Через суміш факторів я перестав робити аранжування, через це у канала з відео став падати рейтинг через брак оновлень, а через це я втрачаю більше, ніж заробляю, граючи кілька разів на тиждень на дарбуці з акордеоністом. Треба цю роботу жорсткіше дозувати та повертатися до аранжувань, бо це не діло.

***

Вчора зробив айран на основі катику, хоча для цього міг би підійти і якийсь інший кисломолочний продукт, але цей я сквашував сам. Айран вийшов ідеальний, просто додати води та солі.

***

Провів онлайн урок з кубинцем, який живе у Маямі. Гадав, що він нормально спілкується англійською, живучи там, але виявилось, що не дуже. Довелось мені згадати іспанську, у якій я не практикувався багато років, але виявилося, що я багато чого пам'ятаю та можу нормально нею розмовляти, хоча музичну термінологію треба ще погуглити. Я вчив іспанську у шкільні часи, і вона мені завжди подобалась набагато більше, ніж англійська, це впливає на те, чому вона краще сидить у пам'яті.

Лише через пару місяців роботи з акордеоністом з'явилося відчуття якоїсь впевненості та слідкування за темами у швидких темпах. Пробував чіпляти тамбурин на п'ятку, бо інакше м'яз на лівій нозі втомлювався часто тупотіти, потім почепив його на дарбуку, знову зняв і почепив на носок, вже насобачився.
***
Ця робота у закладі мені звалилась на голову, і я очікував, що вона швидко мене прикумарить. Насправді я від неї не те щоб втомився, хоча й утомився загалом, просто мені подобається буцати по дарбуці, ще й прогресувати у цьому, плюс безкоштовна кава на молоці у джезві, чай, комуністичні ціни на янтики для персоналу та відчутна знижка на все меню мене тупо підкупили, є фактори емоційного підкріплення. Плюс у мене немає зорового контакту з публікою — я сиджу під кутом та дивлюся в стіну, на якій висить вінтажний килимок. Ідеально. Плюс дізнаюся щось про кр.-тат. мову та культуру щось, чого раніше не знав. Це мене повертає у ті часи, коли я вивчав фарсі та паралельно дізнавався про перську культуру та життя в Ірані загалом. Тут схожа тема, але з музичною мовою. 

***

Кашель так і не проходить вже місяць. Був нещодавно на заході, де народ палив сигари, прокурили приміщення так, що я потім повернувся додому і кашляв весь вечір. Але це не вперше, кашель довго тримається, а що я реально ненавиджу — це коли тримається нежить, це просто капець.

***

Зробив катик на основі того катику, що передав колега, спочатку подумав, що помилився з ультрапастеризованим молоком, але воно було просто пастеризованим, і все вийшло. Отримав щось схоже на грецький йогурт, зробив на ньому цацикі. Тепер зробив трохи більше, щоб частина встигла закваситись як слід.

***

Якось надибав магазин, у якому завжди є пікулі/pickle, який мені в Індії дуже зайшов, ферментовані оливки, цитрусові чи мікс манго та овочів. Дружина привезла соус tikka masala, який я додаю у курку під час смаження, виходить дуже по-індійськи. Соус закінчується, де брати новий, поки що не знаю. Знайти гарний чай ассам — теж така собі задачка, бо чай на ринку є, але щоб гарний, то не факт.

Одні кажуть, спочатку були танки, а потім російські книги, балет і т.п. Інші кажуть, все почалося з культурної експансії. Хоча у мене інша версія: все почалося з передумов до прийняття чужого. На полицях знайшлося місце для російських книг, у голові воно знайшлося для російської мови. У головах знайшлося місце для дичини, не сприйняти якої було чомусь не можна. Воно і досі знаходиться там, і досі купа українців мають до дичини потяг. Якийсь потяг до екзистенційного досвіду, перемішаний з садизмом — а от я візьму і зроблю інших жертвами власних уподобань. Не все ж самому бути жертвою, треба ж щось змінити навкруги, відчути владу. Покращити іншим життя не можу та не хочу, так хоч зіпсую.

Як от обсесивна тяга всюди тулити російську мову, особливо там, де це недоречно. Відсутність тоталітарного устрою у країні дає можливості, якими люди зловживають, маючи на це певні права, хоча, як виявляється, використання рос.мови у певних робочих сферах таки має не завжди очікувані обмеження, але ж у нас демократія з її парадоксом: процент населення наполегливо розповсюджує рос.мову, бо це "язик моєй мами, і я не буду нікому нічево обьяснять", граючи з ворогом в одній команді, але користуючись свободами, яких би людина не мала у ворожій країні, для якої тутешні принципово демонстративні рос-мовні — це ресурс. Здавалося б, коли держава закручує гайки, це мало б викликати у русофілів ейфорію, бо наконєц-то щімят как слєдуєт, але вони чогось ниють. Може, це і є прояв ейфорії, хтозна. Але в Латвії та ж петрушка, хоча там повноцінним громадянином не кожен може і хоче стати.

Якщо поглянути на розвиток рос.імперської ідеології та напрацювання по задурюванню людям мізків, то диву даєшся — системна робота протягом століть. Ідеологія перемішана з міфологією, є методички, готовий комплекс дій ще з царських часів. Як їм вдалося надбати стільки знань у сфері пропаганди та організованого примусу?

Гадаю, росіянами рухало і досі рухає передусім бажання зберегти те, що вони захопили, ілюзію політичної цілісності та культурного домінування, не будучи при цьому повноцінною нацією з окресленими кордонами, тобто це намагання окреслити себе у сурогатний спосіб просто тому, що вони колись стали на цей шлях і не можуть більше з нього звернути. А наша задача — окреслити себе від них, як це робив Хома Брут.

На всьому рос-мовному просторі практично відсутні діалекти, хіба що якісь регіональні говірки чи специфічна вимова. Вони з самого початку ідею об'єднання великої території підкріплювали запозиченими атрибутами, зокрема такими як Русь і слов'янство, хоча Русь тут, а не там. Тож їхня база знань та бібліотека методичок — результат багатовікових намагань склеїти те, що не дуже склеюється, тому треба тиснути, раптом воно склеїться. Але ж кожен, хто пробував клеїти, наприклад, пластик епоксидкою, знає, що тиск не допомагає, і те, що не клеїться по природі, ніколи не склеїться.

Тому ясно, чому існування України вони називають екзистенційною загрозою — бо саме тутешня земля породила все, що пов'язано з Руссю, а способи розвалити її на складові не дали результату. Україна виявилася більш цілісною, ніж рос. імперія та її подальші аватари — совок та рф, але без присвоєння собі кореня, з якого росте все "руське", їхні гілки пересихають та відпадають. Війна почалася тоді, коли термін придатності сурогатних способів об'єднання захоплених земель дійшов до критичної межі. Хоча це було так ще тоді, коли головний герой у Generation "П" Пелевіна отримав завдання придумати національну ідею, якої і на той час не було, та й не могло бути, бо росіяни — це імперський етнос, а не нація, тому їхнє вторгнення так нагадує навалу ходячих мерців.

Замість думати про самих себе та про найближче оточення люди бува перемикаються на більш глобальні питання та намагаються керуватися не персональним благом, а спільним.

Перехід від оперування поняттям "я" у плані прогнозів, керування життям, покращення чогось, до поняття "ми" — це окреме явище, про яке варто говорити окремо.

Прикол в тому, що коли люди керуються благом держави, як от рф зі своїми історичними місіями, вони готові покласти велику кількість громадян, знецінюючи їхні життя загалом. Звідси проситься висновок про те, що люди, які приймають такі рішення, були виховані в парадигмі знецінення якогось персонального життя, бо лише натовп разом — це сила, а окремий учасник натовпу ролі не грає. Не схоже, щоб хтось переходив з поняття "я" на поняття "ми". Скоріше це перехід від ідеї "мене ніколи не було, і вас не буде" до дій на цьому ґрунті. Власне, це єдиний фактор, який об'єднує людей у такі структури.

Але людей там повно, і вони легко відправляють їх на забій. А що будуть робити вестернси, просякнуті гуманізмом по саме німагу — оце питаннячко.

У серіалі "Бункер" цікаво нафлудили сюжетних елементів та розкрили загальну концепцію. Чекатиму на 4 сезон.

4 сезон Річера теж цікавий, хоча перші сезони були млявіші. Схоже на мультик і на бойовики 90-х, але теж у сюжету є ритм, та й закрутили.

У серіала Гранчестер гарний англійський вайб, подібний до "Про всі створіння", якби додати кольору, буде та сама картинка, тільки інші персонажі.

***

Вже скоро має відправка невеликого фрейм драма, який я спробую використовувати в роботі разом з дарбукою. На деяких відео чув виконавця на даре, мені сподобався звук інструмента, але поза Кримом їх не роблять.

***

Розглядав варіант купити дарбуку з вбудованими дзвіночками, як на бубні, для кр.-тат. музики такий дзвін підходить. Замість цього придумав, як присобачити тамбурин на ногу до своєї дарбуки. Кількадесят см скотчу, і бінго.

***

Оце в квартирі б прибрати, але сил нема, але й дивитись на безлад сил теж все менше, і що тут робити, неясно.

***

Колега приніс мені кр.-тат. кисломолочний продукт катик (qatıq/къатыкъ). Цікава штука, щось між кисляком та йогуртом, але сильно сквашений. Можна його використовувати як закваску для нового такого продукту. Треба спробувати зробити язьму — розвести водою та додати часник та кріп.

У державах, де релігійна міфологія відіграє роль консолідуючого фактору, основа держави — традиційна родина та церква. Сьогодні релігії далеко не всюди мають владу над міфологічним мисленням населення, тому основою держави є модель стосунків у групі, проте релігія в цілому теж про це, але з нюансами. Плюс відчуття місця правил і порядку у персональному житті та у соціальному. 

Так от тут у ком'юніті на рівні двора, сільради і т.д. є таке бачення, що спірне питання треба спочатку вирішити зручним способом, а потім розбиратись з наслідками порушення процедури. Робиш херню — роби втіхаря, а потім випадай на мороз і бикуй по максимуму. А якщо хтось піде по інстанціях та дійде до суду — вмикай дитину, канюч, кажи, що не треба псувати іншим життя, хай ситуація сама собою відкотиться назад, якщо якось натискати на невдоволених. Наслідки — невдоволення окремих членів групи, їм можна намагатись згодувати ідею, що якщо вам щось не подобається, то подивіться на інших, їх же все влаштовує. Виставити тебе як ініціатора конфлікту, коли саме порушення процедури не вважається ініціацією конфлікту, а правила і порядок — це речі гнучкі, і залежать від того, хто конкретно хоче вирішити питання так або сяк, і які має домовленості з зацікавленими особами. Це модель биковато-феодального устрою, і це я нещодавно бачив на практиці. Так от наскільки правовою є держава, визначається не тим, що написано в документах, і не історією права (а в Україні перша конституція була ще за Пилипа Орлика), а середньою температурою по таких от дворах, конторах, сільрадах, саунах і т.д.

Потім ці ж самі люди ниють про те, як країна потерпає від корупції, і як мало надії на зцілення. Мабуть, знову когось не того обрали, а ті посадовці, хто міг би врятувати країну від корупції, цього чомусь не роблять. Чому ж це? Звичайно, країна потерпає, було б дивно, якщо було б інакше. І було б дивно, якби ворог цим не користувався упродовж дуже тривалого часу.