У школі я не любив історію, мені просто було нецікаво те, що відбувалося там-сям, коли і що відбувалося — війни, повстання і т.п. Але деякі моменти залишилися у пам'яті.

Перше — різниця між причинами війн/повстань та приводами до них. У цьому сенсі існує популярна підміна понять, нібито привід сам по собі стає причиною, проте достатньо уважно піходити до людських стосунків, щоб зрозуміти, наскільки це не так. Без причини будь-який привід не має значення, а за наявності причин привід знаходиться сам.

Друге — роль духовенства у політичних процесах, на уроках історії це стосувалося здебільшого католицтва у середні віки, але насправді це тому, що таким був акцент у радянських підручниках, насправді це стосується й інших частин світу та різних часів аж до сьогодення. У школі це явище, коли у попів влади більше, ніж у короля, здавалося якоюсь дичиною, поки не стало ясно, що легитимізація влади тримається на міфах і легендах.

Зараз на історичний процес я дивлюся як на двошаровий, є події, тобто явні процеси (або ±явні, залежить від акцентів), а є процеси у мисленні, сприйнятті міфів, також обробка інформації під впливом риторики та подій. Світ ментальних процесів неявний, але врешті, хоч і непрямо, але стає явним через певні дії під впливом певних ідей за певний час.

Такий комплексний підхід до історичних процесів насправді цікавий, бо він включає соціопсихологічну складову, але тут важливо не впасти у квазірелігійну впевненість у вірності власних висновків, бо такі випадки бувають.

Один з успіхів москалоти — вони дуже давно зрозуміли, що задурювати людям голову — найкраща зброя, тому вони навчилися штучно формувати інформаційне поле, контекст, у якому психіка людини тоне та вважає, що оцей інфобруд, яким вона захлинається, — це і є правда, бо це оточує всюди. А нє может же бить, чтоби тєлік всьо врємя врал, ну не может же. Це дієво, бо більшість людей неспроможні триматися від цього подалі. Навіть ті, хто позиціонує себе як опозиція, продовжують бути носіями бруду та розносити його всюди. Ідея, яка навіть опозицію тримає в узді — це сильна зброя, і це краще визнати, бо протидія їй — довгий процес, який має бути координованим протягом тривалого часу, і тут авторитаризм знову має фору — там реалізуються довгострокові плани, у демократичних країнах нова команда завжди може поставити під сумнів доцільність тривалих іпсо, особливо якщо фінансується з певних джерел. Наша основна надія на те, що все якось само виправиться під дією часу та подій, розтягує ланцюг подій, і все одно деякі речі не стаються самі собою.

Хотів собі меч сікомідзуе, ось нарешті прийшов. Контора, яка ними торгує, отримала партію різних прикольних катан, було з чого обрати. Тепер є модна палка з секретом. Поселю її в офісі, бо вдома місця нема, щоб вона була на видноті.

***

Замовив фірмовий фрейм драм невеликого розміру, щоб його задіювати у роботі з акордеоністом. Це так здавалося, що на дарбуці все проканає, але виявилося, що дарбука має зовсім не той характер звуку, що треба. В ідеалі для кримськотатарської музики треба або дхол вірменського типу, або дойра, схожа на узбецьку, але жоден серійний фрейм драм такого звуку не дає, хіба що мізхар, і то до якоїсь міри — він яскраво звучить, але традиційний звук сухіший. Ясно, що тут не та ситуація, щоб мені сильно з цим паритись-кумаритись, бо я просто гітарист, який дарбучить на заміні, я можу продовжувати так робити. Але я поважаю традиційну музику, хоч до кримської ніколи не мав особливого інтересу, як і до Криму, але вона малює цікаві знайомі пейзажі, які показують Крим з такої сторони, яким я його не бачив.

Я впевнений, що якби склалося так, що я б кудись емігрував, то однією з речей, за якою я б тужив, була б якість продуктів. Залежить, звичайно, від країни, бо десь щось краще, десь гірше, десь місцева кухня могла б зовсім не "зайти", але їжа — це тутешня сильна сторона, як і родючість ґрунтів.

Але всюди присутній дуалізм, і з цією родючістю пов'язані пастки, куди потрапляє носій традиційної ментальності. Крім того, москалота традиційно ненавидить тих, у кого щось є просто тому, що є, а не тому, що ти заплатив за це століттями поїдання пареної рєпи, і влаштували тут Голодомор, тепер ще й війну, разом з якою екоцид.

По-перше, гарна земля — запорука наявності їжі, її відносно легкого здобутку. Не треба збиратися у зграї та йти грабувати інші народи, як варяги чи москалі. Плюс — можна цього не робити, все і так є. Мінус — відсутність досвіду збиття у зграї та войовничого настрою. Він у критичної маси українців з'являється ситуативно, зараз якраз така ситуація, але агресивна войовничість не вплетена у порядок денний, вона у нас не є частиною соціокультурного континууму, у цьому сенсі ситість робить нас недостатньо підготовленими, у той час як москалі ненавидять ситих — достатньо почути інтонацію диктора якоїсь їхньої пропагандистської програми, коли той каже про ситу Європу чи ситу Америку. Якими би не були феноменальними наші військові здобутки, за умов психологічної підготовки до війни, яка може бути розв'язана будь-ким, та хоч і нами, була б ще краща результативність, бо швидке переведення психічних ресурсів у стан війни вже виснажує саме по собі.  

По-друге, традиційне мислення у аграрній країні зводиться до аграрного циклу з його нюансами. Один з нюансів, на який я б звернув увагу, — це відсутність різких рухів, у природі все повільно, тому мислення і психіка налаштовуються на повільні повторювані процеси, це впливає також на музику, бо в ній нема яскравої атаки, все на м'якому видобуванні. Але на рівні довготривалого планування домінує відчуття циклічності та є страх перед факторами, які цю стабільну циклічність порушують. Янукович своєю фразою "головне — це стабільність" попадав у цей ментальний паттерн. Сьогодні психологічно важкий час, бо світогляд, у якому домінує відчуття циклічності, стикається з необхідністю адаптуватися до форс-мажорів, коли стало складніше будувати довгострокові плани, але і тут працює дуалізм, бо цей досвід розширює світоглядну картину та додасть таких вкраплень у ментальність, щоб бути стійкішими до подібних психологічних пасток.

 Ну хоч хтось з південнофранцузьких ромів зробив пісню на романі, а не ламаною іспанською. Чувак з Gipsy Kings має свою кар'єру, як і вони всі, бо група розпалася.
Не всі погодяться з тим, що цій пісні йде танцювальний грув, але вже як є, мені і так подобається.

Був по роботі у Глібівці. Там прикольний комплекс, треба якось туди з'їздити на кілька днів, бо там є рекреаційний вайб. Дружина возила, побули там біля басейна хоч півгодини — попросив організаторів заходу дати дозвіл на користування, його дали, це було дуже доречно.

***

Був нещодавно концерт бразильської тематики, гарно відіграли, хоч і без репетицій, а з репетиціями було б ще краще. А з рекламою було б людей ще більше. В укрджазу та в уміння себе рекламувати складні стосунки, побудовані на ігнорі з боку укрджазу, тимчасом реклама продовжує сподіватись на те, що укрджаз якось зміниться, зрозумівши, що це вигідно їм обом, хоча так і є, вопше-то.

***

Кілька разів грав на дарбуці всякі хайтарми, македонські та азербайджанські теми, трохи почав в'їжджати в тему, краще тримати пульсацію і темп, чути мелодію окремо, але все це перевантаження, в результаті зі сном повна лажа, хоч на таблетки сідай.

***

В одній квартирі, яку заливало кілька місяців тому, намагаюся допомогти усувати проблеми. Дірки у натяжній стелі заповнив клеєм "рідкі цвяхи", ШІ сказав, що варіант не дуже, краще герметик, заповнив частину герметиком, але варіант з клеєм мені здався непоганим. Офігенний клей, до речі, я ним якось на балконі пластикову вагонку клеїв до осб плити — в'язкий, швидко схватується, з металевим пістолетом зручно наносити. Замаскувати плями на стелі окрема проблема. Пара шарів емалі зробили плями хіба що трохи світлішими, треба щось інше, схоже.

***

Аранжування наприкінці місяця купляють мляво, у першій половині місяця зазвичай краще. Може, така циклічність від того, що зп людям видають на початку місяця. Ну плюс літо, люди знаходять інші статті витрат на відпочинок, бо аранжування здебільшого купують хобі гітаристи. Є іронія в тому, що я таким чином продовжую обслуговувати хобі-артистів, хоча довго проти цього протестував. А чого протестував? Бо не розумів, що мені з того. Але і аранжувальна, і викладацька робота крутиться навколо того, щоб ці люди щоразу отримували нове емоційне підкріплення.

***

Треба потихеньку готуватись до концерту в філармонії, хоча б доробити аранжування турецької теми для ансамблю, плюс концерт пам'яті Назгуль — я в ньому граю 2-3 теми, але там особлива відповідальність.

У Києві за останні кілька років відкрилося доволі багато чайних. Багато хто з власників, певен, мислять так: треба електрочайники, вода, сам чай, інтер'єр, посуд, трохи персоналу, і готово — собівартість чаю невелика, а чек з одного відвідувача 300+ грн, норм схема. Плюс чайні посиденьки розслабляють, народ зараз цього потребує.

Нещодавно я відвідав чайну YaBao біля Кловської, знайшовши про неї згадку в інстаграмі. Цікавий зелений дизайн, але вайб як у вікритого кафе, а не як у "нори" для усамітнення. Якість чаю під питанням, чек — 450 грн, що дорожче, ніж в інших чайних за чай такої собі якості.

Через пару днів після того дізнався про скандал з власницею цієї чайної. Вона записала відео з дивними твердженнями про те, що їй набридла війна, і вона обирає світ без неї. Типова бусінка, яка подумки живе в альтернативній реальності, але на відміну від інших бусінок різного достатку досить експресивна, що шкодить її ж бізнесу, бо її твердження при всій мімікрії під кота Леопольда досить всраті, і це людей бісить. Люди втомилися від срачів, але на хейт сили знаходять.

Я перестав дивуватися ціноутворенню у цій чайній, бо цей інцидент наче надав елемент пазлу, якого не вистачало. Деякі речі відбуваються просто за велінням бусінки, яка може собі дозволити утримувати збитковий заклад просто у якості хоббі. Пішла б на якісь танці, збила б оскомину, але є категорія людей, яким конче треба маніфестувати куку будь-якою ціною.

Колега кримськотатарський акордеоніст, з яким був один проект, де ми грали купу складної Болгарії, покликав пограти з ним на дарбуці в ресторані, де він грає маже щодня, бо його напарник тимчасово відійшов від музичних справ, такі часи. Я вже пару разів там попрацював.

Це неабиякий челендж та пекельний мультитаск. На дарбуці я граю давно, але там ритми такого типу та в таких темпах, що для мене все це наче нове. Хайтарми різного штибу, теми на 7, 9, 11 долей. Ясно, що я не в матеріалі, на репетиції нема часу, пальці плутаються, ритм не тримається, це все нагадує краш-тест, зламається дарбукейро та скаже ну його все нафіг, самі тут ковбасьтесь, чи ні.

Але чебурашка не зламався. Трохи нагострив вуха, пошукав удома різні варіанти хайтарми, подумав, пограв під відео, трохи зрозумів, які там нюанси порівняно з іншими тюркськими народними формами на 7/8, і пішов працювать. І якось воно пішло! Сьогоднішня робота на відносному чіллі пройшла. Я нічо не видумував, а просто лупив базові малюнки з мінімумом збивок, і норм.

Замовив додому янтиків зі знижкою для музикантів, вийшла якась не демократична, а просто комуністична ціна, по дорозі заїхав у магазин нехаляльних напоїв, якось і жить можна.