Муахаха, тільки-но я написав пост про взаємодію влади з соціумом як дитячу гру, так отут вийшло інтерв'ю, у якому відтінки інфантилізму - головна тема. Агугу, пані та панове! 

Я взагалі мало дивлюся інтерв'ю, бо не дуже цікавлюся тим, хто що каже, бо найчастіше це особисті погляди, що базуються на особистій історії, а мені цікаві ті погляди, що підкріплені баченням причинно-наслідкових зв'язків безвідносно до конкретних особистих історій. Хто вартий уваги, то це Олег Покальчук, це я зрозумів, вперше натрапивши колись на друковану версію його інтерв'ю. Таке було відчуття, що це інтерв'ю треба роздрукувати та повісити у рамочці - що це геть інше, ніж та фігня, якої я чекав від текстів на багато літер з інтернету.

З'ясувалося, що там і родина непроста: батько - науковець та дослідник, брат - письменник Юрко Покальчук, який очолював Спілку письменників якийсь час. Колись я навіть того Юрка бачив на початку 2000-х. Тоді я з кимось мав зустрітися в книгарні на Толстого, а там у цей вечір проходив концерт Покальчука, він свої тексти оформляв у пісні та сам їх співав. Але це було так екстравагантно, що я нічо в тому не поняв, послухав одну пісню, не знайшов людини, з якою домовлявся, та й пішов.