Був вільний від роботи день. Не скажу, що я його якось так провів, як слід було, але й зайвого було не надто багато. Хотів десь зависнути помалювати маркерами металік у чорному блокноті, але так і не склалося, бо кафе на момент, коли я прийшов, вже зачинялося, поїхав в офіс натомість, але замість помалювати там випив кави та розібрав крісло, бо його дружина захотіла звідти забрати. Перед тим з'їздив у чайний магазин за черговою купою чаю, який вже на полиці не поміщається, але це мені на кілька місяців.

***

Наступного тижня концерт у 32, але я без поняття, яким складом і що там грати. Є ідея псіхануть і пограти там італо-корсикансько-джазову програму, яку ми у закладі в тріо вже обкатали так, що вже нудить від неї.

***

Впрягся в тему з участю у двох спектаклях кр.-тат. тематики, колега пролобіював мою участь. Цікаво, там буде туса вагомих у середовищі людей. Грати там, правда, треба буде не на дарбуці, а на бубні чи якомусь іще фрейм драмі, але розберусь, проблема в тім, що я не можу з деяких міркувань постити афішу цього концерту, бо серед у досить близькому колі є деякі люди, які мали деякі історії з деякими людьми, що дотичні до спектаклю.

***

Пора вже потроху починати займатися новими навчальними відео, але ніяк не можу себе до цього змусити. Поточна робота забирає весь запас енергії. Можливо, забирає навіть більше, просто не можу зрозуміти, але по непрямих ознаках розумію, що це може давно бути так.

***

В цілому викладання зараз як ніколи раніше складається майже на 100% з онлайн-уроків з заокеанськими та європейськими учнями, яким сподобалися мої аранжування, і вони спитали про уроки, так і займаються. Тому я не скаржуся на слабкий продаж нот, адже моя відеодіяльність працює на мене по-різному — сьогодні так, завтра сяк.

Чотири уроки за день. Один російською, один українською, потім іспанською та англійською. Не вистачає ще фарсі підтягнути та п'ятий урок поставити бгг. Але по-нормальному треба підтягнути іспанську термінологію, на це не вистачає уваги.

***

Рідко буваю в офісі, але сьогодні поїхав туди просто посидіти пограти на мандоліні та помахати сувенірним мечем.

***

Взяв на пробу кавовий ром Dead man's fingers. Прикольна хрінь типу лікеру. Побачив ще цієї ж контори кокосовий ром, подумав, що має бути схожим на Малібу, спробував, так і вийшло.

***

Періодами то хочеться мати більше виступів, ніж уроків, то навпаки, зараз уроки більше онлайн з заокеанськими учнями, і така тема цілком влаштовує. З нотами аранжувань пішов спад, але це потребує деяких дій, які треба зібратися та зробити.

***

Останні сезони Спецкорпусу не мають української озвучки, але є російська. Схоже, деякі серії озвучували білоруси, судячи з дзекання. Дикувато з незвички дивитися серіали з рос.озвучкою. Були б субтитри, було б кльово. А так краще було б англійську краще знати...

Часто у соцмережах лунає питання, хто як вивозить те, що відбувається навкруги, усі ці обстріли та втрати. Мені допомагає відсторонення від ідеї про те, що я щось кудись везу, я ніяк нічого не виводжу, бо нікуди не рухаюсь. Я не можу завадити влучанням по об'єктах, мені набридло сподіватись на те, що ми раптом опинимося у числі чиїхось військових союзників, бо нікому нафіг не треба нам допомагати виживати, не кажучи вже про перемогу. Сподіватися на завершення війни теж не доводиться, бо якби рф і захотіла б, їй навряд чи дозволить китай. Мені допомагає розуміння того, що так, як я жив у дитинстві, тепер живе вся країна, і якщо тоді мав місце брак розуміння ситуації з боку інших людей, то тепер нікому нічого не треба пояснювати. Ті ж москалі, той же гидотний рагулізм, комуняцько-нацистська ксенофобія, агресія, недолугі намагання ідейної експансії, хоча усе це було демонстрацією власної лайняності та бажанням перетворити на лайно все навкруги, так відбувається і тут. Я весь час живу з відчуттям того, що все це вже бачив. Те, що люди навкруги ставляться одне до одного з більшою емпатією, ніж мав я у свій час, мені не заздрісно, скоріше радісно, але не стільки за них, скільки за себе, бо я живу у кращому суспільстві.

Думав поміняти скін цього блогу, але нічого кращого за цей не знайшов.

***

Можливо, колись навчусь сидіти у чайному закладі, не туплячись в мобілу. Знайшов розвлікуху, коментувати рендомні пости у тредс. Вигулюю там своє тіньове базікало.

***

Дружина привезла грибів, назбирала разом з тіткою підосиновиків, польських, один білий знайшла. Проварили, підсмажили, це просто амброзія. Причому білі гриби за смаком програють іншим, вони розкриваються за інших умов.

***

Вчора провів онлайн-урок, розказував, як грати вступ до однієї пісні GK. Увечері забацав ціле аранжування цієї пісні, треба буде відредагувати та зіграти, і можна пиляти відео. Це пісня No volveré, яку особливо люблять іранці та араби, бо там є типово арабські елементи аранжування. А відео записати треба якимось хитрішим чином. Так не хочеться самому з ним заморочуватись, що звернусь, мабуть, до відеографа.

Я не особливо великий любитель намальовувати собі якості типу переконливості чи якоїсь влади над чужими думками чи поведінкою, бо не знаю, навіщо людям така влада чи тримання за ілюзію її наявності. Але були деякі моменти у проф.діяльності, коли є причини вважати, що саме я ініціював деякі процеси, які до того не були вербалізовані, і коли критична кількість колег або ключові особи, які приймають рішення, переварюють сказане та знаходять в тому сенси та дієво це підкреслюють, це потім працює певним чином, і мені це повертається кращими умовами роботи та взаєморозумінням.

Нещодавно я спостерігав роботу дзеркальних нейронів. Колега, з яким я працюю, живе у досить напруженому темпі, який я не знаю, як можливо вигрібати, але він досить стабільний у роботі та інших проявах (не скажу, що з усім погоджуюсь, але стабільність присутня). І тут у мене з'явилося відчуття, що ця стабільність трохи пливе, це помітно по непрямих ознаках. Це співпало з тим, що я йому недавно сказав, що фізично не можу брати на себе таку кількість роботи, бо просто не вигрібаю, пару днів я просто не вийшов, мотивуючи це постковідною слабкістю. У мене з'явилася підозра, що на якомусь несвідомому рівні йому ідея прислухатися до себе імпонує, і те розхитування, яке я бачу, це наслідок. Коли хтось заявляє, що йому важливий власний стан та якісь більш звичні задачі, а вони у мене є, це спонукає до конструктивних роздумів та процесів, хоча який вигляд ці процеси будуть мати, хто його знає, але як би там не було, не буду ж я обмежувати себе у констатації меж своїх можливостей.

Трохи за сьогодні поколупався у сайті. Небагато, але вдень трохи поредагував назви та посилання, ввечері дещо на сторінках. Роботи там ще багато, але робити мені її важко.

***

Фізична активність зараз просто нереальна задача. Чи то постковідло, чи соматизоване вигорання, чи те і те.

***

Думав посидіти попрацювати з сайтом у шоколадній майстерні, але вона вдень зачинилася через кацапські гівнодрони. Поїхав на Воздвиженку, знайшов там заклад, в якому раніше не був, поряд з 32джаз, ще у парк потрапив, який раніше був закритий для прогулянок.

***

Думаю піти завтра грати на дарбуці у закладі, але мені так сподобалося бути вдома по вечорах, що, напевно, буду я потроху прикривати цю лавочку.

У таких питаннях як ідеологічне єднання або взагалі промоушн певної ідеї, яку в теорії люди мали б розділити, доводиться рахуватися з тим, що люди егоцентричні, і на першому плані у них "а що мені з того", а потім вже "ок" чи не ок. Так само обговорювали нюанси роботи гітарної асоціації - імхо, спочатку треба дати людям зрозуміти, що їм з того, що вони братимуть участь у роботі асоціації, а потім можна їх мотивувати робити якісь внески.

У голові того, хто чує слово "єдність", воно або перетворюється на абстракцію, яка не має рушійної сили, або потребує уточнення на рівні побуту та вирішення звичних справ. Такі поняття потребують конкретизації, як підмет потребує присудку, далі обставини, означення (сама структура повного речення - це наче модель явища, яка сприймається як повна), тобто людина має розуміти, з ким єдність, навіщо, що їй з того, які плюси та мінуси. Може бути єдність на грунті страху, тривоги - ці почуття люди точно розділяють, але чи це стає фактором єднання, не впевнений, хоча короткостроково - вочевидь, так.

Хоча є такий момент, що існують колективні рішення проговорені та не проговорені. Фактором єднання, напевно, може бути прийняття ідеї про те, що існують колективні рішення, які втратили актуальність, і потрібні нові, це також питання колективної відповідальності, і багато чого з того, що відбувається - це і є колективні рішення, і якщо вони вам не подобаються, давайте приймати інші. Але таку ідею неможливо просунути, бо люди такого не розуміють. Риторика, яка базується на існуванні "непроговореного, але діючого колективного рішення" - це надто реальна абстракція та надто абстрактна реальність, щоб люди з цим погодились. Прийнятна або міфологія, відірвана від реальності, або щось настільки реальне, щоб у тому не було сумнівів.