Був нещодавно один концерт кубинської тематики, де я підв'язався на бек-вокалі шось побекать. В цілому ідея була продиктована загальним звучанням, я тут відійшов від своїх забобонів, це скоріше конструктивно. Прийшов один колега, з яким я давно не контактував. Прийшла також одна чувирла, яку я нещодавно забанив нафіг, бо ватниця і "ждун". Головне, багато хто не оминув концерт стороною. Я б сказав "аби на мої проекти так ходили", але нічо, на мої теж ходять.

***

Мені колись наснилося, наче я у якийсь сонячний день стою напроти школи, де я вчився, поблизу Андріївської церкви, і збираюсь іти на Воздвиженку по якійсь справі, і всюди якийсь містично-блискуче-приємний настрій. Коли я опиняюсь на Воздвиженці вдень, згадую той сон, і якось наче міняється сприйняття атмосфери, вона насичується якимось своєрідним вайбом.

***

Захотів зібрати собі хоча б якийсь перкусійний сет, і замовив сплеш-тарілку Schlagwerk з Німеччини та китайську стійку під неї. Головним чином для концертів з Марінітою, але бувають різні теми, де звуть пограти на кахоні — треба ж мати якісь штуки крім кахона, кабаси та шейкера.

***

Зацікавився різними корисними кишеньковими штуками. У мене давно є ніж-картка, який мені часто допомагає у якихось спонтанних задачах — розрізати упаковку, ковбасу і те.пе. Але буває, що треба ножиці, пилка чи плоскогубці, і на такі випадки є всякі мультитули. Не втримався і замовив собі такий. Кинув в рюкзак, і маєш основні інструменти, які можуть знадобитися — від викрутки до манікюрних ножиць, красота.

***

Цікаво, чи буде робота у тріо з мандоліною цього літа на терасі ресторану. Потроху згадую мандолінний репертуар, але треба сказати, що я чекаю на цю літню роботу без ентузіазму, бо мене прикумарило таскатися з апаратурою, там іще грати 3 сети у середовищі, де комунікація з персоналом досить складна, але музика мені самому подобається плюс репертуар я хочу трохи обновити.

Був минулого тижня концерт. Гарно пройшов, на відносному розслабоні, хоча відчувалася ота втома після грві. Не було солдауту, але народу було вдосталь, ще й на біс кликали, людям програма латино заходить, та й мені в такому складі подобається.

***

Замахнувся на аранжування чергової відомої пісні Стінга. Цікава по гармонії, мелодії, для мене челендж — придумати там частину соло, балансуючи між обігруванням акордів та псевдоімпровізаційними вставками. Мені подобаються задачі для прокачки відчуття міри, бо у нього багато чого упирається.

***

Дійшов висновку, що моя тема з патреоном терпить фіаско. Я просто не вигрібаю аранжування, виступи та ще оце регулярно пиляти контент для підписників. Буде контент для навчального ютьюба, але ситуативно.

***

Купив сьогодні магазинні хінкалі по-кавказьки. Обуяла ностальгія за часами, коли купа таких хінкалів куплялася на вагу та жерлася кілограмами. А тут наче фірмові якісь. Буе, капець гидота.

Доволі довгий час дружина хворіла на якийсь вірусняк — можливо, якийсь новий штам ковіду. Я думав, що теж підхоплю, але тоді не підхопив. Минулого тижня пішов у буєна вісту пограти. Там був просто скажений зоопарк, люди просто стрибали одне в одного на головах, вийти звідти з самокатом крізь натовп — ціла історія. Коротше, схоже, що там я підчепив схожий вірусняк, і він вишиб мене з робочого процесу на тиждень щонайменше. Ще пива тоді там взяв — можливо, склянка не була помита як слід.

Я взагалі рідко хворію на різні грві. Я звик до певного перебігу хвороби — спочатку щось шкребе у горлі, потім сильніше, потім температура, нежить і кашель кілька днів, потім відхідняк. А оці нові грві ковідного штибу — це якась жесть, температура скаче між 37,2 та 38 і вище не повзе, але це довго, і не розумієш, що за хрінь і чи ця температура виконує свою пряму роль, а потім ще може бути слабкість тривалий час. А у мене тут ДН, сольний виступ та концерт на носі, і поки що неясно, у якому я буду стані.

Коротше, поскасовував та попереносив більшість уроків, втратив більше, ніж заробив у тому вонючому кабаку. Я і так ніколи його не любив, тепер буде більше мотивції відмовлятись. Бо навіть ситуативна робота у таких закладах — не той факт біографії, яким можна пишатись.

Поки оце несеться всяка срань, у мене все плюс-мінус, але відчуття втоми, стагнації та тупняка частково через поганий сон, бо засинаю пізно, а прокидаюся якогось біса доволі рано. Дружина зависає в Ірландії у двоюрідної сестри.

Готуюся до концерту 26го, хоча підготовка — це практикуватися на перкусії та дещо згадувати на гітарі та мандолі.

Зробив пару невдалих спроб записати навчальне відео по гармонії у фламенко англійською, і вийшло так собі. Але це були ефективні спроби, я врешті зрозумів, що все треба прописувати та читати, не бекати й не мекати, бо таке не канає. Спробую ще, але я з віком стаю більш терплячим, і готовий змиритися з невдачею як з чимось невідворотним та таким, що дає досвід.

Останнім часом знизився рівень чемності. Мені зараз простіше стало поводитися якось по-мутному, якщо це мені зручно, а якщо не поводжуся, то ситуативно хотів би. Раніше я таку поведінку засуджував та уникав таких людей, а тепер сам таким став, хаха.

Довів спину до стану, що її розламує після одного сета гри стоячи або на барному стільці.

Залишилося менше місяця до мого концерту в 32. Треба вже домовлятися з колегами про участь, а я ще з програмою не визначився.

Хочеться приймати бажане за дійсне та вірити в те, що у Трампа є якийсь хитрий план, і він зробить різкий розворот та прокине росію. Це йому дало б шанс відмитися, бо вляпався чувак конкретно, а крайні українці, ясне діло, це ж ми війну почали... Хвора тварина.

Записав тему "Dolce mandolina", написав, що автор — Анж Ланцалаві, а виявилося, що він переграв якусь мелодію, яку грав хтось з місцевих мандоліністів. Тим простіше, коли вихідний матеріал належить до public domain.

***

На концерті 26го буду грати на гітарі, дарбуці, кахоні та мандолі. Найближчими місяцями планується кілька концертів за моєї участі у клубі 32джаз.

***

Ноти потроху відновлюють темпи продажів. Треба робити ще навчальний матеріал, щось я на цю тему забив.

***

Ще раз подивився фільм "13 убивць". Мабуть, це мій улюблений фільм взагалі.

Може, я видаю бажане за дійсне, але трампівські балачки та публічна позиція американського уряду не спонукають до драматичних висновків чи прогнозів. Була багато років поспіль непублічна позиція щодо того, щоб Україна не змогла повернути свої території, хоча риторика була підтримуюча, тому до негативних моментів не звикати. Зараз риторика Трампа свідомо шизоїдна, у ній купа протиріч, а який насправді подальший план і чому його не можна було реалізувати раніше — неясно. Найбільші світові економіки не справляються з допомогою Україні — вочевидь просто не хочуть її значущих успіхів. А рф під санкціями виробляє зброю, отримує її та людей з півн.кореї і просувається, знаходячи гроші на контрактників, будучи утім слабшою економікою. Декорація така, ніби просувається тема легалізації російського тероризму, але у перспективі ця тема підриває західні цінності. Це хіба що здати Україну, заткнути вуха ватою від усіх голосів розуму та попрощатися з ідеєю зробити щось great again чи просто great. Маємо рахуватися із тим, що у США головний діалог — з Китаєм, а не з нами чи рф, і все інше — антураж для діалогу, аргументи і засоби тиску. Коротше, я не виключаю того, що Трамп буде спроможний говорити щось, що буде начебто лестити путіну, а робити навпаки, це створюватиме ситуацію специфічного "дружнього спілкування". Але це мені, знову-таки, здається частиною концепції балансу між складовими американської політичної системі, а не щось таке, що може тільки Трамп чи республіканці.

Поле, яке треба пахати — міфологічне. Якщо треба, щоб хтось змінив до чогось власне сприйняття, треба, щоб концепція вписувалася у його міфологічну картину. Кацапня працювала над цим століттями, інвестувала у міф про їхню божественну могутність та правоту, насаджувала цей міф зокрема українцям, і багато хто ним інфікований, особливо клінічні ностальгіки та адепти рпц.

Потрібен ефективний український міф, який матиме рушійну силу. Для його створення є достатньо передумов, але це має бути стабільна ідеологічна лінія, яка вдосконалюватиметься поколіннями профільних аналітиків. Утім тут є така проблема, що у демократичних системах важко дотримуватися однієї лінії, бо кожна нова влада буде міняти курс під власні потреби, а автократична влада тут має певну фору. Україна знаходиться у становищі, коли цього треба досягати за умов виснаженості, ментальних нюансів та небажання партнерів дозволити нам виграти війну, бо кацапський міф зачепив і їх, а протиставити йому нема чого — вони просто живуть, оглядаються на мавпу з гранатою та тішать себе тим, що вони не такі, але насправді кількість усього антилюдського, на що люди з розвинених країн готові закривати очі, приголомшлива, утім це пасивна ігноруюча позиція, для активної треба якась агресивна ідея, яка сколихне різні суспільства, але вони не сколихнуться, бо бути агресивними нізя, бо станеш як гітлер, а спостерігати за вбивствами — можна, це ж не їхній простір, не їхні жертви, ось путін обрав бути як гітлер, а ми не такі, ось привід для сатисфакції. Не треба забувати про власні непрямі вигоди від чужого горя. Вони Україну не вважають частиною європейського міфотворення, до того ж, Європа не має об'єднуючої ідеї, це ситуативний союз, частиною якого нас не бачать, або ж ми ще не заробили достатньо балів довіри, і кацапська пропаганда працює для того, щоб дискредитувати Україну, у той час як наша пропаганда має спонукати змішати образ росії у голові європейця з міфологічним лайном. Але куди там! То ж така велика культура. Толстой, Достоєвський, Набоков — російська культура, гадаю, пробуджує у споживачів відчуття задоволення від спостереження чогось шизоїдного, усі ці ідіоти з настасьями філіповними, всі ці лоліти з педофілією, ці наташи ростови, уся ця срань, яка резонує з темними сторонами людського єства — будь-які культурні освічені виховані люди мають тіньові сторони особистості, тому від російської шизоїдної творчості вони не відмовляться, бо їхнє власне єство резонує з творчістю на межі, їм подобається спостерігати за тим, як мислять люди, доведені державою та суспільством до межі, і як вони під впливом складних почуттів нищать одне одного. Західним споживачам все одно, читають вони про це в книзі чи на порталі новин — врешті для нього усе це є медіаконтентом про якийсь зоопарк, де дикуваті звірі поводяться, як люди, а може, вони й люди, але хтозна. Тому коли рос.

главобізяна махає гранатами, робить диверсії та верзе якусь чухню, не стається нічого нового — Достоєвський про людей з психіатрією вже писав, а це ж велика культура, бо такі яскраві навіжені, просто душа радується.