Цікаво, як люди заморочуються з різними "практиками", медитаціями та йогами, щоб бути "ближчими до себе". Коли про щось таке кажуть, хочеться бовкнуть шось типу "вопше ніпанімаю суть проблеми, якщо мені хочеться бути ближчим до себе, я просто тикаю на себе пальцем і кажу: ось він я!".

Жарти жартами, але у можливості занурюватися у себе і залишатися там як у зоні комфорту є своя ціна. Мені незрозумілі речі, які для інших просто 2×2. Особливо те, що стосується контакту, захоплень та фізичної активності.

Я не знаю, що є першопричиною — якісь мої органічні особливості, як от недіагностовані розлади аутистичного спектру, чи реактивне занурення у свій панцир, чи одне плюс друге — коли мені треба було занурення, там вже була готова інфраструктура для ±комфортного буття.

Але виявилося, що коли занурюєшся у себе, про щось замислюєшся, щось відчуваєш та продукуєш якісь мислеформи, якою б маячнею вони не були, вони все-такі якось організовані і відповідають структурі твоєї особистості. А об'єм маячні, який на тебе лиється ззовні, це контент, який збиває з пантелику. Зовнішній контент буває дуже цінним і цікавим, але все треба ретельно фільтрувати та застосовувати певні поняття та означення, щоб усе, що приймається, розкладалося по поличках. Я можу сказати, що тяжію до такого порядку, коли є зв'язки між поняттями, і елемент інформації проходить фільтрацію та опиняється у певній шухляді. Тоді ідея про те, що зовнішній порядок у квартирі — це відображення внутрішнього стану, це не зовсім так, бо речі у мене в кімнаті знаходяться у хаотичних місцях, і на порядок у квартирі я завжди чхав. Краще б, може, було бути уважнішим до матеріального світу, і хоча у мене гарний зір, але мені зі свого панцира не все видно й зрозуміло.