Серед різних неприємних або навіть ризикованих ситуацій у мене топ — це ті ситуації, які стаються через мою нездатність вчасно сказати певним людям, що мені треба і як. В результаті кожен робить все так, як сам хоче, не дуже озираючись на те, чи мені воно ок. А як вони про це дізнаються, якщо я не скажу?

Я хоча б зараз краще це розумію, бо було багато випадків звинувачення мною людей у тому, що вони роблять щось не так, хоча мене ніхто не примушував з ними взагалі контактувати та не забороняв висувати якісь вимоги чи побажання. У мене все просто, типу ну буде як буде, а як буде, так і треба, ну а раз так треба, то що поробиш. Мені що, треба звикати до ситуації безпомічності? Ха.

Але постфактум виявляється, що буде так, як домовлено, а якщо ніяк не домовлено — то це лотерея. Я чогось звик в неї грати, покладаючись на долю. Але ж іноді треба впливати на долю, особливо якщо ти підв'язаний під чужі хоча б частково усвідомлені дії. Схоже, мене переслідує впевненість у тому, що мої прохання не будуть почуті, бо так часто було, і стало частиною реальності. А до того, що у людей є вуха і вони часто готові чути, я ще не призвичаївся, але це провокує часом ну дуже крінжові ситуації.