Ось і літо куку, та й таке. Якось знайома спитала, чи нема у мене відчуття суму з приводу настання осені. Ні, кажу, якраз навпаки. Якісь нові ідеї приходять, повітря свіжіше, вигуляю прикольні осінні шмотки.

В цілому літо пройшло на напівчіллі. Тобто робота є, але її нема стільки, щоб була від неї хронічна втома, хоча місцями втома буває ситуативно — робота, все ж. Була і продовжується постійна робота з мандоліною, це моє досягнення, коли багато років граєш на тій мандоліні просто, що називається, для себе, а потім виник запит на те, що в тебе є.

Тут у мене виникає питання до себе: ну ок, припустимо, роботи стає більше, і втома стає ближчою, що робити? Як зменшувати її кількість, нехтуючи жадібністю? Не знаю, я не дуже впевнений у спроможності приймати конструктивні рішення стосовно оптимізації робочого часу, хоча зараз із цим вже краще.

Що я зрозумів знову — я люблю пісні і не люблю спів. Співати на концертах я не хочу, щоб не подумали, що я йду назустріч тим, хто так любить, коли хтось співає. Разом з тим є такі класні пісні, що їхні інструментальні варіанти просто не дотягують. Я сам собі протирічу у деяких моментах, це все складна тема, глибина якої розкриває конфлікт моїх смаків з баченням середнього соціального запиту на послуги артистів. А пісні на уроках, коли хтось з учнів намагається співати — відмова, це я реально вже поняв.

Улітку композицію для мандоліни соло забацав, яку назвав "Мирне небо". Колись же ж воно має таким стати.

Плани по роботі та по аранжуванням є. Є деякі теми, які треба розписати, щоб потім штовхати ноти-таби. Довести до ладу італійсько-корсиканську програму, бо за півтора місяці концерт. Придбати октавну мандоліну. Згодом, можливо, кубинський трес, хоча досі думаю, чи не переробити під нього якусь гітару з олх.

Не забувати тупити в одну точку під якийсь чай і лаунжеве музло.

Був виступ у заміському центрі реабілітації на волонтерських засадах, але якось так, що поїздка стала результатом запиту від одного мін-ва до іншого. Спочатку домовились про сольний концерт, потім ситуативно вийшло підтягнути гітаристку та басиста, і забацали виступ в тріо. Сам виступ пройшов добре, на позитиві. В основному, ми грали теми, які вже обкатані у італійському закладі. Там ще був один чоловік, який співав кілька пісень під наш акомпанемент. Звідти я повернувся сильно втомленим, і навіть не знаю, чому так — напевно, був складний день з самого ранку, зважаючи на масований обстріл, спеку та купу апаратури, яку треба було туди притягнути, хоча вона там не згодилася, але треба було її передати колегам. Увечері ще з'їздив за вином, взяв якоїсь іспанської гарначі, яка виявилась насиченою, гіркою та злою. Та й взагалі, якщо вважати, що концерт — це енергообмін, то відчуття втоми можна пояснити, бо люди там на реабілітації почуваються погано, але ми їм змогли підняти настрій.

Не розумію людей, які після якихось конфліктів намагаються самі їх згладжувати або ігнорувати факт конфлікту, щоб тільки залишити іншого в полі зору, бути з ним на короткій нозі. Можна ще зрозуміти, якщо хтось надає послуги, по які доведеться звернутись (тоді нащо йти на конфлікт? якщо спеціаліст так собі, можна знайти іншого, а якщо конфлікт в омобистісному ключі — нефіг було виходити за рамки надання та отримання послуг). Або це хтось з вузького кола, друзі друзів чи родичі. Але просто поводитися максимально дипломатично з усіма підряд — ну його нафіг. Я чимдалі спокійніше сприймаю зникнення певних персонажів з мого поля зору без якогось жалю. Згадуючи людей, з якими взагалі ніяк не контактую, думаю: хвала небесам. Якщо йдеш своїм шляхом, зустрінеш когось іще, хтось з цих людей залишиться у твоєму професійному чи позапрофесійному житті надовго, а хтось ні. Все менше людей будуть зникати з поля зору, бо краще налагоджений фільтр їх у полі зору не триматиме, а триматиме когось, хто на тій самій хвилі.

У педагогіці існує стеля можливостей, пов'язана з тим, хто на щось гаразд, а хтось ні. В ідеалі можна було б навчити проведенню мелодії, гармонізації, аранжуванням кого завгодно — нуашо, сам я вмію, пояснювати вмію, то вперед. Але ніт, це так не працює. Багато залежить від наявності мелодичного, гармонічного слуху. Деякі учні намагаються співати, можуть попасти в ноту і не чують цього. Це пояснити неможливо. Хіба, може, якась намахана методика, яка дасть хоч і повільний, але стабільний рух. Ритм — це окремий біль.

З аранжуваннями теж своя тема. Мені багато чого є про них людям розповісти, але багато що упирається у почуття міри та інші нюанси. Бути аранжувальником, будучи композитором — це інше, ніж ним не бути. В роботі з чужим матеріалом я дивлюсь на нього як композитор, намагаючись відчути замисел іншого композитора та не руйнуючи його, разом з тим додаючи своїх елементів. Це знову-таки про відчуття, яке є або нема, і якщо нема, то у намаганнях щось пояснити я відчуваю педагогічну стелю одразу ж.

Коротше, я таки наважився зробити концерт. У якості приміщення обрав невеличкий простір на 30 місць, більше на інструментальних концертах все одно народу не буває. Пограю там те й се, трохи авторського, трохи фламенко, трохи Бразилії, трохи відомих українських тем. Поки що не вирішив, як організувати продаж квитків і чи взагалі його робити — може, поставити коробку, і типу кидайте, хто скіки хо, більша частина піде на військові потреби. Була ще ідея зробити в тому ж приміщенні концерт тріо з мандоліною, але поки що спробую соло. Деякі теми у моєму виконанні перед публікою ще ніколи не звучали, будуть прем'єри.

***

Як дружина поїхала у відпустку, так знову спати лягаю після 3 ночі. Фігня, треба виправити режим.

***

Нарешті відвіз самокат у ремонт, бо шина з камерою куку. На орендовані самокати щось грошей багато витрачається, порахував тут.

***

Пробую іноді грати з процесором Boss GP-10, який собі купив ще кілька місяців тому, і не користуюся. В цілому це для гітари з нейлоном безглуздий девайс. Я так і не поняв, де можу його застосувати. Може, мені відкриється якийсь новий спосіб його налаштування під мої потреби, або буде валятися. Може, колись згодиться у якості посередника між гітарою та комп'ютером, хтозна. Є ідея спробувати зробити музичне оформлення для книжкової презентації, тим більше тут скоро одна буде, і там усякі екзотичні звуки згодилися б.

***

Замовив у чувака з олх кілька десятків бамбукових паличок для хендмейду — може, якісь висячі штуки забацаю, щоб ці палички улюлюкали. Головне, з'явилася інтенція, я зробив крок їй назустріч, а там як карта ляже.

Мені завжди мало для реалізації того, що мені десь дають роботу, і я можу десь комусь щось пограти. Мені треба визнати, що зі стилістик чи репертуару те або се справді варте. Учора, коли ми у тріо з гітарою та акордеоном грали італійську та іншу музику у ресторані топ рівня, мені було цікаво уявити себе на місці людей, які під наше музло сидять собі чіллять. Бо такого ж більше тут ніде нема. Це момент мого визнання того, що те, що ми робимо, цікаво навіть мені, а це зовсім нечасто буває.

Як то кажуть, на кожен товар є свій покупець, і якщо люди просто собі нормальні, то вони просто собі поводяться стандартно, але якщо хтось глибоко куку, то це лише так здається, що інші покрутять пальцем біля скроні та відмовляться від контакту. Навпаки, це ж явище, це щось таке, що розбавляє нудьгу чимось новим, неочікуваним, показує можливості людського самовираження, а ось можна було й так. За кукушечними іншим цікаво спостерігати, і це тільки підігріває своєрідну куку-логіку, наче так і треба — от дивіться, скільки про мене говорять, скільки у мене лайків і тепе. Хз, може, так і треба, celebrate diversity, як то кажуть. Також є такий момент, що емоційно висаджуватись на чиюсь кукушечність — це сигнал про те, що треба прислухатися до власної кукухи, чи все там ок. Такі персонажі — це такий соціальний провокатор самодіагностики, щоб ми без них робили.

Зробив на тижні вилазку на дачу, але з ціллю, бо без цілі мені туди не їздиться. Набрав у Сільпо устриць, зробили ойстер паті, заодно попракувався з устричним ножем. Потім з ракушок зробив висячу штуку типу "співочий вітер", щоб звучали.

***

На американській фанерній мандоліні переставив струни на італійські Galli, зазвучала потужніше. Записав одну молдовську тему, яка довго крутилася в голові, хоча ясно, що це не по роботі, а чисто для себе.

***

На підході відео з аранжуванням пасодобля España Cañí. Тут я претендую на ексклюзивність і хочу щоб воно було найкращим з існуючих, тому практикувався з ним багато, бо наворотив там всякого багатоголосся та змішаної класичної та фламенко техніки, уже можна записувати, наче готово.

***

Взяв учора скрипку, трохи згадав те й се. Дуже допомагає те, що у мандоліни мензура та стрій такі самі, як у скрипки, і частина проблем з аплікатурами вирішуються самі собою за допомогою гри на мандоліні. Але шось спина швидко втомлюється. На масаж треба, чи шо, бо стан спини я тупо запустив.