Коли настав перший карантин 2,5 років тому, я почав обсесивно робити купу аранжувань різної музики. Те, що їх купляли, морально підтримувало. Логічно було б продовжувати всю цю тему, роблячи ще купу аранжувань, які будуть інвестицією у майбутні прибутки. Але обсесія втчерпала себе, тут треба режим та регулярна робота. Але яке ж я ліниве. Головне, знаю, що треба робити, а бакланю капець.

Сьогодні подумав: так, треба нарешті взятися за запис замовленого акомпанементу. Записав костяк за 10 хвилин. Потім дивлюся на годинник: таак, скоро шоста. Чайний клуб? Чайний клюб! Він же ж закриється. І тут внутрішній конфлікт: так, а як плани, а працювати хто буде? Але я не можу так ставити питання. Чайний переміг. Вже приїду додому та буду зводити все, що записав, докупи, щось дописувати і т.п. Все одно лягати спати раніше за другу ночі не збираюся.

Але! Я вже розпакував рекордер. І ще у мене є план трьох учбових роликів, я їх давно не записував. Тобто з мене все-таки у перспективі може бути якийсь толк. А поки що дістатись чайної — теж своєрідне досягнення, бо зміна обстановки дає мені натхнення.

Хоча не без того, що я б залюбки без вагань виконував якусь роботу, яка б щось хоча б ситуативно змінила — дала якийсь відчутний досвід чи відчуття того, що завдання відповідає саме моєму мисленню, манері, і я можу зробити щось для когось, але мати відчуття, що в цьому є щось моє. Всюди якась тема: пфф, ну типу коли нема нічого такого, що мене б чимось наповнило, то ну ок, теж типу робота. 

Постає питання: а що ж фактор заробітку, хіба не мотивує? Ну на магазин, зоомагазин, іноді пляшку вінішка, оплату комуналки і т.п. є у наявності, бо ці витрати в цілому покриває мінімум поточної роботи. Дружина ще у Польщі, витрати на продукти менші. А витрачати гроші майже нема куди, бо я сиджу у Києві весь час та рідко ходжу по якихось ресторанах, тим більше, маючи час та вже звичку готувати вдома, мені просто западло хавать десь, де дорожче та не дуже смачно за рідким виключенням. Сьогодні от забацав дал, мені тут підкинули свіжої куркуми, додав туди. Дал — це супер тема. Найкраща вегетаріанська страва, одна тарілка дає відчуття насичення, більше нічого просто не хочеця.

Пішов у магазин подивитися брюки. Підійшли одні, взяв. Побачив афігенний шарф, який коштує, як брюки. Думав-думав, та й узяв. Його придбання — це 2 в 1: крім того, що сам шарф кльовий, так ще й можу тепер носити пальто, яке я купив майже рік тому, і жодного разу не вдягав ще до сьогодні. Шарф до нього — ідеальний додаток, а під тип шарфом і пальто хоч піжаму вдягай.

***

А сьогодні поїхали з колегою грати у заміському ресторані іспанської тематики. Гарно пограли, був настрій. У черговий раз побачив, що коли є настрій, пальці знаходять потрібні струни та звучать потрібні фрази. А як настрою нема — то нічо не допомага.

Можна вважати, що якоюсь мірою я живу останнім часом у режимі, який можна порівняти з режимом відпочинку, хоча відпочинок я уявляю собі геть інакше. Є кілька уроків на тиждень, на цьому тижні була одна робота у закладі, одна робота накрилася через електрику, одна трохи жирніша робота ось ще буде. За останній місяць є хіба що відчутний прогрес по скрипці, по гітарі — ні. Є дрібні задачі, за які нема мотивації братись, бо там або невизначені завдання, або щось, що мені нічого особливого не принесе. Воно наче й розслабитись в плані роботи іноді ок, але майже повна відсутність притомних задач ззовні — це якийсь треш для людини, яка хоче знаходити своїм умінням якийсь застосунок, тому мене такий режим прикумарює та робить ще більш лінивим, я коли стаю схожим на овоч, який навіть не виходить з дому протягом дня, якщо в холодильнику є те й се, мене це якось починає підбішувати, особливо якщо бачу відео з людьми, які активно працюють, комунікують з колегами, і їм є про що розказати. Мені розказати тупо нема про що. Власне, цей пост загалом про це.

Людина, що шукає себе, шукає своє місце у просторі. Але це не x-y-z простір, бо інакше можна було б сказати: так от же ж де ти! Це скоріше простір сенсів, у якому людина намагається намацати власні координати. Але от проблема: перед тим як ти знайдеш свої координати, треба цей простір спочатку створити, потім з'ясувати, де початок координат, і рахувати від нього. А потім, коли власний внутрішній простір наповнюєш сенсами, виявляєш, що ти — той, хто на нулі. На нулі координат. Виявляється, що ти на цьому нулі стоїш на стрем'янці зі шпателем чи наждаком, і все весь час підчищаєш, поліруєш, ось ти де. Ти у цьому просторі і крапка нуль, і сам простір. Як це зрозуміти? Може, й ніяк. Лише частина простору сенсів може бути усвідомлена.

Карочі, вирішив узяти себе за волосся та витягнути з болота.

Дійшли руки до великого прибирання в одній з кімнат. Тобто воно могло б бути й більшим, але реально навіть це огого.

Зробив на обід залишки Глобінського кебаба. Нормальна тема тримати у морозилці пару пачок цього кебаба та смажити пару штук на обід з якимось гарніром, ще Онурівській айранчік, норм тема, а якщо його посипати сушеною м'ятою, то уащє уащє, тіки її в мене нема. Навіть опанував лайфхак його ефективного приготування — треба у процесі смаження зливати майже весь жир, і буде ок.

Ходив на пошту, хотів отримати замовленого листа, але його має отримати інша людина, на ім'я якої прийшов лист чомусь на нашу адресу, ну таке вже.

Пограв Вівальді на скрипці під ютьюбівський запис. Чим добре займатися скрипкою — вона у супроводі ф-но чи оркестру повноцінно звучить, і є купа записів, навіть записи окремо фортепіанного акомпанементу. Все-таки інструменту вже скільки століть, там вже є усталена методика та широкий класичний репертуар, купа цікавого, хоча леутарська тема — це більше моє, але вирішив, що маю таки позайматися класикою, бо через це проходили всі скрипалі, чия музика мене надихає.

Увечері поїхав на роботу на Поділ. Довелося посидіти почекати на світло, але дали за розкладом. Зараз на це доведеться зважати на будь-якій локації.

Є деякі поточні задачі, але серед них нема творчих. Доведеться щось вигадувати, тут теж така робота, яка є схожою на витягування себе з болота, але чи то вперше? Скільки бачив болот, здебільшого доводиться користуватися методом Мюнхгаузена. Але він працює, треба трохи додати фантазії, розвинути трохи глухоти до чужих думок, трохи загострити слух, коли кажеш щось сам собі, сфокусувати енергію на вирішення своєї задачі, яка нікому більше не зрозуміла і нецікава, і алє ап, працює магія. А, треба ще подивитись в усі боки, чи знаходишся ти на безпечній відстані від тих, хто може "випадково" втоптати тебе у багнюку.

Іноді сам себе дивую — кажу, що в плані музики нічо не відбувається і т.і. Але принаймні на скрипці займаюся досить багато та ± системно, навіть беру курс на більшу системність, є вже певні успіхи, але цього весь час недостатньо. Граю якусь тему — там по нотах не попав, там смичок стрибає по струнах по-дурному, там десь текст забув, бо не займаюся відпрацюванням конкретно, а беруся за все потроху. Через це музикування стає таким типу хобі-заняттям, але перфекціонізм нікуди не подінеш, от і виявляється, що навіть за досить притомних результатів нема відчуття їхньої наявності. Хоча от заняття з викладачем потроху ставлять техніку на місце, це важливе спостереження. Отримання інформації про хоч і дрібні, але важливі нюанси на мене справляє магічний ефект.

Зустрів учора зранку на вокзалі нашу з дружиною подругу, яка була у неї у Польщі, мені дружина через неї кілька ніштяків передала, зокрема офігенну індійську теплу кенгурушку, у Кракові є з ними магазин. Передала також їхніх вершків 18% — цікавий виріб, щось між вершками та сметаною.

***

Через перебої з електрикою доведеться рухати онлайн-уроки. Що ж, будемо якось.

***

Треба звідки-то брати свіжі емоції, але музика як засіб та музична практика щось уже не працює, це проблема. Ясно, що у країні проблем більше і все таке, але є проблема, і треба якось шукати рішення, щоб психіка не скрутилася у трубочку.

***

Мене трохи б поставила на місце дисциплінованість. От, наприклад, регулярне прибирання, регулярні музичні заняття, графік виконання робочих задач по нових аранжуваннях. Все-таки вони потроху продаються, і чим їх більше, тим більше падає на пейпал. Та я ж такий, що мені треба розуміти умови угоди, дисципліна — це мій збиток, а що я отримаю натомість? От не дуже ясно. Хоча у даному випадку якщо мова йде про якесь структурування, яке дасть мені відчуття, що щось відбувається та існує порядок, якого я потребую для кращого функціонування психіки та вносить якусь ясність, що матиме терапевтичний ефект, то це вважаймо за аргумент.