Просто люблю поєднання електроніки та голосу старих курдських співаків.

 

Оце місяць тому хворів чимось непонятним, потім відійшов, потім кашель знову посилився, але тепер розумію, що воно схоже на ковід, і його дружина привезла зі Львова. Тестів не робили, але я по характеру втоми впізнаю. Кашель тільки от почав попускатися.

***

Замінили диван, понаходили у старому дивані кілька речей, які колись зникли за загадкових обставин. Зокрема гарний годинник Citizen, який я не встиг толком поносити. Одразу поїхав у контору поставив батарейку, тепер не нарадуюсь.

***

Змусив себе до оновлення каналу на ютьюбі, забацав ансамблеве аранжування гарної кр.-тат. пісні. Плюс відловив на сайті "тарганів" — деякі сторінки, звідки можна було купити ноти, не працювали через зміну серверного протоколу.

***

На макбуку програма OpenShot страшенно тупить. Я псіханув та поставив саме прогу для мака CapCut, бо ШІ мені сказало, що цей опеншот погано оптимізований для mac os. Блін, це ж інша справа, нова прога просто літає, функціонал бімба, чо я раніше не поставив шось нормальне? Гадаю, це питання я ще не раз і не п'ять собі поставлю з приводу різних речей. 

***

Їздив записуватися на студії, задіяв манушну гітару, але попередив чувака, що ми запишемо ще одну пісню, про яку домовлялись, і далі я пас. Хай думає, що я виснажений і що в мене хандра, вигорання, депресія чи щось таке (щось із цього справді може бути), просто я не думаю, що казати йому справжню причину відмови братися за його пісні йому справді варто. Може, у мене таки є базові поняття про емпатію, хоча тут, може, інше: є речі, які треба окреслити дуже контрастно, щоб на них зважали, а надто виразна прямолінійність може бути образливою, тим більше той вид прямолінійності, до якого я тяжію, коли мене бісить те, що і як відбувається.

Через суміш факторів я перестав робити аранжування, через це у канала з відео став падати рейтинг через брак оновлень, а через це я втрачаю більше, ніж заробляю, граючи кілька разів на тиждень на дарбуці з акордеоністом. Треба цю роботу жорсткіше дозувати та повертатися до аранжувань, бо це не діло.

***

Вчора зробив айран на основі катику, хоча для цього міг би підійти і якийсь інший кисломолочний продукт, але цей я сквашував сам. Айран вийшов ідеальний, просто додати води та солі.

***

Провів онлайн урок з кубинцем, який живе у Маямі. Гадав, що він нормально спілкується англійською, живучи там, але виявилось, що не дуже. Довелось мені згадати іспанську, у якій я не практикувався багато років, але виявилося, що я багато чого пам'ятаю та можу нормально нею розмовляти, хоча музичну термінологію треба ще погуглити. Я вчив іспанську у шкільні часи, і вона мені завжди подобалась набагато більше, ніж англійська, це впливає на те, чому вона краще сидить у пам'яті.

Лише через пару місяців роботи з акордеоністом з'явилося відчуття якоїсь впевненості та слідкування за темами у швидких темпах. Пробував чіпляти тамбурин на п'ятку, бо інакше м'яз на лівій нозі втомлювався часто тупотіти, потім почепив його на дарбуку, знову зняв і почепив на носок, вже насобачився.
***
Ця робота у закладі мені звалилась на голову, і я очікував, що вона швидко мене прикумарить. Насправді я від неї не те щоб втомився, хоча й утомився загалом, просто мені подобається буцати по дарбуці, ще й прогресувати у цьому, плюс безкоштовна кава на молоці у джезві, чай, комуністичні ціни на янтики для персоналу та відчутна знижка на все меню мене тупо підкупили, є фактори емоційного підкріплення. Плюс у мене немає зорового контакту з публікою — я сиджу під кутом та дивлюся в стіну, на якій висить вінтажний килимок. Ідеально. Плюс дізнаюся щось про кр.-тат. мову та культуру щось, чого раніше не знав. Це мене повертає у ті часи, коли я вивчав фарсі та паралельно дізнавався про перську культуру та життя в Ірані загалом. Тут схожа тема, але з музичною мовою. 

***

Кашель так і не проходить вже місяць. Був нещодавно на заході, де народ палив сигари, прокурили приміщення так, що я потім повернувся додому і кашляв весь вечір. Але це не вперше, кашель довго тримається, а що я реально ненавиджу — це коли тримається нежить, це просто капець.

***

Зробив катик на основі того катику, що передав колега, спочатку подумав, що помилився з ультрапастеризованим молоком, але воно було просто пастеризованим, і все вийшло. Отримав щось схоже на грецький йогурт, зробив на ньому цацикі. Тепер зробив трохи більше, щоб частина встигла закваситись як слід.

***

Якось надибав магазин, у якому завжди є пікулі/pickle, який мені в Індії дуже зайшов, ферментовані оливки, цитрусові чи мікс манго та овочів. Дружина привезла соус tikka masala, який я додаю у курку під час смаження, виходить дуже по-індійськи. Соус закінчується, де брати новий, поки що не знаю. Знайти гарний чай ассам — теж така собі задачка, бо чай на ринку є, але щоб гарний, то не факт.

Одні кажуть, спочатку були танки, а потім російські книги, балет і т.п. Інші кажуть, все почалося з культурної експансії. Хоча у мене інша версія: все почалося з передумов до прийняття чужого. На полицях знайшлося місце для російських книг, у голові воно знайшлося для російської мови. У головах знайшлося місце для дичини, не сприйняти якої було чомусь не можна. Воно і досі знаходиться там, і досі купа українців мають до дичини потяг. Якийсь потяг до екзистенційного досвіду, перемішаний з садизмом — а от я візьму і зроблю інших жертвами власних уподобань. Не все ж самому бути жертвою, треба ж щось змінити навкруги, відчути владу. Покращити іншим життя не можу та не хочу, так хоч зіпсую.

Як от обсесивна тяга всюди тулити російську мову, особливо там, де це недоречно. Відсутність тоталітарного устрою у країні дає можливості, якими люди зловживають, маючи на це певні права, хоча, як виявляється, використання рос.мови у певних робочих сферах таки має не завжди очікувані обмеження, але ж у нас демократія з її парадоксом: процент населення наполегливо розповсюджує рос.мову, бо це "язик моєй мами, і я не буду нікому нічево обьяснять", граючи з ворогом в одній команді, але користуючись свободами, яких би людина не мала у ворожій країні, для якої тутешні принципово демонстративні рос-мовні — це ресурс. Здавалося б, коли держава закручує гайки, це мало б викликати у русофілів ейфорію, бо наконєц-то щімят как слєдуєт, але вони чогось ниють. Може, це і є прояв ейфорії, хтозна. Але в Латвії та ж петрушка, хоча там повноцінним громадянином не кожен може і хоче стати.

Якщо поглянути на розвиток рос.імперської ідеології та напрацювання по задурюванню людям мізків, то диву даєшся — системна робота протягом століть. Ідеологія перемішана з міфологією, є методички, готовий комплекс дій ще з царських часів. Як їм вдалося надбати стільки знань у сфері пропаганди та організованого примусу?

Гадаю, росіянами рухало і досі рухає передусім бажання зберегти те, що вони захопили, ілюзію політичної цілісності та культурного домінування, не будучи при цьому повноцінною нацією з окресленими кордонами, тобто це намагання окреслити себе у сурогатний спосіб просто тому, що вони колись стали на цей шлях і не можуть більше з нього звернути. А наша задача — окреслити себе від них, як це робив Хома Брут.

На всьому рос-мовному просторі практично відсутні діалекти, хіба що якісь регіональні говірки чи специфічна вимова. Вони з самого початку ідею об'єднання великої території підкріплювали запозиченими атрибутами, зокрема такими як Русь і слов'янство, хоча Русь тут, а не там. Тож їхня база знань та бібліотека методичок — результат багатовікових намагань склеїти те, що не дуже склеюється, тому треба тиснути, раптом воно склеїться. Але ж кожен, хто пробував клеїти, наприклад, пластик епоксидкою, знає, що тиск не допомагає, і те, що не клеїться по природі, ніколи не склеїться.

Тому ясно, чому існування України вони називають екзистенційною загрозою — бо саме тутешня земля породила все, що пов'язано з Руссю, а способи розвалити її на складові не дали результату. Україна виявилася більш цілісною, ніж рос. імперія та її подальші аватари — совок та рф, але без присвоєння собі кореня, з якого росте все "руське", їхні гілки пересихають та відпадають. Війна почалася тоді, коли термін придатності сурогатних способів об'єднання захоплених земель дійшов до критичної межі. Хоча це було так ще тоді, коли головний герой у Generation "П" Пелевіна отримав завдання придумати національну ідею, якої і на той час не було, та й не могло бути, бо росіяни — це імперський етнос, а не нація, тому їхнє вторгнення так нагадує навалу ходячих мерців.

Замість думати про самих себе та про найближче оточення люди бува перемикаються на більш глобальні питання та намагаються керуватися не персональним благом, а спільним.

Перехід від оперування поняттям "я" у плані прогнозів, керування життям, покращення чогось, до поняття "ми" — це окреме явище, про яке варто говорити окремо.

Прикол в тому, що коли люди керуються благом держави, як от рф зі своїми історичними місіями, вони готові покласти велику кількість громадян, знецінюючи їхні життя загалом. Звідси проситься висновок про те, що люди, які приймають такі рішення, були виховані в парадигмі знецінення якогось персонального життя, бо лише натовп разом — це сила, а окремий учасник натовпу ролі не грає. Не схоже, щоб хтось переходив з поняття "я" на поняття "ми". Скоріше це перехід від ідеї "мене ніколи не було, і вас не буде" до дій на цьому ґрунті. Власне, це єдиний фактор, який об'єднує людей у такі структури.

Але людей там повно, і вони легко відправляють їх на забій. А що будуть робити вестернси, просякнуті гуманізмом по саме німагу — оце питаннячко.