Сів позайматись на гітарі десь години півтори. Я останнім часом мало граю, бо нема на те настрою. Тут тисне почуття відповідальності, бо філара — не ресторан. Щось треба допрацювать, щось дорозбирать, щось довчить, аде в цілому вже є бачення. Пограв в ансамблі з мандоліністками, звучить саме те, що треба, просто бальзамічно. Плюс там кілька моїх ансамблевих аранжувань. Мене чомусь цей факт не чіпає, нема особливого відчуття реалізації з цього приводу (може, потім з'явиться), мені подобається сам звук та участь у такому виступі.

Коли нормально розігрався, то і бажання щось старе повторити є, і мозок налаштовується на контакт з інструментом та звуком. Отак би щодня, — виникає така думка. А хто ж заважає, — виникає резонне питання. Тримати техніку та репертуар наготові — це запорука майбутньої демотивації, я це вже проходив не раз і знаю робочий шаблон. Коли більше енергії, більше бажання звернути якісь гори, від того сильніше б'єшся головою об зачинені двері, які просто намальовані на глухій стіні. Ніякого золотого ключіка, який би ці двері оживив та відкрив, нема. На це любителі мотивувати та розказати, що все в наших руках, і шо ненада видумувать, зазвичай кажуть, що все насправді можливо, якщо є бажання, а якщо ти застряг, то ти у голові у себе застряг, а ззовні все чікі-пікі, просто треба рухатись, лупати якусь скелю, шось там гризти якесь каміння. Я намагаюсь, наскільки мені дозволяє підсівша когнітивка, помножена на депривацію сну та почуття застрягання, зрозуміти, де я ментально застряг, а де знаходжуся в обставинах, які створюють відчуття пастки. Так от брак мотивації та рухливості — це за мною є, але я реально в таких обставинах знаходжуся, і найкраще, що зараз можу для себе робити, — це не розпорошувати ресурс. Хоча іноді здається, що його зовсім мало, але потім є з чим порівняти, і хоба, виявляється, що його було не так щоб сильно мало, буває і менше. Виникає питання: куди менше? Реальність каже: спостерігай далі. Такі спостереження — теж наче якісь нові досліди, яких я б залюбки не проводив, але хоч шось нове. Можна і тут дійти якихось конструктивних висновків. Наприклад, можна зрозуміти на власному досвіді, як це не бути озабоченим власною корисністю для певних кіл оточуючих, бо тебе просто на це не вистачає. Виявляється, що всі кругом якось виживають і без твоєї корисності для них.

Комусь для медитації треба якісь мандали чи сісти по турецьки, зібрати пальці клювіком та сидіти уявляти себе на шляху до внутрішнього спокою, мені класно медитується на шмат морозива у каві, який я перегортаю чайною ложкою. Це просто танець Шиви, в ньому все суще та несуще.

***

Найкраще заняття в сонячну погоду — поїздити на самокаті по Воздвиженці. Іноді навіть хочеться переїхати туди жити. Але не певен, що цей район для життя норм, чув про проблеми з комунікаціями, з парковкою тут теж нюанси. Але сонячні промені серед цих цукеркових будівель стають особливо м'якими, є в цьому якась магія. Хотів заїхати в одну з двох кав'ярень, на які налаштувався, обидві закриті. Знайшов іншу не гіршу, з чесною кавою глясе, морозиво у якій я перегортав на початку поста.

***

Думав заїхати у кав'ярню "Кара", але я для цього не почуваюся достатньо винуватим за те, що байдикую замість робити поточну роботу, ще й термінову. Готуюся ж оце до концерту в філармонії. Скіки туди прийде людей, я не морочуся, бо це не мій клопіт. Але там треба підготувати матеріал, щось розписати, щось довчити, цим треба займатися мало не зараз, на що я сказав собі, що тут гарна погода, і Воздвиженка жде.

***

Псіханув і купив станок для виточування кілків для сехілій замість замовляти ебенові кілки. Гарна штука, треба ще призвичаїтися, придбати додаткові фічі та, можливо, токарні різці. Зробив протягом тижня 5 сехілій, вже розійшлися. Іноді виконувати замовлення прикумарює, бо це ламає хоббічний вайб. Але якщо взявся розказувать направо-наліво про можливість замовити, то шоуж. Згадав, що колись дід казав, що хотів мені заповісти свої станки. Як мінімум токарний по дереву. От зараз мені вже цікава їхня доля, але там родичі його дружини все прибрали до рук, та й таке.

***

Щоб полегшити процес виточування корпусів сехілій, замовив у чувака з олх порізку бруса американського горіха та іпе на палички потрібного мені розміру. Це реально спрощує роботу, коли сам не маєш циркулярки.

Кароче, дурдом якийсь, купа поточних задач, кожна з яких потребує часу.

Колеги пролобіювали мій концерт у філармонії. Ну він так собі мій, типу це як "творча зустріч",  у якій беруть участь мандоліністки та співачка, участь якої від мене ніяк не залежала, вле треба щось акомпанувати, взагалі від тебе там мало що залежить — артисту можуть влаштувати будь-який сюрприз. Раптом змінити назву концерту, щось намутити з назвами та авторством творів і т.п. Квартету гітаристів там взагалі більше нема. Його хотіли скоротити до тріо чи дуету, в результаті всі звільнилися.

Тут один урок офлайн розбиває день, бо треба тулитися в офіс. Ще запис гітари треба зробити на замовлення, а потім переробити, бо аранжувальник поставив приблизну задачу, а партія гітари в загальне аранжування не лягає. Там іще треба доробити партитуру композиції без ритму, це окремий вид мазохізму, хоча мені вдається так записати, щоб все вкладалося у довгі такти одного розміру. Там іще треба розписати всім всі партії для концерту у філармонії.

Паралельно з цим якось треба клепати нові аранжування, щоб канал розвивався, навчальні відео, для яких готово все, тільки нема часу сконцентруватися. Паралельно з цим непогано б щось на гітарі грати, хоча б повторювати теми, які є в репертуарі. До цього руки доходять в останню чергу.

За велику частину усіх цих справ я дарма взявся, є таке відчуття. Шкода, що воно не з'являється у момент прийняття рішення у щось впрягтись. Щось можна й перенести було, але що ж уже.

***

Вирішив оптимізувати виробництво сехілій, і замовив деревину з порізкою на палички. Офігенна тема. Ось треба ще сехілій наклепати, бо замовили, а часу тупо нема. Утім хочу собі міні-станок по дереву, щоб самому виточувати кілки для сехілій. Ще хочу насобачитися в інкрустації, бо поки що у мене з цим по нулям.

***

Ще треба щось їсти. Сьогодні обідав аж о 9 вечора, бо до того те й се, а поки приготується. Я іноді думаю: та нафіг, піду щас пожеру десь у закладі. Але прикину, що там є і чого нема, і йду до магазину брати щось та роблю сам. Мені ж ніхто не зробить ані смажену картоплю, як у мене, ані плов, ані печеню з м'ясом, де купа спецій, але всього по мінімуму. "Хайям" закрився, такого кебаба більше ніде нема, то й рипатись нащо, коли можна щось самому норм приготувать.

***

Під настрій гарно йде імпровізувати на гітарі мануш під мінусовки з ютьюба. Уже краще виходить, це така тема, яка затягує. Коли є чисто слуховий та аплікатурний підхід, мелізматичні та фразувальні нюанси, то відкривається циганська сутність цієї музики, хоча вона заснована на старих джазових стандартах.

***

З музики я б із задоволенням розписував вальс Ланцалаві для ансамблю, тим більше, що він чекає на моє аранжування, що для мене велика честь. Але коли, неясно. Трохи з'явиться час, поїду в чайну, візьму шось червоне і буду дивитися в одну точку тупо дві години як мінімум.

Клепаю замовлені сехільї на новому верстаку. Те, що я не купив собі його набагато раніше — це тупняк, дуже для мене характерний. Нарешті нічо не шатається і можна щось робити з нормальним упором.

***

Провів тест-драйв гітари мануш на роботі, грав на ній два сети. Ще призвичаїтись трохи треба, але акомпанемент уже звучить. Гра на мандоліні та на тресі мені дозволила трохи краще прокачати медіаторну техніку, і тепер це допомагає. Соло я поки що більш впевнено граю вдома під мінусовки, але якщо регулярно займатися, то все буде.

***

З тим, щоб нормально займатися, взагалі біда. Купа всього цікаво, але це значить, що все на рівні так-сяк, у мене хоч і є напрацьовані скіли, але нема суперздібності грати на всьому суперкруто без регулярної практики. Займатись, не граючи на концертах, нема мотивації, а концерти робити теж її нема. Щоб грати у ресторанах, не треба особливо морочитись, але і там я часто лажаю, забуваю акорди тем, які вже сто разів грав — просто тому, що ці теми мені ні про шо, і я не відчуваю різниці, коли вона зіграна чисто чи лажово. Вихід з такого колеса — максимально концентруватися на тому, що мені самому про шось. Але якщо я не зможу цю музику просувати як продукт, то вся ця тема знову зав'яне, бо нема позитивного підкріплення. А я тут і зараз не бачу таких можливостей. Скільки б не було розмов про те, що все у ваших руках, неважливо, де саме ви знаходитесь, всюди можна робити те, що до душі, це ні фіга не так. Все можна робити у якості хобі чи подробітку. Нема відповідного ринку, нема інституту менеджменту у стилістиках, у яких я працюю — то це глуха стіна, через яку не перестрибнеш. Навіть проходження курсу по менеджменту муз.проектів мені якщо допомогло, то зрозуміти краще, у якій дупі тут подібні перспективи.

Згадав про таку пісню, давно її не чув, а тут аранжування вогонь.

Суфійські тексти мене приваблювали ще до знайомства з перською поезією.

Поетичне формулювання "Невже я тобі не казав?" у суфійському контексті, здається, започаткував Румі, потім з'явилися інші тексти на цю тему, як от цей.

Кілька разів грав її на концертах, треба якось іще.

 

Коротше, ДН відсвяткував ідеально. Зранку приходила мама, трохи посиділи у китайському ресторані, потім поїхали з дружиною на самокатах у чайну до вечора. Вдома ще ввечері пожерли ребер з Реберні, які я замовив через глово. Головний подарунок — чайник з ісінської глини, у якому я тепер заварюю червоні чаї, і це геть інше, ніж заварювати у скляному чайнику, як я робив раніше по-простому.

Ще у мене тепер є невеликий розкладний верстак, але ще не користувався. Сьогодні думав, бо треба замовлені сехільї клепать, але серіали затягнули.

***

Займаюся потроху на гітарі мануш, цієї суботи хочу її взять на роботу ковбасити на ній два сети з акордеоністом. Треба ще деякі маніпуляції з бриджем провести, якраз верстак згодиться.

***

Доробив на днях аранжування ще однієї пісні Елтона Джона. Відео не надто залетіло, але гарне аранжування вийшло. Я його скоріше для себе робив, як зазвичай, коли цікаво обробляти гарний музичний матеріал. Роблячи кавери на його пісні, трохи зрозумів прикол фірмового звучання пісень Елтона Джона. Крім усього, бас кожного акорда — це строго його тоніка, інакше виходить не те. Ну або серія акордів на одному басу. Він не єдиний, в кого такі фішки, але це частина його унікального саунду.

***

Є деякі ідеї по контенту для розміщення на патреоні, але ще треба час, щоб трохи зарядитися якоюсь наснагою. Але те, що з патреона можна отримувати перекази прямо на карту через Wise — це суттєве покращення, бо раніше це був пейпал, на який не можна було отримати таких платежів, або пейонір, який ще завести треба.

Оце знайшов потужне.