Хотів подивитись фільм про Майкла Джексона "От і все" ще років 15 тому. Тільки зараз поставив. Цікаво, як люди працюють. Новітні хореографічні та музичні ідеї поєднувалися з його афро-натурою, це сполучення унікальне, візуально він довго був "білим", але для чорних він "свій". Звичайно, дискредитував себе цими історіями з Неверлендом, але роботягою був огого.

***

Потроху стає більше роботи по закладах та учнів, але енергії щось не додається. Взявся зробити запис однієї циганської теми, щось туго йде процес. Пішов в офіс, частину записав, поки що видохся. Треба в день хоча б частину робити, тоді за тиждень буде запис.

***

Зате забацав для навчального профілю на ютьюбі два відео, одне про апойяндо з поясненнями, одне з вправами. Але вони не залетіли, як попереднє відео, що десь по тисячі переглядів на день якийсь час. Але нічо, це частина загального плану.

***

Грали з колегою пару разів у закладі біля парку Шевченка, невеличкий бар. Власник хотів запрошувати музикантів два або навіть три рази на тиждень, велись такі розмови, хоча заклад маленький, і відвідувачів увечері дуже мало. Схоже, так воно все й накривається мідним тазом, але ж інакше не могло бути. Це мені нагадує промови потенційних учнів: я так люблю гітару, готовий займатися хоч два, хоч три рази на тиждень, скіки скажете, ще дома практикуватимусь. Коротше, такі любителі мистецтва рідко коли приходять на друге заняття, бо збили емоційну оскомину ще під час натхненних промов про власне майбутнє у музиці.

***

Іноді беруся за скрипку знов. Це значить, що щось трохи стабілізувалося у власному стані, бо я довго не міг за неї взятись. Знову взявся за свою севільяну замість грати щось простіше та брати уроки, тим більше є в кого їх брати. Ніт, я спочатку севільяну свою зіграю (може, колись), а там подивимося. Я часто сам собі нагадую людей, про яких думаю: ну як так можна, невже неясно, що це утопія?.. Але деякий прогрес все одно є.