Обробок української музики у мене на цілу збірку, аранжувань різної іншої музики для муз.шкіл ще на збірку як мінімум, своїх тем теж на цілу збірку. Я вже потроху доходжу до того, щоб видати свою збірку, яка була б передусім цікавою потенційним покупцям, тобто нею треба зацікавити вчителів київських та регіональних муз.шкіл. Для цього треба зрозуміти їхні потреби та механізм придбання збірок. Можливо, збірку поки що не варто видавати на папері, а просто продавати pdf, як деякі роблять. Буду шукати, в кого дізнатись про деталі, включаючи правові та юридичні моменти, бо не можу ж я масштабно барижити матеріалом під чужим копірайтом десь у тіні, хочеться вирішувати питання по-нормальному. Ще є питання приналежності до профільної асоціації, податися на вступ до якої є бажання, але є певні фактори, що мене зупиняють.

Виникла ідея мати собі кубинський трес. Знайти інструмент тут не вдається, вирішив переробити на нього зменшену гітару. Подивився гітари на олх та у магазинах, вони або старі, або фанерні, або дорогі, або зменшених нема. Згадав, що є мандоліна, яку я ніяк не використовую. Переробив її на трес-мандоліну, таке моє новшество. Нічо так! Навіть у закладі на ній трохи пограв. Звук ще проганяю через октавер, компресор та передпідсилювач.

***

Зробив ото кавер на Стефанію для соло гітари, потім на дует. Багато зверталися за нотами. Тепер виклав "Києве мій", трохи звертаються, але так і думав, що попит буде не дуже, бо він чисто локальний.

***

Глясе у Хлібному біля опери затьмарило глясе у кофелактиці на Саксаганського. Кілька днів поспіль ходив чи їздив кудись на глясе. Здається, вже оскомину збив. Хоча ні, зранку робив собі його вдома. Що може бути краще, ніж гарна кава у поєднанні з гарним морозивом? До речі, морозиво Три ведмеді з фіалковою добавкою афігєнне (просто як морозиво, не у каву кидати). Як людина вкрай прискіплива до якості будь-якої молочки зацінив.

***

Також жрачне: у грузинському ресторані на розі Хмельницького та Леонтовича кебаб затьмарив навіть хайямівський за рахунок аромату мангалу, з димком уащщє. Хіба що офіціянт руськощелепний. Зазвичай я намагаюся уникати місць, де не розмовляють по-людськи, тому піду туди знов, якщо виникне обсесивне бажання захавати саме того кебаба. А так в Чачапурі він теж є, цей ресторан завжди тримає рівень в усьому, включаючи комунікацію.

Коротше, черговий тріумф прагматизму. Я не збирався робити кавер на Стефанію, але кілька людей питали, чи я не зроблю, бо воно ж яке трендове. Так я й подумав: нуашо, зроблю, хай буде. Зробив, запостив, і понеслась, за добу 7 тис+ переглядів на фб (на ютьюбі навіть до ста не дотягнуло), завалюють месенджер питаннями про ноти, я сьогодні цілий день ними барижив. Спочатку мені здалося, що там нема чого аранжувать, мелодія на пару тактів плюс пара дрібних фішечок. Послухав уважніше і придумав, як там розгулятися. Довелося повозитися, мені тут допомагає досвід гри фламенко та різної ритмічної попси, а маючи лише академічну закалку, вигрести пальцями це аранжування ще той челендж.

 

На записах здається, що у в цього чувака тембр ненатуральний, ан ніт.

Задавшись ізвєчним питанням, тварюка я сидюча чи маю право, сів на вєлік та поїхав. З незвички одразу заболіли ноги на підйомі по бульвару Шевченка, потім я зрозумів, треба підняти сидіння, і все пішло легше, швидко все перестало перенапружуватись. Зараз ще погода те що треба, ані холодно, ані спекотно. Думав, чи не дьорнуть у чайну на Подолі, але не став, та на тижні треба туди поїхати якось, люблю двоколісні вояжі на Поділ. Але, на жаль, я занадто лінивий для роботи над формою. Хоча здолати Володимирський узвіз чи Андріївський було б для мене афігєнним здобутком. Але в мене натура така, що я більше ідентифікую себе з індійськими монахами, що сидять під деревом. Насправді ж якщо сісти біля гарної дороги під гарним деревом, де гарні люди приноситимуть тобі піалу гарного рису, то життя буде досить насиченим у спогляданні та роздумах про вічне.

Наче концерт з кубинською тематикою намальовується. Хоча б анонсувати його можна буде по-людськи. Зараз народ у закладі, де кубинське фігачимо, починає жорстко пускатися в пляс, і мене це підбішує, бо вони там деякі напівсині зовсім поряд з мікрофонними стійкими стрибають. Мені взагалі вся ця тема танцульок зовсім чужа.

***

Цікавий учора був вибрик погоди. То 18°, то 20, а тут хрєнак, 31, а потім знов 20. Коли починається сонце і спека, мене починає ковбасити. Не стільки сама спека й сонце, скільки ненависть до літа. Найдебільніша пора року з особистих причин, які беруть початок у родинному укладі, коли літо було часом, коли я чекав на якусь дебільну підставу типу відправити мене кудись, поставивши перед фактом. Потім літо часто ще було сезоном, де мав місце фактичний примус, під яким я по-тупому прогинався. Чого далеко ходити? Минулого літа подорож до Єгипту у пісчану резервацію тупо нахрєн мені не впала, просто довелося туди полетіти, хоча я прозоро й конкретно опирався до останнього. Цього літа жодних поїздок за кордон у мене і так не буде, Затока теж накриється, ймовірно, тож я одразу відкидаю усі можливі пропозиції та поїду до Львова на кілька днів, буде мені хоч якась сатисфакція. Для мене поняття "мій відпочинок" досі не було окреслене через постійну тему про те, як МИ будемо відпочивати, а там де починається "ми"кання, там мої нерви не відновлюються. Я ніколи не вчився думати передусім про себе у такому сенсі. Пора починати, йопт.

***

Колега мені порадив для міста такий тип велосипеда як гравійник. Подивився огляди — гарна тема, він легкий та швидкий, але якщо брати нормальний, то це дорого. А з огляду на те, як "часто" я катаюся, то сенсу взагалі нема.

За два роки пандемії людство звикло до того, що кожен день помирає купа народу. По Україні — кілька сотень людей на день. Це просто постійна статистика, до якої люди звикли, і нікого не здивуєш, просто є ось такий вірус, комусь пощастило перехворіти легко, а комусь не пощастило вижити.

Кадри з сьогоднішньої війни шокують міжнародну спільноту сильніше, ніж статистика смертей від ковіду, бо кожен кадр унікальний та краще запамятовується. Глядач, що дивиться на фото та читає історію, відчуває себе ближчим до оповідача, який розказує свою історію.

У випадку з ковідом було зрозуміло, що це просто вірус такий, у нього такі властивості, тому він чіпляється. Тепер весь світ зрозуміє властивості русні — просто вона в цілому ось така. Те, що відбувається, людей більше вражає, і тому багато хто звідусіль співчуває та висловлює підтримку. Щось зачепило їхні емоції, з'явився привід постати перед собою та іншими такими людьми, що вміють співчувати та думають про інших. Інформаційні процеси, які нам на руку, відбуваються на такому рівні, імхо. Власне, у тому, що людина порадіє за себе, що у неї є такі якості, нічо поганого нема. Коли людей з однотипними реакціями багато, вони програмують вже й політичні рішення, і ставлення до України вже навіть є інструментом політики. Ну тобто я не знецінюю процеси, завдяки яким ми отримуємо міжнародну підтримку, але вважаю, що підгрунтям її надання є соціопсихологічні процеси та реакції на фото та відео. Хоча й підгрунтям війни подібні процеси також є.