У мене є така мулька, що жоден національний символ для мене не є інструментом для злиття з культурою та заземлення. Заземлення — то взагалі не моє. Я так довго спочатку ідентифікувв себе з циганами, а потім цікавився культурою народів з іншими менталітетами, що потрапив у внутрішню еміграцію, і знаходжуся у ній по житті. Тому вишиванка для мене — це просто красивий етнічний одяг. Вид якоїсь уніформи не викликає відчуття статусу, скоріше тривогу за себе та близьких, бо людина в формі має ексклюзивні права, але залишається людиною, краще б перетворилася на просто функцію. Борщ — це просто тутешня їжа. Укр.мова — це тутешня мова. У нас є країна, але питання приналежності складне, країна — це територія+населення, країна тобі не належить, плюс до населення є багато питань. Країна, народ, земля будуть, навіть якщо будь-кого з нас не буде. Але у кожного є передусім він сам. Інше питання, наскільки сильне злиття з оточуючим середовищем. В тому-то й справа, що оточує мене скоріше уявне середовище, якщо говорити про його відчуття, ідентифікація у мене саме з ним.