На Різдво реалізовано мою давню ідею фікс, зробили свянячу рульку в пиві. Насправді там з нею морочитись небагато. Виварити пару годин, а потім запекти у рукаві з пивом, виходить супер.

***

Їздив нещодавно у студію, у якій раніше не був, треба було гітару для пісні записати. Хоча буду знати, де у нас можна гітару записати. Ще послухаю уважно записи та спробую сам обробити, раптом мені для своїх проектів згодиться.

***

За цей рік зроблено стільки аранжувань, скільки я ніколи не робив. Але все це не моя творчість, а переробка чужої. Звичайно, мені у цьому допомагає певний композиторський скілл, але я його не задіюю на 100%. Щоб тут купляли ноти, треба робити щось просте для музичних шкіл, ну або щось дуже трендове. Але в цілому за рік вдалося щось зрубити на аранжуваннях, у тому числі на замовленнях.

***

Дружина мало не тиждень хворіла на грип. Мене таки пронесло, на щастя.

***

Шкода, що на Новий рік не вдасться зустріти десь у ресторані, бо вдома весь час сидіти нудно. Передноворічних халтур нуль. Подивимося, що воно далі буде.

Дружина жорстко грипує вже три дні як. Я не ізолююся, ну тут уже як імунітет вирішить, так і буде. Чисто психологічно — не відчуваю потреби в уповільненні режиму життя, я б навпаки попрацював, бо з роботою голяк. Дружина натомість після тривалої поїздки до Кракова бігала, стрибала й працювала понаднормово, будучи втомленою, явно запозичуючи сили в організму, просто така структура особистості — іноді треба виснажуватись, бо інакше ніяк. Гадаю, що якщо я теж підчеплю грип, то психосоматична складова тут буде мінімальною, бо я зараз і так бакланю понаднормово й не люблю бути у боргах перед організмом, коли можна цього уникнути.

***

Зробив аранжування пісні, що буде на Євробаченні, вже майже її граю, треба ще заполірувати. Тут є дилема, як записати відео, заморочитись з ракурсами чи по-простому. Схоже, просто не буду я морочитись, бо не люблю єтого.

***

Вирішив поїхати у Чайний клуб. Думав: на Либідську поїхати на чай чи на Поділ. Давно не був на Либідській, поїхав туди. Світла та зв'язку нема, замість фонової музики доводиться слухати теревені тутешніх співробітників, генератором не обзавелись. Але є плюси. Є еталонний шу пуер з нoміcян, якого я давно не бачив у продажу. Давно тут не був, скучив за місцем, хотів хоч під кінець року надолужити. У них справді найкращий чай, зокрема зелений, чай такої якості я замовляв лише тут. Ще плюс такий, що інтернет не відволікає, бо його тупо нема. Але щоб написати там цей пост, інтернету мені навіть ненада!

***

Кабельного інтернету, треба сказать, тепер нема і вдома, бо Воля тупо лягла. Кажуть, інший менший провайдер працює без перебоїв. Схоже, доведеться змінити оператора. Бо оці мотиваційні листи від Волі — ізвініті, ми стараємось, як можем — то все ясно, але ж вони не забудуть порахувати 430+ грн, як за повний місяць, хоча інтернету часто більше нема, ніж він є.

***

Викладач фарсі змонтував відео, де я кажу пару фраз нетолерантно до диктаторів, його навіть опублікувало перське бібісі. Уся історія вивчення перської мови — це особливий досвід, коли стикаєшся з лютою маячнею, вона навіть перевищує те, що пов'язано з їбаною руснею. Бо їбана русня по суті завжди була до нас ворожою, і цього не приховувала, інше питання, чи ми бачили це так, як воно було, але маски вже скинуто. Руснява культура перемішана з тупорилим почітанієм царя, територіальною та мовною експансією, нав'язливим бажанням записати в ряди русскіх усіх, до кого дотягнуться закривавлені клешні. З перською культурою геть інша тема, вона у них реально є, і вона реально стародавня. Розквіт та занепад імперії вони пережили дуже давно, а потім було арабське завоювання та його наслідки. Те, що сьогодні являє собою ця держава, і що самі іранці цьому посприяли, це дика бісова маячня. Але що ж, такі вони люди, що не могли цього не дозволити. Культурні, тихі, приємні. Сентиментальні, місцями аж занадто. Але сьогодні вони теж показують приклад стійкості та готовності стояти до кінця, аби скинути цих утирків.

Кароче, я поняв сенсаційну правду життя. Кожен раз доходжу тих самих висновків, як перший раз. Але висновки стають інакше структуровані.

Кожна людина прагне експансії себе, бо їй у собі тісно. Стіни, предмети, флора та фауна для цього не підходять, а підходять собі подібні. Відчуття вдалої експансії з'являється, коли бачиш, що іншому цікаво те ж, що й тобі. Цікавість до чогось — це твоя енергія, яку ти спрямовуєш на предмет, явище, і чужа зацікавленість у твоїх мульках завдяки твоїм старанням — це мірило твоєї енергії, показник рівня експансії, завдяки якому ти начебто залишиш у світі більш контрастний слід, бо вплинув там і вплинув сям. І якщо людство захоче стерти твоє ім'я з історичної пам'яті, йому це так просто не вдасться.

Кожен прагне комфорту, і кожному зручніше, коли інший дотримується правил, яким ти навчений, до яких звик, які для тебе становлять певний консенсус, за рамки якого виходити моторошно, втім змушувати інших до виконання саме своїх правил чогось багатьом частенько норм.

Гостре питання тут загалом полягає в тому, хто наскільки поважає іншого та дозволяє його експансію на себе, хоча б її декорацію, щоб зберігався конструктивний парититет. Тут на арену виходить відчуття поваги, але його просто не бачать, бо воно якесь напівпрозоре, нечітке, не кажучи вже про те, що його не намажеш на хліб.

Демонстрація поваги та провокація зворотнього відчуття поваги — чим це не експансія? Наче це теж підходить, але тут є складність: треба дати людині жити по своїх правилах, самому жити по своїх, і розуміти, що твій образ може займати лише частину чужого простору, і те ситуативно. Але багатьом людям з тутешнього культурного середовища це не підходить, бо принцип примітивний — все або ніщо. Або я тебе підкорюю, або що з тебе толку, іди геть. Найбільша загадка для мене: з якого переляку люди вигадують собі надздібності, право на владу над іншими, у який саме момент така маячня стає частиною світосприйняття, баченням себе у світі? Напевно, це процес передачі нарцисичної травми від покоління до покоління.

Та от якщо послухати, як батьки часом рагульно спілкуються з дітьми, і врахувати, що так відбувається скрізь, а раніше було ще кріповіше, то з'являється інше відчуття: дивно, як більшості вдалося в цілому непогано вижити та вилюднювати більш-менш, хоча могли б поїхати кукухою капітально. Добре, що люди при усій схильності до авторитетів ще й іноді вірять самі собі. Так може, явища, які мене в людях дивують, це насправді компенсація для кожного з них?.. Біс його розбере.

Послухав я, коротше, цю пісню, з якою наші поїдуть на Євробачення. В цілому нічо, в форматі цього шоу, оригінально, без спекуляцій фольклором, без ниття, з притомним аранжуванням, чисто попсятина, зроблена за світовими стандартами, тільки от нема мелодії, яка б запам'яталася, лише там кілька нот, які афрочувак виспівує по-правильному, "по-чорному".

Думаю: треба ж, мабуть, гітарне аранжування забацать. Послухав перший раз, подумав: та блін, там нема точок перетину з гітарою. Послухав другий раз, теж не поняв, що там можна на гітарі зіграть, та й нащо. Замість слухати третій раз, сів з гітарою та почав вислуховувати, що там можна зробити, продумувати ритмічні фішки, басові ходи, і якось воно пішло.

В результаті досить швидко, хоча й не на тяп-ляп, забацав притомну фінгерстайлову тему, як багатьом у мережі подобається, але я такого для себе не граю. Залишилося попрактикуватись та зіграти на відео. Чисто соціальний експеримент, як і "Стефанія". Не здивуюся, якщо будуть звертатися по ноти набагато більше, ніж за весь останній час. Бо коли робиш щось на свій смак — то задовольняєш свій смак без особливих фідбеків. А робиш тему для людей — то люди реагують. Я ще не навчився не дивуватися цьому.

З'явився настрій щось позаписувати. Доробив аранжування пісні "Нас весна не там зустріла", кілька людей вже придбали ноти. Нещодавно також зробив відео з вальсом, створеним для конкурсу ще до ковідного карантину. Хоч був привід для творчості. Є ідея зробити ансамблеве аранжування кримськотатарської пісні, але хтозна чи буде попит на ноти. Ноти східної музики не дуже купують, то я більше для себе роблю.

***

Хотілося б передноворічних халтурок.

***

Буде наприкінці тижня концерт у філармонії, де я з хором на кахоні гратиму. Це тенденція вже не перший рік — під кінець року випадає оказія пограть з кимось на кахоні. Ну норм, не дарма ж новий розборний кахон купив замість того, що був розхерачив його по-дурному.

Як почнеш розставляти по місцях нюанси спілкування з деякими людьми, яким певний період часу нащось дуже треба було скоротити зі мною дистанцію, вдаючи взаєморозуміння, так просто волосся дибом. Тут же ж все — і маніпуляції, і підміна понять, і подвійні послання, і все це стало переростати в агресивну неприховану форму, людина просто не розуміє, як це інші не хочуть обслуговувати її потреби та бачення кар'єри, якою має бути взаємодія. Я періодично стикаюся з людьми схожого плану та вже, здається, скоро буду зістрибувати зі спілкування з ними на ранньому етапі, коли вона лише зондує грунт для подальшої експансії, насилля та намагань використання мене у певній ролі без моєї згоди.

Мене дивує: чому такі люди до мене чіпляються та намагаються вижати по максимуму? Мабуть, це просто статистичне явище, таких людей існує певний процент, і ти десь із ними перетнешся. Мої навички гарно підходять для того, щоб нарцисичні громадяни хотіли за моєї допомоги "самореалізуватися", тому мені треба бути готовим до спонтанної війни за власний ресурс, особливо коли хтось не дотичний до професійної сфери починає вигадувать собі, яку роль я зіграю у його самопросуванні.

Як я цих людей використовую сам? Хіба що заради низьких та нерегулярних,але прибутків. Але тут постає питання: нахіба я вчився грати, ге? Щоб мені хобіки давали вказівки та ще й робили сльозну драму кожного разу, коли я нагадую про власні кордони? Ніі, рєбзя, так діло не піде.

Дружина приїхала з Польщі, так стало веселіше, бо оце день за днем просто проходили якось безглуздо, тепер день більш структурований, це якось спонукає до більшої творчої рухливості.

***

Давно не робив аранжувань, зате майже доробив одне нове аранжування гарної української пісні на тріо, скоро запишу. Спонтанно оце вирішив записати вальс, створений ще майже 3 роки тому. Виявилося, що ці струни Саварез таки звучать, хоча спочатку звук здався якимось куцим.

***

Цікаво, чи будуть якісь передноворічні халтурки, дуже сподіваюсь, що щось раптом вистрілить. По виконавській роботі досі більше дешевих робіт з кубинськими піснями, які мені набридли. Хочеться вже більше інструментальною темою зайнятися, бо кубинська тема — це постійні сварки зі співачкою та роздратування, бо їй треба, щоб обслуговували її емоційні потреби, а мені до них діла нема.

Пе — продуктивність.

За день до приїзду дружини прибрати у квартирі, навести відносний лад на кухні, проколупатися з чисткою труби, бо забилася, пару разів сходити в магазин, в кінці дня ще й простеньке замовлене аранжування забацав. Я, мабуть, стільки різних справ за день майже ніколи не робив. Останнім часом — так точно.

Добігає кінця моя участь у бенді кубинської тематики. Я більше не можу знаходити спільну мову зі співачкою, яка вирішила, що її вказівки не обговорюються, бо вона керівник бенду. А я взагалі не зрозумів, коли настав той момент, коли я опинився у складі бенду. Мені здавалося, авторський бенд — то назва для афіші. Комунікація будувалася на принципах, які толеруються у сальса-тусовці, а там толерується багато дичини. Отак крок за кроком, конфлікт за конфліктом, і я зрозумів, що чим далі беру дієву участь у функціонуванні бенду, тим роблю гірше і собі, і іншим, бо не може людина без професійного бекграунду відкрити з ноги двері у сферу арт-послуг, одразу обзавестися власним бендом та вважати себе на рівні з музикантами, рівень яких істотно перевищує її. Це викривлення реальності, яке занурює процес у кризу. Моя особиста криза комунікації вже настала. Краще я недозароблю якихось грошей, хоча зазвичай там гроші мінімальні, але не буду псувати якість свого життя токсичною комунікацією та маніпуляціями, яких я не розгледів вчасно, бо вони добре проявляються саме у конфліктах.

З кубинською двіжухою я все одно буду перетинатися, бо акомпаніаторів менше, ніж співаків, і треба будуть ситуативні заміни. Але це все буде у моєму улюбленому дусі: прийшов-пішов, без якихось зобов'язань обслуговувати чиїсь сценічні забаганки, бо дістало. Час займатися своїми забаганками.

***

Утім нещодавно був гарний джазовий концерт, організований піаністом. Була одна репетиція, басист та перкусіоніст взагалі на ній не були, але все гарно вдалося. Я нарешті пограв на нормальній гітарі без якихось дебільних датчиків. Хоча звукорежисер шкодував, що я не взяв Годін, вивести звук вдалося цілком непогано. Хоча б концертним артистом себе відчув.

***

Учора пограв соло у закладі, куди мене покликала знайома, з якою я знайомий по Пінк Фройду. Взагалі цей Пінк Фройд — це кузня кадрів, які потім тримаються одне одного та переходять працювати на керівні посади в інші бари, де досить високі стандарти.