Цікаво, як люди заморочуються з різними "практиками", медитаціями та йогами, щоб бути "ближчими до себе". Коли про щось таке кажуть, хочеться бовкнуть шось типу "вопше ніпанімаю суть проблеми, якщо мені хочеться бути ближчим до себе, я просто тикаю на себе пальцем і кажу: ось він я!".

Жарти жартами, але у можливості занурюватися у себе і залишатися там як у зоні комфорту є своя ціна. Мені незрозумілі речі, які для інших просто 2×2. Особливо те, що стосується контакту, захоплень та фізичної активності.

Я не знаю, що є першопричиною — якісь мої органічні особливості, як от недіагностовані розлади аутистичного спектру, чи реактивне занурення у свій панцир, чи одне плюс друге — коли мені треба було занурення, там вже була готова інфраструктура для ±комфортного буття.

Але виявилося, що коли занурюєшся у себе, про щось замислюєшся, щось відчуваєш та продукуєш якісь мислеформи, якою б маячнею вони не були, вони все-такі якось організовані і відповідають структурі твоєї особистості. А об'єм маячні, який на тебе лиється ззовні, це контент, який збиває з пантелику. Зовнішній контент буває дуже цінним і цікавим, але все треба ретельно фільтрувати та застосовувати певні поняття та означення, щоб усе, що приймається, розкладалося по поличках. Я можу сказати, що тяжію до такого порядку, коли є зв'язки між поняттями, і елемент інформації проходить фільтрацію та опиняється у певній шухляді. Тоді ідея про те, що зовнішній порядок у квартирі — це відображення внутрішнього стану, це не зовсім так, бо речі у мене в кімнаті знаходяться у хаотичних місцях, і на порядок у квартирі я завжди чхав. Краще б, може, було бути уважнішим до матеріального світу, і хоча у мене гарний зір, але мені зі свого панцира не все видно й зрозуміло.

Я мрію про розширення понятійного простору в текстах українських популярних пісень. Але створення пісень звелося до поняття "релізнути трек", а для релізу трека достатньо чогось "що бачу, про те й співаю", а хто що і чому бачить — це окреме питання.

Завдяки Псою Короленку колись дізнався про пісню Ґі Беара "Qui suis-je?", бо він співає її перекладену та дещо адаптовану версію, проте все одно загальний зміст передає.

Попросив ШІ зробити буквальний переклад. Спочатку він зробив узагальнений, довелося йому окремо згодувати текст пісні замість розраховувати, що він його знає. Виходить, Псой досить точно переклав, але оцю фразу про "...слово, которое грядет" він у свій переклад запхав, бо релігійний, в оригіналі нічо ніде не "грядет".

Я народився в дереві, і дерево зрізали

У сірці та асфальті мені доводиться дихати

Моє коріння йде під бруківку шукати вологу землю

Хто я? Що я можу вдіяти в цьому суперечливому світі?

Хто я? Що я можу вдіяти в цьому схвильованому світі?

Мене віддали до школи, і там я всього навчився

Від порошинок, що літають, до зірки, що сяє

Щойно я все це перетравив, мені кажуть: «Світ змінився!»

Хто змінює? Хто наводить лад у цьому перемішаному світі?

Хто змінює? Хто наводить лад у цьому схвильованому світі?

Мені сказали: «Треба битися!», мені сказали: «Давай!»

Мені дають гранату, мені тицяють рушницю

Щойно ми багато побилися, мені кажуть: «Обійміться (поцілуйтеся)!»

Хто гине? Хто мріє в цьому світі без передиху?

Хто гине? Хто мріє в цьому світі в емоціях (схвильованому світі)?

Я обрав пряму дорогу, заборонену дорогу

Незграбну дорогу в цьому перекрученому світі

Йдучи все прямо, прямо, прямо

Я опинився позаду самого себе! Хто блукає?

Хто сподівається в цьому світі-таємниці?

Хто блукає? Хто сподівається в цьому схвильованому світі?

Мені казали: «родина», долари, авто

Мені казали: «серп», мені казали: «молот»,

Мені казали, мені казали, мені казали,

а потім самі собі заперечили!

Хто мислить? Хто танцює в цьому бурлінні?

Хто мислить? Хто танцює в цьому схвильованому світі?

Моє кохання було прекрасним, поки лікарі

Не сказали мені, що два гормони керують нашим серцем

Тепер, коли я кохаю, я задоволений

Що це більше не йде від моїх почуттів!

Хто кохає? Хто стікає кров'ю в цьому світі без теми (без ладу)?

Хто кохає? Хто стікає кров'ю в цьому схвильованому світі?

І все ж я кидаюся (в бій), і я кохаю, і я б'юся

За слова, за істот, за цю людину, яка йде

Глибоко в собі я вірю, я вірю... я вже не знаю точно, в що!

Хто я? Що я можу вдіяти в цьому суперечливому світі?

Хто я? Що я можу вдіяти в цьому схвильованому світі?

* Окремо зазначити, що Ґі Беар був громадянином держави, яка брала участь у рекордній кількості воєн та сутичок.

Можна, звичайно, згадувати рашистські написи типу "кто вам разрешил красиво жить?" на стінах розграблених та зруйнованих будинків, пояснювати це характерних для росіян скотством, але ж актуально й те, що у начебто цивілізованих та не настільки оскотинених спільнотах живе така установка, що якщо ти впевнений у чомусь стосовно самого себе, то тобі це неодмінно мали дати інші, а якщо не дати, то принаймні дозволити. Дати — це коли в тебе чогось нема, запит на це сформувався, і тоді тобі зробили послугу, або ж ні, тобі просто дали це як багаж або інвестицію. Як би там не було, сформовано запит чи ні — мало не важливіше ніж те, дали чи ні, бо саме твій запит — це твоя персональна сила. Коротше, так ти залучений у певні стосунки зі спільнотою та/чи окремими її представниками, які мають відповідні повноваження дати чи не дати тобі окуляри, через які ти будеш бачити сам себе.

Коли ти демонструєш непрогнозоване самоусвідомлення або претендуєш на його еволюцію без запиту на залучення певних спільнот, ти стаєш людиною, яка бере, не попросивши, і тоді спільнота реагує: хто тобі дозволив? Від кого ти прийшов? Звідки ти це взяв? Коли встиг знахабніти? З кого береш приклад?

Не скажу, що у мене великий досвід подібної крінжі крім родини, де вітчим та його мати були типовими совєцькими любителями посадити інших у клітку.

Заруби з гендерними та ЛГБТК+ питаннями лежать десь у цьому ж просторі. Що значить сам собі вирішив, до якого гендера належиш? Хто тобі сказав, що є таке поняття? Хто тебе надоумив до одностатевих стосунків, хіба тебе так виховували, хіба тобі вкладали в голову саме такі цінності? Ти поводишся невідповідно до того, що тобі  давали.

Але хіба давали щось крім їжі та роз'яснення елементарних правил виживання, типу не суй пальці в розетку? Давали, щоб у людини щось надалі було, і вона цим користувалася, чи щоб можна було смикнути за повідок і сказати: "но, фу!", коли хтось надто проявлятиме своє "я"?

З тих же міркувань росіяни вважають, що українців надоумили бути націоналюгами та русофобами саме американці та інший загнивающий запад. Тобто в цьому просторі українці досі традиційно мають з москалотою набагато більше спільного, ніж можна виправити, подаючи історію по-новому та прибравши все оце типу "одна країна" та "спільна історія", і це лажа. Чому так — це соціопсихологічна область, тут і особливості виховання, і побуту, і домінування православ'я.

Але в цілому — чи потрібні, наприклад, марші рівності? Так, потрібні. Їх мало, треба більше, щоб кожне мурло змирилося з тим, що люди з самоусвідомленням, якого їм не дозволяли, були і будуть. Якщо росіяни бояться "пропаганди лгбт", то це дієва річ, треба брать, потім експортувати толерантність по слов'янському світу, якщо тільки зможемо спочатку виробити достатньо для самих себе.

 

Могсен Чавоші - іранський співак, на чиї треки та тексти я звертав увагу ще на початку вивчення фарсі. Живих відео майже нема, але деякі відео були записані, щоб довести, що його специфічний голос не "накручений", а такий і є по природі. Тут звучить фрагмент пісні "Mot'asefam" ("Мені шкода"). Чому я згадав про нього, поки що не знаю.

Твій клунок із мріями на твоїх плечах,
Як же далеко ти зайшло пішки [без сторонньої допомоги]!
Ти стільки йшло, але нічого з того, що хотіло, не досягло,
Мені шкода тебе, о наївне [просте] серце.

Кому б ти не віддавало себе - це ставалося через наївність,
Своє життя ти поклало в ім'я [до ніг] своєї готовності себе віддати,
Усюди, де ти бачило яскраве світло оманливої надії,
Щойно ти туди доходило - розуміло, що це брехня.

Останнім часом забацав кілька аранжувань, пора записувати, але в офісі спекота без кондиціонера, тому не поспішаю, поки те й се, пограю теми, щоб був більш впевнений вайб. Хочеться записати на якійсь відкритій локації, але поки що неясно, як саме. Але треба якось апгрейдити картинку. Можливо, іноді звертатися до відеографа. З одного боку, це заморочки, яких я не люблю. З іншого боку, це впливає на кількість переглядів та підписників, яких ніколи не достатньо, завжди треба більше.

***

Побував на ярмарку, там всяке гарне. У центрі нема базарів, тому на ринку я як з голодного краю. М'яса хіба що не було, але на спеці я б і не ризикнув його там купляти. А сала нормального в центрі нема в принципі.

***

Купив на розетці міні охолоджувач за 600 грн чисто заради проби, ну а раптом дійсно охолоджує. Але тема, реально можна застудитися, сидячи поряд. Працює від usb, можна до павербанка підключати.

Пісня Саят Нови "Назані" в цьому аранжуванні - реально бальзаммм. Екстракт з багато чого такого, що я люблю. Чи треба казати, що моє аранжування цієї пісні - справа часу.

Я в чомусь навіть заздрю тим, хто любить природу, сад, дачу і те.пе. Чого так склалося зі мною — довга історія, яка сягає коренями дитинства, де вилазки на якусь природу були примусовими, а влітку починалась пісня "ну надо же отдыхать", а те, що мені після такого треба відновлюватися, нікому в голову не приходило, навіть мені. Що мені тепер робити з набутою ненавистю до всяких дач та їхнього простігосподі облаштування? Ніяк, я нічого не хочу робити, бо це не та тема, яка має мене хоч до чогось спонукати.

***

Експеримент показав, що для того, щоб з'явилося хоч трохи енергії на якесь нове аранжування, треба було кілька днів примушувати себе взагалі не братися за гітару, хоча був компульсивний поклик. Це важливо, бо компульсивні дії позбавлені стратегії, вони існують самі для себе. І то я якось спромігся вибудувати на них цілий канал з майже 150 відосами, і це мені вже робить погоду. Всесвіт почув мої моління на тему хочу менше уроків, от їх майже нема, але скрута не настала.

***

Непогано б, звичайно, зайнятися своєю музикою, а не каверами. Кавери небезпечні тим, що ти користуєшся результатами роботи інших людей, менеджерів, які вкладалися, інвестували, просували продукт, популярністю якого ти тепер користуєшся. А спробувати просувати своє? Тут у мене стан невизначеності, тривоги та ступору, навіть невпевненість, що це для мене, займатися комерційним просуванням своєї музики. І тут не вдається відрізнити стан застряглості від об'єктивної реальності, неясно, де криється ілюзія. Може, неможливість надумана. Може, можливість надумана. Війна впливає на мотивацію та кількість тривоги. Чи від того більше речей надумані? Може бути. Але тривога не надумана. Отак і пробуц відліпити ілюзію від реальності. Сама ця дія потрібна, але забирає сили.

***

У якості головної розвлєкухи у мене обхід чайних. У чайних закладах мозок наче розпрямляється. Чайну на Рейтарській гарно зробили — замість етнодекору це сучасне кафе, музло волає сучасне, як і на Кудрявці, але втім немає відчуття відторгнення, чуваки зуміли створити настрій простору, хоча є кухня, плюс якість чаю там важить.