Кароче, дурдом якийсь, купа поточних задач, кожна з яких потребує часу.

Колеги пролобіювали мій концерт у філармонії. Ну він так собі мій, типу це як "творча зустріч",  у якій беруть участь мандоліністки та співачка, участь якої від мене ніяк не залежала, вле треба щось акомпанувати, взагалі від тебе там мало що залежить — артисту можуть влаштувати будь-який сюрприз. Раптом змінити назву концерту, щось намутити з назвами та авторством творів і т.п. Квартету гітаристів там взагалі більше нема. Його хотіли скоротити до тріо чи дуету, в результаті всі звільнилися.

Тут один урок офлайн розбиває день, бо треба тулитися в офіс. Ще запис гітари треба зробити на замовлення, а потім переробити, бо аранжувальник поставив приблизну задачу, а партія гітари в загальне аранжування не лягає. Там іще треба доробити партитуру композиції без ритму, це окремий вид мазохізму, хоча мені вдається так записати, щоб все вкладалося у довгі такти одного розміру. Там іще треба розписати всім всі партії для концерту у філармонії.

Паралельно з цим якось треба клепати нові аранжування, щоб канал розвивався, навчальні відео, для яких готово все, тільки нема часу сконцентруватися. Паралельно з цим непогано б щось на гітарі грати, хоча б повторювати теми, які є в репертуарі. До цього руки доходять в останню чергу.

За велику частину усіх цих справ я дарма взявся, є таке відчуття. Шкода, що воно не з'являється у момент прийняття рішення у щось впрягтись. Щось можна й перенести було, але що ж уже.

***

Вирішив оптимізувати виробництво сехілій, і замовив деревину з порізкою на палички. Офігенна тема. Ось треба ще сехілій наклепати, бо замовили, а часу тупо нема. Утім хочу собі міні-станок по дереву, щоб самому виточувати кілки для сехілій. Ще хочу насобачитися в інкрустації, бо поки що у мене з цим по нулям.

***

Ще треба щось їсти. Сьогодні обідав аж о 9 вечора, бо до того те й се, а поки приготується. Я іноді думаю: та нафіг, піду щас пожеру десь у закладі. Але прикину, що там є і чого нема, і йду до магазину брати щось та роблю сам. Мені ж ніхто не зробить ані смажену картоплю, як у мене, ані плов, ані печеню з м'ясом, де купа спецій, але всього по мінімуму. "Хайям" закрився, такого кебаба більше ніде нема, то й рипатись нащо, коли можна щось самому норм приготувать.

***

Під настрій гарно йде імпровізувати на гітарі мануш під мінусовки з ютьюба. Уже краще виходить, це така тема, яка затягує. Коли є чисто слуховий та аплікатурний підхід, мелізматичні та фразувальні нюанси, то відкривається циганська сутність цієї музики, хоча вона заснована на старих джазових стандартах.

***

З музики я б із задоволенням розписував вальс Ланцалаві для ансамблю, тим більше, що він чекає на моє аранжування, що для мене велика честь. Але коли, неясно. Трохи з'явиться час, поїду в чайну, візьму шось червоне і буду дивитися в одну точку тупо дві години як мінімум.

Клепаю замовлені сехільї на новому верстаку. Те, що я не купив собі його набагато раніше — це тупняк, дуже для мене характерний. Нарешті нічо не шатається і можна щось робити з нормальним упором.

***

Провів тест-драйв гітари мануш на роботі, грав на ній два сети. Ще призвичаїтись трохи треба, але акомпанемент уже звучить. Гра на мандоліні та на тресі мені дозволила трохи краще прокачати медіаторну техніку, і тепер це допомагає. Соло я поки що більш впевнено граю вдома під мінусовки, але якщо регулярно займатися, то все буде.

***

З тим, щоб нормально займатися, взагалі біда. Купа всього цікаво, але це значить, що все на рівні так-сяк, у мене хоч і є напрацьовані скіли, але нема суперздібності грати на всьому суперкруто без регулярної практики. Займатись, не граючи на концертах, нема мотивації, а концерти робити теж її нема. Щоб грати у ресторанах, не треба особливо морочитись, але і там я часто лажаю, забуваю акорди тем, які вже сто разів грав — просто тому, що ці теми мені ні про шо, і я не відчуваю різниці, коли вона зіграна чисто чи лажово. Вихід з такого колеса — максимально концентруватися на тому, що мені самому про шось. Але якщо я не зможу цю музику просувати як продукт, то вся ця тема знову зав'яне, бо нема позитивного підкріплення. А я тут і зараз не бачу таких можливостей. Скільки б не було розмов про те, що все у ваших руках, неважливо, де саме ви знаходитесь, всюди можна робити те, що до душі, це ні фіга не так. Все можна робити у якості хобі чи подробітку. Нема відповідного ринку, нема інституту менеджменту у стилістиках, у яких я працюю — то це глуха стіна, через яку не перестрибнеш. Навіть проходження курсу по менеджменту муз.проектів мені якщо допомогло, то зрозуміти краще, у якій дупі тут подібні перспективи.

Згадав про таку пісню, давно її не чув, а тут аранжування вогонь.

Суфійські тексти мене приваблювали ще до знайомства з перською поезією.

Поетичне формулювання "Невже я тобі не казав?" у суфійському контексті, здається, започаткував Румі, потім з'явилися інші тексти на цю тему, як от цей.

Кілька разів грав її на концертах, треба якось іще.

 

Коротше, ДН відсвяткував ідеально. Зранку приходила мама, трохи посиділи у китайському ресторані, потім поїхали з дружиною на самокатах у чайну до вечора. Вдома ще ввечері пожерли ребер з Реберні, які я замовив через глово. Головний подарунок — чайник з ісінської глини, у якому я тепер заварюю червоні чаї, і це геть інше, ніж заварювати у скляному чайнику, як я робив раніше по-простому.

Ще у мене тепер є невеликий розкладний верстак, але ще не користувався. Сьогодні думав, бо треба замовлені сехільї клепать, але серіали затягнули.

***

Займаюся потроху на гітарі мануш, цієї суботи хочу її взять на роботу ковбасити на ній два сети з акордеоністом. Треба ще деякі маніпуляції з бриджем провести, якраз верстак згодиться.

***

Доробив на днях аранжування ще однієї пісні Елтона Джона. Відео не надто залетіло, але гарне аранжування вийшло. Я його скоріше для себе робив, як зазвичай, коли цікаво обробляти гарний музичний матеріал. Роблячи кавери на його пісні, трохи зрозумів прикол фірмового звучання пісень Елтона Джона. Крім усього, бас кожного акорда — це строго його тоніка, інакше виходить не те. Ну або серія акордів на одному басу. Він не єдиний, в кого такі фішки, але це частина його унікального саунду.

***

Є деякі ідеї по контенту для розміщення на патреоні, але ще треба час, щоб трохи зарядитися якоюсь наснагою. Але те, що з патреона можна отримувати перекази прямо на карту через Wise — це суттєве покращення, бо раніше це був пейпал, на який не можна було отримати таких платежів, або пейонір, який ще завести треба.

Оце знайшов потужне.

Принципи комунікації, як відомо, в наших краях інші, ніж десь у європах з америками, і дослідження різниці викликає у мене інтерес, бо це стосується і моєї роботи та соціалізації, а точніше — моєї мотивації щось будувати замість того, щоб топтатися по руїнах чи лазити по якихось недобудовах. Хочеться зрозуміти принципи побудови, бо я не з тих, хто просто бере і на ходу розуміє, що тут до чого.

Є свої плюси і мінуси в тому, як все тут. Якби плюсів не було, ясно, що люди вже б давно обрали інші моделі комунікації.

Тут не виходить такий нетворкінг, як там, бо кожен сам у собі, і вайб не те щоб дуже відкритий. Плюс: людина має власну лінію та гне її, як може, мінімально спираючись на інших та не дуже розраховуючи на залученість інших. Мінус: один у полі не воїн, а рулить саме командна робота. У нас не виходить ввімкнути людське відкрите спілкування, обговорюючи моменти, пов'язані з роботою, вмикається суто робочий режим, а це ситуативно трохи не те.

У таких нішах, як у мене, звикаєш до ізольованості, яка з одного боку фруструє, з іншого — розслабляє, бо над тобою не висить потреба робити щось для публіки регулярно, бо публіки такої дуже мало, і вона цілком обходиться без нових виступів виконавців типу мене. Народ у більшості розуміє пісні, а не інструменальну музику, на фламенко без танців не ходять, та й з танцями не дуже, на концерти типу моїх більше ніж 30-40 людей не приходить, так було 20 років тому, так буде і через 20 років, а там вопше невідомо, що буде являти собою моя сценічна кар'єра. Якщо вдатися до якихось заходів з популяризації мого імені — у мене навіть сама думка викликає спротив. Поки що консенсусом є мережева активність, де запостив відео — і воно само собі стрибає по стрічках та збирає лайки-коменти-репости. Якісь речі про побудову комунікації я розумію теоретично або намагаюся зрозуміти, але все це може бути простіше, ніж зрозуміти себе, чого я хочу та на що я готовий заради чогось там, не зовсім розумію чого, знову-таки. Мабуть, треба, щоб часи змінилися, щоб з'явилася наснага на щось поза поточною роботою, бо поки що глухо. У мене нема надії на те, що зміна часів щось особливо змінить у побудові виконавської кар'єри, бо її не стільки часи роблять, скільки люди, цінності яких з часом змінюються, але це чи буде це відчутно за 20-30 років, хз.

Дивилися оце серіал Закон і порядок: спец.корпус. Після 21 сезону нема українського перекладу, а слухати рос.озвучку нема нервів, це гидота, оцей запоребрічний прононс. Поки що незрозуміло, як далі дивитись, тут би оригінал з субтитрами, бо без субтитрів я всього не схоплю, бо купа американської вуличної мови. Серіал почався у 1999, та досі виходять нові серії. Олівія була така зелена, трохи за 30, зараз вже солідна мадам передпенсійного віку.

***

Купив ще спецій та зробив багато соусу чаман. Частину довелося заморозити, бо дофіга вийшло. Роздам ці баночки, чоуж. Все хочу отримати рецензію від колеги дружини з вірменськими коренями.

***

Разом зі спеціями купив трохи горіхів пекан, смажених у сиропі. Капець, оце я на них присів, буду їх жерти такими темпами — не пролізу в двері. Їздив потім ще за ними, реально тема, це просто мій смак. Це китайські, але цікаво спробувати центральноамериканські, бо вони передусім там ростуть.