Вирішив зробити йогурт на мусафірівському соусі, який у них іде з янтиками. Ні фіга не вийшло, бо це не катик і не йогурт, а шось типу кефіра, схоже, і додав я його замало. Потім підігрів молоко і додав ложку сметани. Воно сквасилося, але з'явилася якась слизька структура, така з фільмів жахів. Думаю: так, ну що ж, пляшку молока зіпсував. Потім думаю: так, а раптом це не кінець. Питаю ШІ: з такого сир зробицця? ШІ каже: та занєфіг! Проварив цю субстанцію, додав солі, пажитніка, червоного перцю — вже втрачати нічого, то буду експериментувать по повній. Воно звернулося, процідив через марлю, як робив панір. Під прес не ставив, залишив м'яку структуру. Вийшов сир за структурою між адигейським та маскарпоне, пажитнік додав чарівного смаку, коротше, нічо смачнішого з молока я в житті не робив.

Завжди відбувається стільки всього, що в голові укладається з трудом, скрипом, або не вкладається взагалі, бо не відповідає нормальним сценаріям, тобто тим, на які ми готові начепити позначку "норм". Купа всього викликає змішані почуття та емоції, які забирають енергію та дестабілізують життя. Іноді тоді, коли ти малюєш інший сценарій для себе, а тут щось ззовні хлобись, і змінює його. І мова не лише про події, пов'язані з війною. В народі потроху почало забуватися те, що багато проблем, які ми маємо сьогодні, були й до війни. Це веде до того, що коли гаряча фаза стихне, люди почнуть шукати ознак відсутності проблем, начебто набутих під час війни, а потім хоба, виявляється, що більшість із них була набута набагато раніше. 

Щоб абстрагуватись і менше перейматися, допомагає інтелектуалізація. Іноді замислююсь про те, чи не перегинаю я з нею, наче інтелектуалізація цього явища перегину має мені чимось допомогти, але, якщо чесно, я цим зовсім не звів свою психіку нанівець, хоча іноді це нагадує обсесивне мислеутворення, більше того, утворена сітка з даних та понять нагадує кристалічну решітку, яка має пружність, щоб витримувати навантаження, але також деяку пластичність, щоб не впадати в ілюзію доконаного бачення світу та людей.

Одна з формул самозаспокоєння — ставити питання: «а що існує і як може бути поза цим контекстом, в якому я знаходжусь?». На щастя, мені не треба на цю тему фантазувати, бо достатньо щось згадати, як було в інший час, але часто контекст приблизно той самий, лише деталі різняться. Але в інших культурах, де люди мають іншу ментальність та іншу історію, купа цікавих прикладів, і тут мені цікавість до інших культур сильно допомагає. Тобто коли я кажу, що в курсі про культури індійців, іранців, ромів, іспанців і т.д., для співрозмовника це маркер того, що перед ним людина, яка любить екзотику, але в цьому потязі до інших культур я завжди знаходив те, що допомагало мені стабілізувати власну психіку.

Аналізувати психологічні паттерни — теж цікаве заняття, воно наче наповнює бібіліотеку шаблонів, які допомагають тобі розуміти людей, щоб з ними більш ефективно комунікувати. Але тут завжди є фактор невідомого — неможливо розглядати поведінку окремої людини як сукупність паттернів, які тобі відомі, бо завжди є невідоме, також особливості мислення та мотивації мають певну історію та є певним консенсусом у житті людини, і всього цього знати ми не можемо навіть про дуже близьких. У будь-якому випадку доводиться знайти інші способи самозаспокоєння, крім нескінченний аналіз паттернів, бо ти біжиш від невідомого, але воно завжди наздоганяє. А от щоб мудрість змогла нас наздогнати, треба іноді вміти вчасно зупинитися чи змінити траєкторію руху.

Грати на дарбуці з акордеоністом — це така тема, яку я розглядаю з різних кутів зору. В цілому можу сказати, що це якийсь рух уперед і практика. За кілька місяців я прокачав видобування звуку та рівну пульсацію, як ніколи раніше. З часом слух налаштувався на звук акордеона, там нема гітарної атаки, тому у сприйнятті звуку є свої нюанси. Але паралельно втома, плюс нереально рухатися в аранжуваннях, бо якщо за день є хоча б один урок та робота в закладі, то більше нічого я за цей день зробити не зможу, хоча треба рухатися саме у своїх напрямах. Тоді офіс простоює, а я його не для того орендую. Принаймні я потроху зменшую кількість вечірніх виходів у заклад за тиждень, тоді вистачає енергії на щось іще, хоча б на спробу зробити щось іще, це вже щось.

***

Тим часом лейбли потроху банять можливість продажу нот аранжувань, ще пару тем з моєї сторінки забаранили. Треба або їх якось перейменовувать, або прибирати, натомість записувати відеопосібники для патреона. Власне, я й намагаюся цим займатися, але це ціла справа, яка потребує стану та умов.

Зіграв на даре у двох спектаклях, яких насправді було чотири, бо було ще два передпокази. Плюс репетиції, вся ця тема забрала дофіга часу, по доходності, скажімо так, якщо замість того цей час витратити на роботу у якомусь закладі, це було б прибутковіше, але що поробиш. Ну і тут мистецький продукт все-таки, якась соціалізація, знайомства з представниками театральної сфери та кр.-тат. інтелігенції.

Частиною спектакля є дебати, у які залучені глядачі. Дивний формат - напевно, сучасне віяння, залучати глядачів у дійство. Я у цьому бачу більше мінусів, ніж плюсів, до того ж, актори на сцені можуть щось сказати від себе, цьому буде надане надто велике значення, і піде розгін якоїсь зради. Імхо, на театральній сцені державного театру кожне слово має бути вивірене та бути на місці, бо будь-який тригер може спричинити вибуховий ефект, особливо зараз, коли політичні та мовні питання та питання самоідентифікації громадянина держави стоять гостро. У якийсь інший час можна було б занурювати глядача у прояви складної реальності та неоднозначність, спонукати його до дискусії, але чи варто це робити тут і сьогодні, не певен. Хоча я сам стібусь з тих, хто весь час каже: "нащо воно треба? це не на часі!", іноді сам поповнюю їхні ряди. Наприклад, я не бачу нічо такого в тому, що хтось з акторів спілкується російською вдома. Але коли вони кажуть про це зі сцени театру, відкривається невеличка, сувенірна, але скринька Пандори, бо людей це тригерить, і вони не хочуть стикатися з такою реальністю, а йдуть в театр, щоб вона була трохи більш рафіновано-солодкою, а домішки щоб були дозовані.       
***
Треба записувати навчальні відео, але от пішов учора в офіс - нема світла. Хотів сьогодні піти, оцінив виробничі спроможності, вирішив не йти, бо ввечері робота у закладі.
***
Робив йогурт/катик на молоці Галичина, все було ок. Вирішив змінити молоко на мікрофільтроване, щось почало йти не так, в результаті закваска ослабла, катик перестав виходити щільним, хоча став смачним. Спробую наступного разу зробити його на сметані чи грецькому йогурті. На закваску впливають сторонні бактерії, тож якби я не лазив у банку ложкою, було б краще, напевно, але я не бачу сенсу робити такий продукт і не лазити у банку ложкою. Смисл?..
***
Був у чайній, вирішив спробувати бірманський пуер. Треба сказати, дуже гарний, всі діла, але якось надто тонізував, я не люблю цей стан, коли розумієш, що перебрав кофеїну. Хоча треба буде взяти собі та визначити, скільки його класти у чайник, щоб потім могти заснути.

Готуємося до спектаклів про кримських татар. Треба сказати, по ходу вистав ведуться цікаві та актуальні діалоги, хоча в цілому я театральне мистецтво не доганяю, але тут цікаво. Муз.керівник дав свій інструмент даре на виступи. По суті це невелиуий, але важкий та тугий фрейм драм з дебелими круглими дзвіночками, звук підходить саме для кр-тат. музики, інші види фрейм драмів багато хто з них не визнає, лише має бути даре і все. Ну даре так даре. Я трохи освоївся з ним на репетиції, хоча треба ще позайматись, бо там трохи особлива постановка та видобування звуку.

***

Витягнув дружину на Воздвиженку покататися, похавать і на каву у моє місце, де вона не була. Якраз надвечір такий час, коли потроху вмикається штучне освітлення, мій улюблений час. Шкода тільки з самоката навернулася та пошкодила коліно, але сподіваюся, що то лише легкий забій коліна.

***

Все ніяк не запишу нове аранжування пісні GK, яке вже в пальцях. Але через більшу кількість поточних справ, ніж мені норм витримувати, до діла не доходить. На неділю теж наставив стільки уроків та іншого, що це буде теж нереально.

***

Шарм англійських серіалів типу Аббатство Даунтон чи оцього "Про всі створіння", якого вже є 7-й сезон, це цікавий феномен, цікаво спостерігати за картинкою, у якій є деталі, які відносяться до їхньої культури, побуту, текстур стін, тканин, до елементів поведінки, звичаїв і т.п., у цьому є якась цілісність, яка цінна сама по собі, хоча от якщо подивитися Аббатство Даунтон з точки зору радянського робітника, то ці персонажі нічого не виробляють та майже нічого корисного трудовому суспільству не приносять, вони лише живуть у маєтку та шось між собою перетирають весь час. Але такі серіали не можна дивитися з таких позицій, бо споглядання якоїсь динаміки за участі людей може й не бути сфокусованим на їхній проф. діяльності, а якщо й казати про неї, то там якось так вміють показати цих аристократів, що не виникає сумнівів у тому, що їм так само доводиться приймати рішення та стикатися з наслідками, як і всім іншим — робочим чи тунєядцям, і ця приналежність до родини накладає обов'язки, як на роботі, люди готуються до цього з народження та живуть у трудовому режимі комунікації нонстопом.

У поведінці Трампа є якась підстава, суті якої я не розумію, але не вірю, що політична система у США може настільки сильно залежати від примх одного персонажа. Може, все не так, як я собі думаю, але чогось ці всі дизельні угоди схоже на частину якоїсь чергової багатоходовки, яка спроєктована з огляду на стосунки з Китаєм. Може, така ціль як позбавити Китай можливості будувати якісь довгострокові плани важливіша, ніж життя українців, над якими керівництво США методично знущається. Рознос пітерських терміналів паралельно з дизельними угодами — можливо, частина певного сценарію. Не здивуюсь, якщо США наїде на росію з претензіями стосовно відвантаження дизелю. Хрюгави скажуть: "а це ж українці термінал розбомбили", і тут можна буде згадати про те, хто порушив енергетичне перемир'я і сам себе прирік на невиконання угоди. Зараз вже нічому не здивуюсь.

Недавній концерт у 32, де ми в тріо вальнули італійської та іншої музики, був одним з емоційно найлегших заходів, які я коли-небудь організовував. Репертуар та звучання такого складу - це те, що мені просто подобається. Я був готовий до того, що прийде мінімум людей, і я влечу в копійку, бо гарантував колегам хоча б мінімальний гонорар плюс найняв не найдешевшого фотографа. Але був солдаут, на концерт приходив власник закладу та був дуже задоволений тим, що така програма прозвучала на цій сцені, пригостив сицилійським вином. Я там навіть не вийшов у мінус, а так профіт від цього концерту величезний, бо це результат послідовності дії, які були ініційовані моїм спонтанним бажанням грати італійську музику на мандоліні, неодноразово чуючи питання "навіщо це тобі?". Довгий час я це робив сам для себе, а тепер виявилося, що ця ініціатива цікава не лише мені чи адмінам закладів італійської кухні, а й глядачам на концерті.

Послухавши відео, зрозумів, що оцей датчик JJB, що я наліпив на деку, треба змінити на щось інше, або повернути той датчик DiMarzio, що був раніше, бо тут тембр був якийсь дуже явно гнусаво-п'єзовий, а я такого не люблю.

Чекаю на фотки від фотографа, який колись на івенті зробив фото, яке мені потім переслали, і я його поставив на аватарки в соцмережах.