з освітою та досвідом, знанням різних стилів, але чому у попсі така відмова від музики на користь аудіоконтенту, це питання дуже широке. І упирається воно, схоже, в особливості монетизації та поверхневого сприйняття музики, бо вона здешевшала, її так багато, що заморочуватися з її якістю вже не на часі. Аналогічна ситуація з пересіданням з концертного майданчика у ресторан, де менше відповідальності та бажання заморочуватись з якістю виконання — оце погагяєм якусь туфту на 4 акорди, і норм. Так і попса вже давно робиться, більше акордів — неформат, давайте лише примітив, інакше у слухача з виделки котлета впаде.

Коли я вчився у технічному вузі на спеціальності "захист інформації", зробив один узагальнений висновок, який для себе часто не роблять люди, і подекуди мають через те проблеми. Не хочеш, щоб інформація кудись утекла - не сприяй цьому і не тринди де-інде, люди мають знати тільки те, що ти готовий сказати, а не те, що ти бовкнув, бо язик як помело; або ж обрав для конфіденційного повідомлення незахищене середовище.

Коли я проходив курс по розвитку міжнародної кар’єри артиста у сфері world music, основна ідея, яку я для себе видобув (вона була прямо озвучена однією з лекторок) - бути класним музикантом та мати міжнародну кар’єру - геть не одне й те саме. Це було відповіддю на непоставлене запитання, яке висить у повітрі: а можна якось так от, граєш щось, придумуєш, концерти у своєму місті робиш, ютьюб канал собі заводиш, щось туди викладаєш і щоб у якийсь момент хоба! квантовий стрибок кар’єри, і ти такий всюди по концертах поїхав, полетів, диски пишуться, вартість концерта та халтури за Києвом зростає, тебе всі знають, ну і ясно що хочуть купувати квитки на концерт, диски (в усіх є на чому їх слухати, що важливо), слідкують за афішею, тут-там фестивалі, ти на сцені з іншими зірками.

У цьому прихованому бажанні я нагадую собі персонажів всяких казок про золоту рибу, Ємелю чи скатєрть-самобранку, або ж людину, яка цих казок у дитинстві нахавалась вище здорового порогу, через розповсюдження дебільної російської культури, бо саме це - у більшій чи меншій степені дебільні російські казки, де ваня-дурак опиняється на вершині харчової піраміди, а веління спочатку щучеє, а потім вже твоє хотіння - воно не має бути спочатку, бо рос.культура таке банить. Тож у ситуації невизначеності, яка завжди є атрибутом простору, у якому відсутній досвід вирішення специфічних питань, психіка повертається у той стан, у якому ти здобував базові знання про причинно-наслідкові зв’язки, повертаються алгоритми, прописані у дитячих книжках, і домінує теорія самозародження: роби, що хочеш, інтелект не рішає, а воно все якось раптом само розрулиться. Або ні, але включи дурака та про це не думай. 

Ясно, що коли не знаєш, що і як робити, як бути частиною індустрії, яка тут не розвинена, то починаєш гадати на кавовій гущі: а раптом це спрацює, а раптом те. Хоча насправді є певні закони ринку та певні принципи здобування місця на цьому ринку, де якщо опиняєшся, то це зовсім не як в Україні, коли у тебе є місцева монополія на певні функції, на Заході ти весь час пашеш, щоб не розчинитися у морі інших музикантів зі своїми здобутками, будуєш комунікацію, яку будувати толком ніколи не вчився, бо це не дуже рішає, коли у тебе монополія, до тебе веде багато шляхи так чи сяк. Це розхолоджує, треба сказати, але налаштуватися на кропітку роботу по розширенню контактів і т.д. я не можу, мені заважає закритість, втома та інші напрацьовані алгоритми, але оцю ідею про самозародження успіху я намагаюся потроху викорінювати, бо це довбаний ментальний вірус російського походження, а значить згенерований з лайна і палок, які сам ставиш собі в колеса.

Спекота капець. Коли я їду кудись на самокаті, навантажений інструментами, не відчуваю цього, потім у приміщенні піт просто ллється, хоч ходи з рушником. Все ніяк не привчу себе пити більше води у спеку. Основне джерело води для мене — вечірній чай, а так я воду майже не п'ю, бо майже не відчуваю спраги, а процес пиття нудний.

***

Подивився увечері дофіга серій Чорного списку. Не думав, що додивлюся до 9 сезону, втягнувся, як той кіт з анекдоту, що спочатку боявся пилососа. Думав, що коли наприкінці 8 сезону грохнуть одну з головних персонажок, далі буде трохи ні про що, але виявилося навпаки, бо вона забембала своєю хаотичністю та дурнуватою поведінкою, якось навіть спокійніше стало.

***

Вже третій сезон роботи у італійському закладі, і нарешті дирекція викотила претензію (і то через колегу, який з нами не працює, але домовлявся про нас), що ми граємо занадто багато "сумних" тем, та взагалі обличчя у нас невеселі. Муахах. Я вже давно подумую про те, щоб наступного року відмовитись від регулярної роботи там, бо мені доводиться грати одне й те саме весь час, бо фактично я поставлений в умови, коли саме в цьому складі робити щось нове неможливо — колега з філармонійною закалкою майстерно обіцяє розібрати гармонії нових тем, але ніколи цього не робить, а ставити пюпітр та читати з листа їй западло. Сподіваюся наступного року знайти сили перебороти жадібність та відмовитися від цієї теми.

***

Тут з філарою інша тема — скоро там концерт з Мариною, вони зробили афішу, на якій моє обличчя спотворене ШІ, а переробляти ніхто нічо не буде, бо просто отак от. Філара хороше місце, виступ там мене надихнув, але воно випробовує музикантів на толерантність до дичини та відсутності конструктивної комунікації.