Знесли пам'ятник Булгакову, у стрічці ниття.

Хто його дуже поважає — може просто не здавати його книги в макулатуру, цього достатньо. В цілому у нього був гарний стиль та звучання мови. Я не дуже реагую на зміст тексту, більше на організованість та звучання, тому не читаю прозової художки, бо не можу з нею контактувати. Так от носитися з Булгаковим як зі свєточем світової літератури нема сенсу, бо він у світі не те щоб сильно цікавий. Визнавати його українським письменником — нонсенс, бо це був російський письменник. Навіть якби він не був українофобом, він би все одно був російським письменником. Як от Газданов — осетин, жив у Франції, але був письменником російської еміграції. Парижанам цікаво щось про пам'ятник Газданову? Ага, щас. Або Паустовський, який значну частину життя провів у Києві та симпатизував українству, теж письменник російський, де б він не жив. Гадаю, вся ця історія з пам'ятником М.Б. більше про зміни у вигляді ділянки історичної частини міста, бо люди люблять очима, а думають дупою, і під зміни у візуальному плані підключають якісь суміжні почуття, кожен свої, далі видають цю суміш нейроімпульсів за власні переконання. Хто любить прозу Булгакова, той і так її собі любить, молодняку він навряд чи цікавий, а знесення пам'ятника — це більше стратегічний крок подалі від злиття російської та української окремих історій у масовій свідомості, бо це злиття довго було ціллю росіян. Оцей стогін у мережі дуже симптоматичний, а коли треба зрозуміти кроки для вирішення проблеми, прозора симптоматика цьому допомагає. Щоправда тут нема нічого такого, чого не можна було передбачити, і нічого такого, на що б цей стогін реально сьогодні впливав. Тим більше, булгакосрач, як і інші срачі, допомагає юзерам соцмереж випустити пару, доєднуючи щось відносно новеньке до швидкого дофаміну. Сила мистецтва сьогодні.