Оце знайшов потужне.

Принципи комунікації, як відомо, в наших краях інші, ніж десь у європах з америками, і дослідження різниці викликає у мене інтерес, бо це стосується і моєї роботи та соціалізації, а точніше — моєї мотивації щось будувати замість того, щоб топтатися по руїнах чи лазити по якихось недобудовах. Хочеться зрозуміти принципи побудови, бо я не з тих, хто просто бере і на ходу розуміє, що тут до чого.

Є свої плюси і мінуси в тому, як все тут. Якби плюсів не було, ясно, що люди вже б давно обрали інші моделі комунікації.

Тут не виходить такий нетворкінг, як там, бо кожен сам у собі, і вайб не те щоб дуже відкритий. Плюс: людина має власну лінію та гне її, як може, мінімально спираючись на інших та не дуже розраховуючи на залученість інших. Мінус: один у полі не воїн, а рулить саме командна робота. У нас не виходить ввімкнути людське відкрите спілкування, обговорюючи моменти, пов'язані з роботою, вмикається суто робочий режим, а це ситуативно трохи не те.

У таких нішах, як у мене, звикаєш до ізольованості, яка з одного боку фруструє, з іншого — розслабляє, бо над тобою не висить потреба робити щось для публіки регулярно, бо публіки такої дуже мало, і вона цілком обходиться без нових виступів виконавців типу мене. Народ у більшості розуміє пісні, а не інструменальну музику, на фламенко без танців не ходять, та й з танцями не дуже, на концерти типу моїх більше ніж 30-40 людей не приходить, так було 20 років тому, так буде і через 20 років, а там вопше невідомо, що буде являти собою моя сценічна кар'єра. Якщо вдатися до якихось заходів з популяризації мого імені — у мене навіть сама думка викликає спротив. Поки що консенсусом є мережева активність, де запостив відео — і воно само собі стрибає по стрічках та збирає лайки-коменти-репости. Якісь речі про побудову комунікації я розумію теоретично або намагаюся зрозуміти, але все це може бути простіше, ніж зрозуміти себе, чого я хочу та на що я готовий заради чогось там, не зовсім розумію чого, знову-таки. Мабуть, треба, щоб часи змінилися, щоб з'явилася наснага на щось поза поточною роботою, бо поки що глухо. У мене нема надії на те, що зміна часів щось особливо змінить у побудові виконавської кар'єри, бо її не стільки часи роблять, скільки люди, цінності яких з часом змінюються, але це чи буде це відчутно за 20-30 років, хз.

Дивилися оце серіал Закон і порядок: спец.корпус. Після 21 сезону нема українського перекладу, а слухати рос.озвучку нема нервів, це гидота, оцей запоребрічний прононс. Поки що незрозуміло, як далі дивитись, тут би оригінал з субтитрами, бо без субтитрів я всього не схоплю, бо купа американської вуличної мови. Серіал почався у 1999, та досі виходять нові серії. Олівія була така зелена, трохи за 30, зараз вже солідна мадам передпенсійного віку.

***

Купив ще спецій та зробив багато соусу чаман. Частину довелося заморозити, бо дофіга вийшло. Роздам ці баночки, чоуж. Все хочу отримати рецензію від колеги дружини з вірменськими коренями.

***

Разом зі спеціями купив трохи горіхів пекан, смажених у сиропі. Капець, оце я на них присів, буду їх жерти такими темпами — не пролізу в двері. Їздив потім ще за ними, реально тема, це просто мій смак. Це китайські, але цікаво спробувати центральноамериканські, бо вони передусім там ростуть.

Часто у різних промовах звучить теза про те, що треба зрозуміти, як саме у своїй арт-діяльності відобразити своє справжнє єство, що тобі близько і те.пе. Мені здавалося, я не маю з цим проблем, ну хіба що якісь трохи неспівпадіння з концепціями проектів або цілями учасників, але в цілому я роблю те, до чого маю справжній інтерес.

Тут я потрапляю у приблизно ту ж пастку, що й люди, які вважають усіх представників артистичних професій "творчими людьми" за замовчанням. Але диявол криється десь у просторі замовчених понять. У моєму випадку недостатньо в принципі займатися виконавством на гарному цікавому інструменті, треба ще й реалізовувати творчі амбіції, коьи вони є, для початку окресливши їх. Не схоже, щоб у мене вони були чітко окреслені, і це причина колаборацій, про які я тепер волію не згадувати. Це має свою зручність: коли бажання не окреслені, робиш будь-яку роботу, ставлячись до неї тупо рівно. Ну концерт, ну ресторан, ну івент. Інакше довелося б оцінювати кожну робочу тему за принципом, наскільки все це далеко від моїх справжніх побажань по сценічній активності, і це б кумарило. Буває, що нема ресурсу кумаритись, і здається, що окреслення своїх бажань та дотримання курсу вимагає енергії, якої нема. Хоча, з іншого боку, якщо красти у себе можливість робити своє, то це теж енергозатратно, в результаті обирається найменш енергоекономічний варіант, але наскільки заряджає реалізація своїх ідей, це треба розуміти на досвіді та отримувати його частіше, щоб не забувався.

Мені поки що не завадить подивитися на таку активність збоку, не пірнаючи у якісь процеси підготовки до своїх виступів. Є відчуття, що такий підхід дає свій повільний ефект.

Є деякі ідеї, до реалізації яких я навіть не підійшов близько. Для цього треба уявити настрій, зрозуміти стилістику, продумати відповідні нюанси, щоб музика розкривала якусь з моїх сторін краще, ніж чужа музика. Мабуть, програма повністю авторської музики з вкрапленнями гарно продуманих каверів.

Користуючись вільним від якоїсь роботи днем, поїхав у чайну на Кудрявці за червоним чаєм, бо закінчився вже. Минулого разу я взяв тут купу всякого чаю, бо лінь було їхати на самокаті на Поділ. Але виявилося, що це було на краще, бо у них тут чай бімба. Побачив чайник з ісинської глини, який замовлю собі на др, який скоро. До цього б іще гарний японський термос, щоб можна було чаювати де завгодно, але його вже собі куплю, коли стане ближче до таких походів. Хоча я, чесно кажучи, не любитель таких походів, минулого року була лише одна вилазка на Труханів на Великдень в день придбання другого самоката. Може, буде більше, а може, ні — головне, щоб термос був наготові. Я людина проста, чим більше прикольних чайних штук в наявності під рукою, тим краща якість життя.

***

Чайні заклади мені подобаються ще й саундтреком. На Кудрявці серйозна акустична система, топовий звук та гарні треки. Коли їх чую, зазвичай починається шерудіння в голові: а може, схожий трек забацать, а що для цього треба, і т.п., тобто обсесивне бажання шось зробить. Тепер я зловив відчуття, що я не хочу нічо такого робить, тобто є десь на периферії свідомості такий слабкий шурхіт, але я його розумію лише так, а в цілому — ну його в баню, я краще просто посиджу послухаю.

***

Те саме з ідеєю зіграти якийсь концерт — я зрозумів, що все зводиться до енергобухгалтерії — видатків та доходів в широкому сенсі. Концерти — це мало не остання стаття доходів, гра в ресторанах не така напряжна, а нею можна заробити більше. От і на фіга корячитись? Раніше я це собі пояснював тим, що концертуючий музикант — це геть інше в плані іміджу. Зараз на мій імідж впливає мережева та ютьюб-активність, і сольні концерти як інфопривід для мене втратили значущість, для потенційних учнів чи замовників вони і до сьогодні грали не таку важливу роль. До того ж, у тому режимі, в якому я живу та працюю, у мене нема мотивації витрачати час на згадування сольної програми, мені лінь. Кілька концертів за останні півтора року мене демотивували, я витратив забагато, а отримав замало + непотрібні напряги. Я нарешті ставлю лінь та демотивацію попереду інших чинників та не врешті маю сил себе до чогось змушувать. Щоб нарешті визнати відсутність мотивації, треба іноді пройти довгий шлях, так і сяк намагаючись розгледіти у пустій каністрі хоча б краплину бензину, і думаючи: ща як заведусь та як розгонюсь.

Весна радує. Повітря наче свіжіше, не треба топтатися по слякоті, самокати з'явилися, тільки ожеледь не зникла. Довший день. Більше двіжняка по роботі. Хочеться все-таки заробляти більше, ніж витрачаю, притому витрати бувають на рівному місці неочікувано.

***

Шукав японський фільм про самураїв типу свого улюбленого "13 ронінів". Знайшов фільм "Останній меч самурая". Гарний, але нагадує аніме.

***

Ідея використовувати для гітари акумулятори "крона", які заряджаються через usb, виявилася провальною. Гітара стала свистіти на частоті десь 11800 Гц, ШІ каже, що це акумулятор дає такі наводки на гітарну електроніку. Такеее.

***

Вже скучив за чайними закладами, плюс закінчився червоний чай, пора поповнювати запаси.

Завжди любив зиму, сніг, оце все, що нагадує класичну зиму, але цього року набридла шокапець. Я вже чекаю відкриття самокатного сезону, мені не вистачає можливості пересуватись по центру на самокаті.

***

Наприкінці січня за кілька днів склепав композицію для конкурса, навіть взяв з нею лауреатство. Якось запишу її.

***

Здається, я поняв тему, чому виникали типові ситуації з різними людьми, коли я після певного роду вибриків з їхнього боку обривав спілкування. Коли демонструються прояви межового розладу, це у мене створює відчуття повної дезорганізації контакту та його беззмістовності, людина просто сама від нього відмовилась тим, як себе позиціонує. Може, і не відмовилась, але це може виглядати як жорстка перевірка толерантності, щоб співрозмовник сам видалився з чату. Може, люди й не спеціально, просто інакше не вміють, але і я вмію якось лише по-своєму. Тут коса находить на камінь — там, де хтось інший просто би сказав "ок, буває, проїхали", я підбиваю підсумок та розриваю контакт нафіг, бо не бачу іншого варіанту. Не те щоб я про це тепер шкодував, керуючись більшим досвідом. Я не знаю, як би я повівся зараз у подібних ситуаціях — ставився до людей більш толерантно чи розривав би контакт ще раніше, тільки-но з'явились знайомі передумови. Мені це вже й не дуже зрозуміло, я перевірити цього не можу, бо не контактую з новими людьми з претензією на якісь людські стосунки — вони або робочі, або досить поверхневі, щоб не було жодної емоційної складової, і це чудово. Коли починаються якісь емоційні флуктуації, очікування, політичні нюанси спілкування, це мене занадто навантажує, і мені одразу хочеться вийти з такого роду спілкування. Більшість людей, схоже, поводяться інакше, і в цьому вони нормальні, якщо нормальність визначати поведінкою більшості. Ну а я тоді ні, та й таке. Мабуть, мені комфортніше спілкуватися з тими, хто в міру відсторонений, у тому числі від мене.