Доробив пісню для однієї співачки нарешті. Уся епопея розтягнулася місяці на три. Слава богу, не підганяла. Усього-навсього треба було прописати гітарний акомпанемент по структурі + гітарні соляки. Винесла мені мозок: записав у тому дусі, як було обговорено, виявилося, що вибачте, давайте інакше. А давайте, щоб жалібно, а давайте ще більш жалібно, а тут давайте ще більш жалібний вступ, це ж пісня про жалібні речі. І все це дистанційно. Більше за таке не берусь. Ні, пісня сама по собі чогось варта, це визнаю. Роботу робити місцями було цікаво. Результат мені сподобався. Але оця лотерея, коли ти записуєш партію і не знаєш, чи зловить автор якийсь той настрій, якісь хмаринки чи шось, оце висаджує. Якщо б зробити репетицію та разом піти до студії, то все було б ок, людина сама по собі в адекваті, хоч і сильно творча. Але звукозапис — це не та діяльність, де можна працювати дистанційно з людьми, які не можуть ставити задачу максимально контретно.

Ходив на заняття по шен пуерах, дегустація під керівництвом чайної майстрині, у якої я останнім часом купую майже весь чай. За день до того у тому ж закладі грав на відкритті, та мені ситуативно зайшли кілька піал шен пуера, хоча зазвичай це не моя тема, але ситуативно чай сподобався. Оце вирішив трохи розпробувать шен.

Воно, звичайно, цікаво та пізнавально, але все-таки не моя тема. Тобто я не той, хто б дома пив цей чай, це треба бути налаштованим на хвилю. До того ж, у цього чаю тонізуючий ефект просто капець, це зліще, після дегустації двох чаїв тебе трохи водить, не люблю таке. А було їх на дегустації чотири! Голова була дурна аж до вечора. Любителям такого, шоби вштирило, якраз те що треба, але я від чаю чекаю геть іншого. 

Збадьоритись — то норм тема по ситуації, але у мене якось так складається життя та робота, що мені не потрібна додаткова бадьорість. Наявність чогось цікавого мене і так бадьорить. Збадьоритись, щоби що? Щоби працювати ефективніше? Проблема в тому, що хотілося б бути ефективнішим там, де це треба. Але ж практично ніде не треба. Як оце чувак знайомий каже перед виступом в кабаку: от вам би сюди до квартету додати мінусовки з трубою, оце був би звук! Я йому (у режимі псевдомаскування пасивної агресії): нуу... це буде занадто жирно для цього місця.

Був дивний захід сьогодні, типу відкриття чайного клубу чи студії, як вони називають, у відносно новому місці в самому центрі. Грав годину соло в акустику. Пограв своїх тем та різного всякого. Хоча там гучно між собою тринділи, все одно грати інструментальне, ще й в акустику, то геть інша тема.

Спробував тамтешній шен пуер. Я звик думати, що не розумію цього чаю. Аж сьогодні трохи його розпробував, тема.

Щось останнім часом пообільшало різних пропозицій якоїсь непонятної співпраці чи якоїсь ситуативної участі неясно де та хз нащо. Засилля однтипних кейсів я сприймаю як посилений навчальний курс, який мені пропонує світобудова. Мені приємно думати, що вона вважає мене здатним до навчання попри численні факапи. Роблю висновок, що якість мого життя суттєво підвищиться, коли, чуючи якусь пропозицію стосовно того, що мені пропонується робити, я спершу буду шукати не способи піти назустріч та знайти сили та час на задоволення чужої потреби, а спершу говорити чи хоча б думати: взагалі-то не моя тема, але подумаю. Або: взагалі-то не моя тема, і тут нема чо думати. Або: та йдіть за кораблем - де я, а де оця вся хрінь?..

Щоправда, сьогодні задоволений собою, з'їхав з кількох тем.
Одна - участь у концертному проекті з гіпотетичними гастролями по Україні. Я прикинув, що там скоріше за все, більше розмов, ніж планування концертів, плюс дуже геморний матеріал, гітарну партію у найближчій перспективі крім мене ніхто не зіграє, але це не моя проблема.
Друга - відмовився давати уроки дочці одного товариша, з яким я вчився. Він у процесі того, як під'їжджав стосовно уроків, продемонстрував рагульну неповагу до моєї професії та її знецінення,  хоча цього не помітив. Тож я написав кілька рекомендацій по пошуку викладача, і закрив тему, алілуйя.
Третя - участь у якомусь концерті 8 березня, де треба акомпанемент оперному співаку у кількох піснях, я просто залишив це у підвішеному стані замість одразу погодитись, це вже плюс. Щоправда, там є певна моральна сторона, заради якої є сенс погодитись - якщо це привітання жінок-військових. Але я не єдиний гітарист, який вміє грати акордами, і там є ризик, що одна структура сяде мені на голову та почне задарма експлуатувати під виглядом усього доброго та хорошого.

Я взагалі доволі проста у спілкуванні людина та навіть часто безвідмовна. Це погано - я спочатку погоджуюсь, потім тільки думаю: а на фіга? Тільки гірше від того. Можливо, настане час, коли почнеться зворотня ковбаса, коли рівень роздратування буде таким, що все більше людей будуть натикатися на моє небажання навіть обговорювати якісь ідеї моєї участі у якійсь шнязі, я одразу буду зістрибувати з теми та зникати. Звичайно, їм не спаде на думку, що це тому, що вони мені підсовують шнягу, в усьому будуть винними мої пунктики. Але люди, присутність яких я ціную, будуть це краще відчувати за контрастом. Входить, по суті від того були б лише плюси. Тож нащо чекати, коли рівень роздратування ще сильніше покоцає мені психіку?..

Очуміти чіткий живий саунд, наскільки продуманий кожен дрібний елемент та призвук. Франція, 2004, чи вміють у нас так, хм хм. Просто на такому саунді вуха відпочивають.

 

Зробив аранжування ще однієї відомої теми Стінга. Залишилося його нормально дооформити нотами та записати відео.

***

Був на дегустації шу пуерів, подивився на відносно простір біля Майдану. Цікаво, що інтерес до чайної культури в цілому росте. Обговорювали питання чайного стану. Справді буває таке, що гарний чай разом з обстановкою формує специфічний стан, коли свідомість певним чином фокусується. Схожа тема буває з кавою. Але все це буває дуже рідко. Чайний стан буває лише в одному чайному клубі, а з кавою теж тільки в двох кафе однієї мережі.

***

Зустрівся з чуваком, який хоче робити проект з кубинською музикою, і мене йому колега порадив. Я попередньо погодився брати участь у ситуативних роботах, але кріпова сама тема про те, що мене переслідує кубинська тематика, яка мені по суті чужа, але інших пропозицій нема, а в мене немає наснаги робити якісь комерційні проекти, от і доводиться погоджуватися на те, що є. Хоча я нещодавно подивився у зведенні заробітків по статтях. Слово "доводиться" тут не дуже підходить, бо якщо б я взагалі відмовився від цієї теми, це не було б критично, бо кубинська тема — це найчастіше робота у кабаках за безцінь. Але що натомість? Не знаю. Але, може, з'явилися б якісь ідеї.

Буває, раптом спіткають інсайти, та якісь дивні речі стають дивними і для мене. Наприклад, у моїй кімнаті багато дрібних речей — якісь ноти, листівки, монети, музичні аксесуари, деталі для хендмейду і т.д., деякі штуки лежать на видноті, хоча їм місце десь у коробці. Або взагалі дивлюсь на річ, яка лежить на підвіконні або на боковій частині дивана вже давно і питаю себе: тю, а що вона тут робить? І потім усвідомлюю, що я колись придбав стелаж з кількома шухлядами, комод та ще стелаж, щоб розфасувати речі, а вони все одно розподілені дивно, бо частина шухляд пуста, частина зайнята не тим, і наявність шухляд не додала організованості речам. Десь лежать dvd диски, які треба повикидати, а десь для музичної комутації вже не вистачає однієї шухляди, і т.д.

Так само я іноді дивлюся на відеоконтент, який роблю. Я знаю, що краще робити відео кращої якості та підбирати інші локації або організувати локацію у себе в кімнаті, зробити фон, купити для цього рулон паперового фону і т.д. Але мене на це тупо не вистачає. У мене взагалі туго з тим, щоб робити щось тому, що воно буде краще виглядати для інших, а не тому, що ця ідея зачепила саме мене. Але потроху приходить усвідомлення, що якщо я хочу продавати свої аранжування та щоб до мене зверталися по уроки, то треба, щоб люди бачили більше відео, і щоб контент був конкурентоспроможним та набирав десятки тисяч переглядів. Власне, про запрошення десь виступити теж забувати не слід, за майже 20 років сценічної діяльності у мене нема жодної професійно зробленої демки. Я ще розумом не доїхав до тієї ідеї, що якщо це твоя робота, то треба до неї підходити максимально грамотно та ефективно, враховуючи особливості просування у наші часи — ютьюб, інста і все таке. 

Внутрішній ресурс у мене завжди був обмежений, і я завжди намагався балансувати між тим, що самому подобається, і тим, як це все-таки монетизувати. Це якось виходить, але розвивати якийсь професійний напрям можна, лише змінивши підходи. Чи готовий я їх змінити, поки що навіть не знаю, особливо коли внутрішній ресурс ще більш обмежений, але в той же час топтатися на місці теж набридло, бо коли є трохи уроків, трохи кабаків, трохи замовлень по нотах, трохи роботи зі звукозаписом, одна халтурка впродовж тривалого часу — цей досвід я вже отримав, і якщо кількість виросте до довоєнної, це суті не змінить, я просто буду отримувати більше того самого досвіду.