Фізик оце казав, що матерія — це сплески певних полів, якими пронизане все. А гравітація створюється масою, і насправді це не те щоб сила, та має поле, але щоб це зрозуміти, треба оперувати багатовимірністю світу та зліпити простір та час у щось одне.

Іноді напрошується така аналогія, що присутність певних людей, до яких є якась емоційна прив'язка, яка потім самого дивує, у певний період можна пояснити схожим чином. Якщо твоя невпевненість у собі має масу та/чи поле, то певні люди входять з нею у резонанс, самі наче є сплеском поля твоєї невпевненості, самі мають гравітаційне поле, яке притягує тебе. Плюс в тому, що через цей резонанс і тяжіння до тебе щось доходить про самого себе. Мінуси можуть бути у майже всьому іншому. Люди "простукують" інших у пошуках резонансів, бо резонанс — це хоча б атрибут об'єму, тяжіння до нього є природним, і кожен тягнеться, як уміє. А як не вміє, не тягнеться. І не скажеш, що хтось тут неправий у глобальному масштабі, бо оце дятлом  простукувати інших — теж цілком собі природна функція. Хтось нарцис, хтось мох, хтось павлін, хтось дятел, хтось щука, хтось медуза.