У музичній діяльності переживаю специфічний етап, чим більше до мене доходять його особливості, тим швидше я хочу перейти до іншого етапу.

Останнім часом я мало граю музики, з якою я працюю звичним чином — встановлюю з нею певний емоційний контакт та вивчаю якусь тему, бо хочеться пропустити її крізь своє сприйняття. Або ж створюю якусь тему чи аранжування, бо сам хочу це грати для себе та для людей.

Замість цього я роблю купу матеріалу, з яким не встановлено емоційного контакту, через це ці теми не осідають у мене в пальцях. Я тупо гублюся у темах, які мені самому не такі цікаві, як те, що я звик грати. А підходити до справи, як академісти, тобто просто грати з листа чи просто вивчити ноти, я не можу, бо не академіст. Музика, яка мені цікава, допомагає мені відволікатись. Коли я її граю, пальці все нормально знаходять, навіть якщо я думаю про щось ліве. А коли виконання просто ситуативне, то варто відволіктись, я одразу гублюся, а тримати увагу в тонусі весь час не виходить, коли мотивація розмита, це по факту марні енерговитрати.

Тепер думаю, що треба вивчити щось з того, що я вже записав на відео, зігравши теми навіть по пам'яті, але записав та геть їх забув.

Хочу грати більше такого, щоб не губитися — щось, у чому я себе почуваю, як у рідному просторі, а не бозна-де.