Може, я видаю бажане за дійсне, але трампівські балачки та публічна позиція американського уряду не спонукають до драматичних висновків чи прогнозів. Була багато років поспіль непублічна позиція щодо того, щоб Україна не змогла повернути свої території, хоча риторика була підтримуюча, тому до негативних моментів не звикати. Зараз риторика Трампа свідомо шизоїдна, у ній купа протиріч, а який насправді подальший план і чому його не можна було реалізувати раніше — неясно. Найбільші світові економіки не справляються з допомогою Україні — вочевидь просто не хочуть її значущих успіхів. А рф під санкціями виробляє зброю, отримує її та людей з півн.кореї і просувається, знаходячи гроші на контрактників, будучи утім слабшою економікою. Декорація така, ніби просувається тема легалізації російського тероризму, але у перспективі ця тема підриває західні цінності. Це хіба що здати Україну, заткнути вуха ватою від усіх голосів розуму та попрощатися з ідеєю зробити щось great again чи просто great. Маємо рахуватися із тим, що у США головний діалог — з Китаєм, а не з нами чи рф, і все інше — антураж для діалогу, аргументи і засоби тиску. Коротше, я не виключаю того, що Трамп буде спроможний говорити щось, що буде начебто лестити путіну, а робити навпаки, це створюватиме ситуацію специфічного "дружнього спілкування". Але це мені, знову-таки, здається частиною концепції балансу між складовими американської політичної системі, а не щось таке, що може тільки Трамп чи республіканці.