Оце як дружина звалила в Румунію на місяць, я частково перебував у стані регресу у ті часи, коли після життя родиною з 4-х людей ми роз'їхалися, і в мене з'явилася своя кімната, комп'ютер, зникли певні стресогенні фактори, і я занурився в ідеальне дитинство, будучи вже студентом, почав займатися гітарою на іншому рівні, просуватися в ансамблевій роботі, дорвався до інтернету та сидів за компом допізна. Коли удома довго сам, у мене виникають спогади про той час, так я знаходжу щось гарне в тому, що мене ніхто й ніщо не відволікає від своїх думок та станів.

Але також є відчуття, що в таку хрєнь я вже награвся. Жити з кимось поряд — це не лише його ситуативно витримувати, бо більше нікуди не подінешся. Для мене тепер не проблема витримувати когось, хто робить мій особистий простір вужчим, бо мені вистачає того, що є. Тому з цією поїздкою дружини в Польщу на 3 місяці — лише зараз приходить розуміння "ого, ніфігасобі". Думаю, якщо б у мене була якась оказія, яка могла б вплинути на мою кар'єру, я б теж поїхав на кілька місяців, і дружина так само була б у моїй ситуації.