Зіграв на даре у двох спектаклях, яких насправді було чотири, бо було ще два передпокази. Плюс репетиції, вся ця тема забрала дофіга часу, по доходності, скажімо так, якщо замість того цей час витратити на роботу у якомусь закладі, це було б прибутковіше, але що поробиш. Ну і тут мистецький продукт все-таки, якась соціалізація, знайомства з представниками театральної сфери та кр.-тат. інтелігенції.

Частиною спектакля є дебати, у які залучені глядачі. Дивний формат - напевно, сучасне віяння, залучати глядачів у дійство. Я у цьому бачу більше мінусів, ніж плюсів, до того ж, актори на сцені можуть щось сказати від себе, цьому буде надане надто велике значення, і піде розгін якоїсь зради. Імхо, на театральній сцені державного театру кожне слово має бути вивірене та бути на місці, бо будь-який тригер може спричинити вибуховий ефект, особливо зараз, коли політичні та мовні питання та питання самоідентифікації громадянина держави стоять гостро. У якийсь інший час можна було б занурювати глядача у прояви складної реальності та неоднозначність, спонукати його до дискусії, але чи варто це робити тут і сьогодні, не певен. Хоча я сам стібусь з тих, хто весь час каже: "нащо воно треба? це не на часі!", іноді сам поповнюю їхні ряди. Наприклад, я не бачу нічо такого в тому, що хтось з акторів спілкується російською вдома. Але коли вони кажуть про це зі сцени театру, відкривається невеличка, сувенірна, але скринька Пандори, бо людей це тригерить, і вони не хочуть стикатися з такою реальністю, а йдуть в театр, щоб вона була трохи більш рафіновано-солодкою, а домішки щоб були дозовані.       
***
Треба записувати навчальні відео, але от пішов учора в офіс - нема світла. Хотів сьогодні піти, оцінив виробничі спроможності, вирішив не йти, бо ввечері робота у закладі.
***
Робив йогурт/катик на молоці Галичина, все було ок. Вирішив змінити молоко на мікрофільтроване, щось почало йти не так, в результаті закваска ослабла, катик перестав виходити щільним, хоча став смачним. Спробую наступного разу зробити його на сметані чи грецькому йогурті. На закваску впливають сторонні бактерії, тож якби я не лазив у банку ложкою, було б краще, напевно, але я не бачу сенсу робити такий продукт і не лазити у банку ложкою. Смисл?..
***
Був у чайній, вирішив спробувати бірманський пуер. Треба сказати, дуже гарний, всі діла, але якось надто тонізував, я не люблю цей стан, коли розумієш, що перебрав кофеїну. Хоча треба буде взяти собі та визначити, скільки його класти у чайник, щоб потім могти заснути.

Готуємося до спектаклів про кримських татар. Треба сказати, по ходу вистав ведуться цікаві та актуальні діалоги, хоча в цілому я театральне мистецтво не доганяю, але тут цікаво. Муз.керівник дав свій інструмент даре на виступи. По суті це невелиуий, але важкий та тугий фрейм драм з дебелими круглими дзвіночками, звук підходить саме для кр-тат. музики, інші види фрейм драмів багато хто з них не визнає, лише має бути даре і все. Ну даре так даре. Я трохи освоївся з ним на репетиції, хоча треба ще позайматись, бо там трохи особлива постановка та видобування звуку.

***

Витягнув дружину на Воздвиженку покататися, похавать і на каву у моє місце, де вона не була. Якраз надвечір такий час, коли потроху вмикається штучне освітлення, мій улюблений час. Шкода тільки з самоката навернулася та пошкодила коліно, але сподіваюся, що то лише легкий забій коліна.

***

Все ніяк не запишу нове аранжування пісні GK, яке вже в пальцях. Але через більшу кількість поточних справ, ніж мені норм витримувати, до діла не доходить. На неділю теж наставив стільки уроків та іншого, що це буде теж нереально.

***

Шарм англійських серіалів типу Аббатство Даунтон чи оцього "Про всі створіння", якого вже є 7-й сезон, це цікавий феномен, цікаво спостерігати за картинкою, у якій є деталі, які відносяться до їхньої культури, побуту, текстур стін, тканин, до елементів поведінки, звичаїв і т.п., у цьому є якась цілісність, яка цінна сама по собі, хоча от якщо подивитися Аббатство Даунтон з точки зору радянського робітника, то ці персонажі нічого не виробляють та майже нічого корисного трудовому суспільству не приносять, вони лише живуть у маєтку та шось між собою перетирають весь час. Але такі серіали не можна дивитися з таких позицій, бо споглядання якоїсь динаміки за участі людей може й не бути сфокусованим на їхній проф. діяльності, а якщо й казати про неї, то там якось так вміють показати цих аристократів, що не виникає сумнівів у тому, що їм так само доводиться приймати рішення та стикатися з наслідками, як і всім іншим — робочим чи тунєядцям, і ця приналежність до родини накладає обов'язки, як на роботі, люди готуються до цього з народження та живуть у трудовому режимі комунікації нонстопом.

У поведінці Трампа є якась підстава, суті якої я не розумію, але не вірю, що політична система у США може настільки сильно залежати від примх одного персонажа. Може, все не так, як я собі думаю, але чогось ці всі дизельні угоди схоже на частину якоїсь чергової багатоходовки, яка спроєктована з огляду на стосунки з Китаєм. Може, така ціль як позбавити Китай можливості будувати якісь довгострокові плани важливіша, ніж життя українців, над якими керівництво США методично знущається. Рознос пітерських терміналів паралельно з дизельними угодами — можливо, частина певного сценарію. Не здивуюсь, якщо США наїде на росію з претензіями стосовно відвантаження дизелю. Хрюгави скажуть: "а це ж українці термінал розбомбили", і тут можна буде згадати про те, хто порушив енергетичне перемир'я і сам себе прирік на невиконання угоди. Зараз вже нічому не здивуюсь.

Недавній концерт у 32, де ми в тріо вальнули італійської та іншої музики, був одним з емоційно найлегших заходів, які я коли-небудь організовував. Репертуар та звучання такого складу - це те, що мені просто подобається. Я був готовий до того, що прийде мінімум людей, і я влечу в копійку, бо гарантував колегам хоча б мінімальний гонорар плюс найняв не найдешевшого фотографа. Але був солдаут, на концерт приходив власник закладу та був дуже задоволений тим, що така програма прозвучала на цій сцені, пригостив сицилійським вином. Я там навіть не вийшов у мінус, а так профіт від цього концерту величезний, бо це результат послідовності дії, які були ініційовані моїм спонтанним бажанням грати італійську музику на мандоліні, неодноразово чуючи питання "навіщо це тобі?". Довгий час я це робив сам для себе, а тепер виявилося, що ця ініціатива цікава не лише мені чи адмінам закладів італійської кухні, а й глядачам на концерті.

Послухавши відео, зрозумів, що оцей датчик JJB, що я наліпив на деку, треба змінити на щось інше, або повернути той датчик DiMarzio, що був раніше, бо тут тембр був якийсь дуже явно гнусаво-п'єзовий, а я такого не люблю.

Чекаю на фотки від фотографа, який колись на івенті зробив фото, яке мені потім переслали, і я його поставив на аватарки в соцмережах.

Якщо казати узагальнено, то у різних сферах життя та роботи виявляється, що нема омріяної ідилії, бо ніхто й не обіцяв, що буде легко, а навіть якщо й обіцяв, то є питання до компетентності обіцятора.

Але крім нелегко ще буває всрато. І проблемою буває те, що еволюція понять про всратість (що притаманне процесу дорослішання, особливо на постсовку) переганяє надбання ментальних можливостей збагнути її наявну кількість та зрозуміти способи її уникнення. Нічого кращого, ніж виставляти жорсткіші кордони та тупо уникати людей, які розповсюджують всратість та ускладнюють цим життя, я для себе не придумав.

Жарти певної категорії людей про "потужність та незламність" — це і прояв рагулізму, і показник ширшої проблеми: ці слова наче маркери єдності, але вони застарівають, і суспільство активніше реагує на втрату актуальності саме цих слів як вербальних маячків. У світі, що швидко змінюється, з швидкою зміною трендів і т.п. вважати, що актуальність певних формул дотягне хоча б до кінця правління діючого президента (а де той кінець, хз), марно, це казкове уявлення. Українці знають те, що вони дуже потужні у своїй вимушеній терплячості, але терплячість сама по собі — не зовсім те, що потребує похвали, скоріше вона потребує усунення того, що треба терпіти, бо історії з затягуванням пасків людей ретравматизують, і цей ефект проявить себе на наступних виборах.

Сьогодні разом із ШІ клепав анонс та афішу концерту наступного тижня. Відчув, що треба шось новеньке зачебучить, раз уже дату взяв, і нещодавно домовився з колегами по італійській програмі про концертний виступ. Не певен, що вдасться порепетирувать, але ми і так гарно зіграні. Треба сказати, ШІ мені сильно спростило роботу зі структуруванням тексту та обробкою фото, деякі з яких треба було складати, як пазл. Треба сказати, у цьому жпт краще, ніж джеміні. Цим усім я займався з цікавістю, чим сам себе здивував. Італійська програма цікава, і концертний виступ з нею — давня ідея.

***

Організатор концерту одного гарного шведського фламенко гітариста запросив взяти в концерті участь. Потім я бачу афішу, мене там нема. Він якось відбрехався, типу от ми його лише вписали, бо шось там якась ситуація, а там раптом що, подивимося, типово рагульна тема. Потім звернувся, щоб я таки взяв участь. Я попередньо думаю: ну зароблю хоч. А оце сиджу снідаю і такий раптом думаю: а хулє оце?? Подзвонив чуваку і кажу: повертаємося до варіанту, коли я вам надаю в оренду гітару, а сам участі не беру, танцівниця теж, бо вона лише під мій акомпанемент танцює. Порадив йому інших виконавців. Чувак не очікував, що в когось теж можуть бути зміни планів. У неділю краще проведу пару уроків. Шкода не попрацювати з цим гітаристом, але ситуація всрата максимально, ще й танцівниці мозок пудрили.