Коли у розмовах торкаєшся мотивації виступати, часто виринає твердження, яке для співрозмовника є аргументом: "так артиста ж слухають", тому він має бути особливо вдячним публіці за це.

Я давно дійшов висновку про те, що нічого дивного в тому нема, просто кожен звеличує те, у чому бачить цінність, а бажання бути почутим або хоча б вислуханим існує, коли ти щось транслюєш годину-півтори, а люди мало того що слухають, ще й вдячні. Ще й квитки купляють, а то й не раз. Кожен хотів би бути почутим та виражає це так або сяк, тому почутість — для багатьох вагомий аргумент, бо це торкається потреби у соціалізації. Артист, який ставить під сумнів цінність уваги як речі у собі, маючи цей ресурс, чи то біситься з жиру, чи то мислить у сильно непонятному жанрі.

Як мені позиціонувати себе в плані бажання почутості, я, може, не дуже розумію. Мені вистачає того, що я можу написати щось на фб, і це прочитають або ні, бува навіть перепости роблять. Я можу створити якусь композицію чи аранжування у своєму стилі, і його послухають, полайкають, хтось проголосує за мене гривнею чи євро, купивши ноти/таби. Тут у блозі я пишу більше, так мене почує інтернет бгг. Може, це колись сам перечитаю, але хтозна — свого жж блогу я давно не бачив, бо мені западло впн для цього користуватись.

Так от в плані почутості артиста мені імпонує ідея персонажа Джонні Деппа у "Самотньому рейнджері", де казав, що треба правильно мінятись — якщо тобі треба щось від духів, дай зерна опудалу ворони, щоб її дух отримав щось натомість. Артист дає публіці те, що вміє, публіка це спостерігає на певних умовах, ось і обмін. Аргументи про те, що ця увага якось визначає артиста, я відкидаю, бо прослуховування моєї музики ніяк натомість не визначає слухача. Не без того, що він молодець, у нього гарний смак, але більше нічого особливого на його карму не лягає — ну сходив, ну послухав, культурно провів час. Сакралізація концертного дійства існує, і я її поділяю, але я проти того, щоб підходити до бачення цього явища з позицій неповноцінності артиста, який без уваги інших таким і залишиться.

Така сама тема "ти служиш людям". Треба правильно мінятись. Люди натомість мені служать чи готові заплатити за те, що отримують від мене для себе, ось питання.

Те ж саме "ти повинен те/се не стільки для людей, скільки для культури". Та сама тема служіння, відчуття цінності переплетене з парадигмою повинності, концепція обміну тут не дуже канає, хіба що в уявному полі. Проте там, де є сакралізація, там починається щось на кшталт операційного числення, де діють функції комплексної змінної, а вона, з одного боку, уявна, з іншого — може бути представлена координатами на площині. Отак і певні уявні сакральні речі, які мають силу та перетворюються на установки, мають десь у головах свої координати, але не мають чіткого пояснення в стилі "ну це ж як 2+2". Ні, 2 — це занадто точково, незрозуміло, як і нуль, де він у просторі, а яким числом він буде в іншій системі ціннісних координат? Наприклад, -273,15. А хтось прямує до свого нуля через дуже високі температури, бо охолонути є шанс хіба що вийшовши з ладу від перегріву.