Оце подивишся на ці кабаки, на ці виступи з мізерними гонорарами, на ці уроки, яких усього кілька на тиждень, і думаєш: може, оце вчити якусь мову типу джаваскріпт чи ще якусь айтішну хрєнь. Навіть якщо повернеться довоєнне завантаження, тут ще питання, що це по суті змінить. Бо ті ж запити, ті ж кабаки, сольної роботи нуль, варіантів просувати себе як соліста нуль, реалізації композиторської роботи нуль, ну а так хіба що бабло суттєве було б. Іноді накатує настрій, особливо коли відчуття колеса, у якому крутишся і не розумієш, нащо.

По роботі є трохи є уроків, є виступи з кубинським музлом, по можливості приторговую нотами. На цьому тижні бул три виступи - з початку війни рекорд.
***
У нашому складі, з яким граємо кубинське те й се, намагаюся вносити смуту та агресивно ставлюся до умов роботи у різних закладах. Колеги не звикли до того, що так питання можуть ставитися. Наче всі давно займаються виконавством та в курсі справ, в усіх є якісь очікування, але таке відчуття, що у тому колі, у якому я набував досвід, інші поняття, а тут вони якісь нечіткі. Я це пов'язую з культурою, у яку люди занурені. Кубинці - специфічний острівний народ, їхні пісні про якісь емоційно-побутові фішки, але не про соціальні негаразди та готовність дієво змінювати реальність. От у нашому випадку не вистачає того, щоб поменше вестися на шнягу, а від нових замовників очікувати як мінімум не менше, ніж вони очікують від нас. На це колеги кажуть, що це ж у будь-якому випадку робота, гроші. Але якщо придивитись, то в усіх є якась паралельна робота, а гроші від виступів настільки мізерні, що можна деколи й відмовитися від виступів, це було б корисно, але ніхто не наважується. Мені простіше у тому плані, що я у певні стосункові мульки вже награвся, і на роботі намагаюся більше думати саме про робочі моменти, крім того, я не позиціоную себе як музикант, що грає кубинську музику, тобто я залишаюся фламенко гітаристом, що ситуативно акомпанує кубинським пісням. Хз, як ситуація буде складатися завтра або післязавтра.
***
Якась іноземна жінка звонила, хотіла уроки гри. Я стандартну довоєнну ціну на виїзні заняття, яка з урахуванням курсу валют тепер у перерахунку виходить для них меншою. Ще так здивувалася: це що, за урок? - Так, за урок. - Ну я буду думати. Хай думає, а казати суму менше я просто не хочу, краще недозаробити, ніж опускати планку, у закладах її й без того прибили до рівня плінтуса.
***
Цікаві питання іноді ставлять. От запостив аранжування "Гей, соколи" для квартету, тут якась викладачка гітари у музшколі мені пише: а можете надіслати хоча б перші пару сторінок? Надіслав. Каже: ой, там третя октава, у мене учні таке не зіграють. Я думаю: хм, а невже на відео цього не було видно? Судячи з усього, ні, не видно. Лише ноти треба надіслати, щоб людина побачила, що там у тій композиції відбувається, але ніяк не на слух. Так само пишу завжди: стосовно нот пишіть у приват. Цього, схоже, не бачать, хоча написано, бо запитання про ноти валяться у коменти.
***
На тижні побував у Пінк Фройді, була робота, давно там не бував. Ще вразив заклад  Cквoт 17Б, колоритний, він хоча є типу баром, але там притомна сцена та звук, грати було приємно, інтер'єр по клористиці - як я люблю, суміш латиноамериканського та азіатського стилю.

Робив аранжування пісні "Гей, соколи" для гітарного дуету. Наче зробив, але думаю: щось інструметів  замало, в музшколах люблять ширші ансамблі. Додав третю гітару, вийшло повніше по звуку. Намагаюся зіграти партію соло, а там такі двоголосся, що учні молодших класів не вигребуть. Доведеться розкладати партію на дві простіші, буде тоді квартет. Та й самому буде легше зіграти для відео, бгг.
***
Дружина вже їде з Ясс, везе купу всячини друзям на подарунки, а мені каваааал. Планую на вівторок щось приготувати, щоб вона тут хоча б від'їлася, бо місцеве їдло там таке собі.
***
Зустрів учора на Пейзажці колегу, який співає пісні іспанською під гітару. Чувак котиться й котиться вниз. З верхнього ряду залишилося вже три зуби, мабуть. І є підозра, що він співає серед іншого різну руську хєрню, знаючи, що вже нізя. Але він руський з росії, ще й завжди був ватником. Не знаю, як зараз. Є ватники у Харкові, які кажуть, що на снарядах не написано, звідки вони. Пропонував разом на вулиці пограти. Пффф.

Іноді я закидую вудочки, щоб визначити, хто як розуміє значення певних слів, які означають певні поняття. Частенько виявляється, що розуміння геть різне, ти говориш про одне, людина тобі пише щось на тему, потім виявляється, що вона каже про інше, теми із самого початку вона не зрозуміла. Що ж, тут таке, є і хороші новини: ці люди розуміють щось інше — скажімо, щось таке, що розуміють усі ± однаково.

Зібралися нашею "кубинською" тусою на репетицію на базі. Зробили кілька пісень, потім повинні були йти у заклад, а виявилося, що сьогодні заклад скасував роботу — скоріше за все, через дощ, мало людей. Це магічним чином співпало з тим, що я оголосив, що хочу скоротити свою присутність у цьому закладі, бо гроші смішні, умови — як у хлєву, мотивація дуже розмита, і мені оце все просто неприємно бачити і відчувати. У будь-якому разі знайдуть, кого взяти на заміну.

Після репетиції натомість посиділи у кафе, ващє краса. Я б так замість цих виступів з задоволенням час проводив, репетиції та продумані штрихи та посиденьки в кафе — це краща соціалізація, ніж шопопало депопало.

***

Пройшовся до площі Перемоги, взяв у Сільпо різних ніштяків, зокрема м'яса, от котам тепер свято. Буду робити плов на днях. Головне не зробити його забагато, щоб не зіпсувався.

***

Дружина приведе мені з Румунії кавал. Товариш з Бухаресту організував мені у якості подарунку його придбання та пересилання в інше місто, хоча я був готовий його купити. Я йому натомість якось підгоню гарну сопілку.

Роздуми про значущість.

Ми живемо, надіючись на те, що досягнемо чогось такого, що матиме високу значущість. Що зарядимо Всесвіт результатами нашого існування та діяльності.

Значущість — це оціночна категорія, яка стосується чиєїсь системи цінностей. Тобто кожен окремий випадок, коли про щось кажуть, як про значуще, базується на окремій системі цінностей, яка живе в окремій голові.

Ми у гонитві за власною значущістю дивимось навкруги та сподіваємося передусім на те, що значущість є полем, яке спонукає до реакції, яке ми випромінюємо та змінюємо цим навколишній світ. Але твоя значущість для інших є результатом порівняння твого образу, якого ти не бачиш, з не твоєю системою цінностей. Та й світ і без того змінюється щосекунди.

Концентрувати свою увагу на тому, що матиме значущість для величезної купи людей — у цьому є сенс, щоб заробляти, але не більше. Бо те, що має тривалу значущість для великої кількості людей, є або геніальним, або легко зрозумілим. Геніальним зі своєї волі ти не станеш, а от легко зрозумілим бути простіше, хоча справді важливі сенси існують за межею легкого розуміння.

У мене є така мулька, що жоден національний символ для мене не є інструментом для злиття з культурою та заземлення. Заземлення — то взагалі не моє. Я так довго спочатку ідентифікувв себе з циганами, а потім цікавився культурою народів з іншими менталітетами, що потрапив у внутрішню еміграцію, і знаходжуся у ній по житті. Тому вишиванка для мене — це просто красивий етнічний одяг. Вид якоїсь уніформи не викликає відчуття статусу, скоріше тривогу за себе та близьких, бо людина в формі має ексклюзивні права, але залишається людиною, краще б перетворилася на просто функцію. Борщ — це просто тутешня їжа. Укр.мова — це тутешня мова. У нас є країна, але питання приналежності складне, країна — це територія+населення, країна тобі не належить, плюс до населення є багато питань. Країна, народ, земля будуть, навіть якщо будь-кого з нас не буде. Але у кожного є передусім він сам. Інше питання, наскільки сильне злиття з оточуючим середовищем. В тому-то й справа, що оточує мене скоріше уявне середовище, якщо говорити про його відчуття, ідентифікація у мене саме з ним.