Доробив пісню для однієї співачки нарешті. Уся епопея розтягнулася місяці на три. Слава богу, не підганяла. Усього-навсього треба було прописати гітарний акомпанемент по структурі + гітарні соляки. Винесла мені мозок: записав у тому дусі, як було обговорено, виявилося, що вибачте, давайте інакше. А давайте, щоб жалібно, а давайте ще більш жалібно, а тут давайте ще більш жалібний вступ, це ж пісня про жалібні речі. І все це дистанційно. Більше за таке не берусь. Ні, пісня сама по собі чогось варта, це визнаю. Роботу робити місцями було цікаво. Результат мені сподобався. Але оця лотерея, коли ти записуєш партію і не знаєш, чи зловить автор якийсь той настрій, якісь хмаринки чи шось, оце висаджує. Якщо б зробити репетицію та разом піти до студії, то все було б ок, людина сама по собі в адекваті, хоч і сильно творча. Але звукозапис — це не та діяльність, де можна працювати дистанційно з людьми, які не можуть ставити задачу максимально контретно.