Щось останнім часом пообільшало різних пропозицій якоїсь непонятної співпраці чи якоїсь ситуативної участі неясно де та хз нащо. Засилля однтипних кейсів я сприймаю як посилений навчальний курс, який мені пропонує світобудова. Мені приємно думати, що вона вважає мене здатним до навчання попри численні факапи. Роблю висновок, що якість мого життя суттєво підвищиться, коли, чуючи якусь пропозицію стосовно того, що мені пропонується робити, я спершу буду шукати не способи піти назустріч та знайти сили та час на задоволення чужої потреби, а спершу говорити чи хоча б думати: взагалі-то не моя тема, але подумаю. Або: взагалі-то не моя тема, і тут нема чо думати. Або: та йдіть за кораблем - де я, а де оця вся хрінь?..

Щоправда, сьогодні задоволений собою, з'їхав з кількох тем.
Одна - участь у концертному проекті з гіпотетичними гастролями по Україні. Я прикинув, що там скоріше за все, більше розмов, ніж планування концертів, плюс дуже геморний матеріал, гітарну партію у найближчій перспективі крім мене ніхто не зіграє, але це не моя проблема.
Друга - відмовився давати уроки дочці одного товариша, з яким я вчився. Він у процесі того, як під'їжджав стосовно уроків, продемонстрував рагульну неповагу до моєї професії та її знецінення,  хоча цього не помітив. Тож я написав кілька рекомендацій по пошуку викладача, і закрив тему, алілуйя.
Третя - участь у якомусь концерті 8 березня, де треба акомпанемент оперному співаку у кількох піснях, я просто залишив це у підвішеному стані замість одразу погодитись, це вже плюс. Щоправда, там є певна моральна сторона, заради якої є сенс погодитись - якщо це привітання жінок-військових. Але я не єдиний гітарист, який вміє грати акордами, і там є ризик, що одна структура сяде мені на голову та почне задарма експлуатувати під виглядом усього доброго та хорошого.

Я взагалі доволі проста у спілкуванні людина та навіть часто безвідмовна. Це погано - я спочатку погоджуюсь, потім тільки думаю: а на фіга? Тільки гірше від того. Можливо, настане час, коли почнеться зворотня ковбаса, коли рівень роздратування буде таким, що все більше людей будуть натикатися на моє небажання навіть обговорювати якісь ідеї моєї участі у якійсь шнязі, я одразу буду зістрибувати з теми та зникати. Звичайно, їм не спаде на думку, що це тому, що вони мені підсовують шнягу, в усьому будуть винними мої пунктики. Але люди, присутність яких я ціную, будуть це краще відчувати за контрастом. Входить, по суті від того були б лише плюси. Тож нащо чекати, коли рівень роздратування ще сильніше покоцає мені психіку?..