Кароче, я поняв сенсаційну правду життя. Кожен раз доходжу тих самих висновків, як перший раз. Але висновки стають інакше структуровані.

Кожна людина прагне експансії себе, бо їй у собі тісно. Стіни, предмети, флора та фауна для цього не підходять, а підходять собі подібні. Відчуття вдалої експансії з'являється, коли бачиш, що іншому цікаво те ж, що й тобі. Цікавість до чогось — це твоя енергія, яку ти спрямовуєш на предмет, явище, і чужа зацікавленість у твоїх мульках завдяки твоїм старанням — це мірило твоєї енергії, показник рівня експансії, завдяки якому ти начебто залишиш у світі більш контрастний слід, бо вплинув там і вплинув сям. І якщо людство захоче стерти твоє ім'я з історичної пам'яті, йому це так просто не вдасться.

Кожен прагне комфорту, і кожному зручніше, коли інший дотримується правил, яким ти навчений, до яких звик, які для тебе становлять певний консенсус, за рамки якого виходити моторошно, втім змушувати інших до виконання саме своїх правил чогось багатьом частенько норм.

Гостре питання тут загалом полягає в тому, хто наскільки поважає іншого та дозволяє його експансію на себе, хоча б її декорацію, щоб зберігався конструктивний парититет. Тут на арену виходить відчуття поваги, але його просто не бачать, бо воно якесь напівпрозоре, нечітке, не кажучи вже про те, що його не намажеш на хліб.

Демонстрація поваги та провокація зворотнього відчуття поваги — чим це не експансія? Наче це теж підходить, але тут є складність: треба дати людині жити по своїх правилах, самому жити по своїх, і розуміти, що твій образ може займати лише частину чужого простору, і те ситуативно. Але багатьом людям з тутешнього культурного середовища це не підходить, бо принцип примітивний — все або ніщо. Або я тебе підкорюю, або що з тебе толку, іди геть. Найбільша загадка для мене: з якого переляку люди вигадують собі надздібності, право на владу над іншими, у який саме момент така маячня стає частиною світосприйняття, баченням себе у світі? Напевно, це процес передачі нарцисичної травми від покоління до покоління.

Та от якщо послухати, як батьки часом рагульно спілкуються з дітьми, і врахувати, що так відбувається скрізь, а раніше було ще кріповіше, то з'являється інше відчуття: дивно, як більшості вдалося в цілому непогано вижити та вилюднювати більш-менш, хоча могли б поїхати кукухою капітально. Добре, що люди при усій схильності до авторитетів ще й іноді вірять самі собі. Так може, явища, які мене в людях дивують, це насправді компенсація для кожного з них?.. Біс його розбере.