Один з викликів людства — розробка способів позбавляти людей залежності від речовин, у т.ч. алкоголю. Мені іноді цікаво фантазувати на тему, що ж саме спонукає людей тягнутися до речовин, починаючи з кави й тютюну, яка у цьому символіка та які в цьому закладені прагнення. Звичайно, що залежить від самої речовини та її дії на певні мозкові центри. Але певні нав'язливі ідеї та установки — це також особливе функціонування певних ділянок мозку, це біохімія, речовини додають чогось, що дає бажаний ефект у контексті поцесів, які вже відбуваються; питання упирається у структуру бажання. Бажання по-простому в усіх ± одне — досягнення стану комфорту униканням дискомфорту. Воно типу логічно, що якщо мінуснути дискомфорт, то у залишку буде комфорт. Мінуснеш страдашки — отримаєш радість, хоча тут поза увагою залишається спектр особливостей "рівного" стану, але про його реальні переваги можна судити, будучи в ньому. Буддисти керуються чимось таким, досягати плюса, помножуючи мінус на мінус, а бути у рівному стані — не знаю, чи таке було можливо в Індії, ще й у часи Гаутами.

Я стараюся не говорити з залежними від речовин людьми про залежності, бо не знаю, як вони з ними живуть, і всі мої здогадки стосовно їхніх станів чисто фантазійні, і я їм можу ляпнути щось ліве. До того ж, я не можу це порівняти з чимось у своєму житті, бо до мене не чіпляються речовини — потяг до кави, тютюну, алкоголю мені незрозумілі. Але я це розглядаю як прояв більш загального явища — категоричного неприйняття, яке відбувється по дефолту. Тобто якщо щось з'являється на горизонті, що можна було б розглядати як прийнятне, я миттєво вибудовую кілька шарів оборони: хтось чи щось намагається вплинути на мої смаки, алярм, тому передусім це треба повністю знецінити — доки щось, що справді варте уваги, не проб'ється крізь знецінення, наче росток крізь асфальт, і таки прийму якусь ідею або побачу у чомусь щось гарне. Тобто я залишаю вибір за підсвідомістю — якщо вона не буде опиратися, тоді і я не буду, бо вона розумніша.

Сидіти на певній речовині, хоч на каві чи тютюні — це бути білкою в колесі, коли одна й та сама речовина діє на той самий мозковий кластер, і досягається той самий ефект. Я не можу уявити такої ситуації зокрема тому, що мені б тоді довелося міняти залежності, бо одна й ті ж речовина — це одноманітна дія, а мене одноманітність вибішує. Я не можу весь час пити одну й ту саму каву, той самий чай, грати на одному інструменті та слухати музику лише одного напряму. Якщо казати про стани, коли з'являються якісь фрактали чи раптом приходить якась тисячолітня мудрість про єдність всього живого у галактиці — я з задоволенням обійдусь без такого досвіду, бо потім тебе відпустить, і єдність всього живого розіб'ється об перші новини. Нащо мені цей дисонанс, щоб тільки нервова напруга зростала?..

Здатність швидко сідати на речовини я пов'язую зі здатністю перейматися симпатичними ідеями, у мене є припущення про те, що люди, які швидко здбувають чи міняють переконання, які швидко стають адептами якихось релігій та які швидко сідають на речовини, це приблизно одні й ті самі люди. Більше того, одне підміняє інше, і щоб злізти з речовин, люди ударяються в релігію. Або навпаки розчаровуються в релігії та пускаються берега. Або не бухають лише в неділю зранку, бо йти ж у церкву.

Хоча можна і так сказати, що залежні просто знаходять своє, воно їх певним чином надихає, але теє натхнення з часом псує здоровля. Це більш комунікабельні люди, довірливі, які бачать щось гарне у явищах швидше, ніж я. Просто мій стиль — або випробування впливових явищ на силу впливу, щоб вони, можливо, перемогли мій скептицизм, або продукування ідей, які далі будуть для мене симпатичними та прийнятними, це як побудова свого організованого понятійного простору.

Складно демотивувати когось відмовитися від речовини, коли людина відчуває, що отримує надприбуток: по Марксу економічний прибуток у 300% зриває кого завгодно з котушок. А тут — є просто ти, щось таке буденне та нудне, а є якась речовина, але в сумі це геть інше, сума набагато більша за обидва доданки, взяті разом, у сумі будуть відчуття, натхнення, ілюзії, елементи понятійного простору, який раптом набирає силу, змінюється бачення світу, сам світ. Занадто багато плюсів відчуває людина від контакту з речовиною, щоб взяти і відмовитись від такої угоди, де є плюси і мінуси, але мінусом ми назвемо лише те, що відчуваємо як мінус. Підсвідомість, припускаю, буде теж не в захваті від відмови, адже вона дорвалася до примату відчуттів та емоцій над логікою, особливо якщо відчуття та емоції давно подавлені.

***

Звичайно, не без того, що приклад вітчима-алкоголіка демотивує розглядати речовини як щось придатне до емоційного прийняття. Тут ще мій вибір між вітчимом та родиною мами, де дід був для мене авторитетною персоною, тому мені нести його циганське коріння, відсутність в житті тютюну та залежності від алкоголю — це особлива тема. Він, звичайно, був людиною мутнуватою, та й з дітьми поводився дуже по-дурному, як наслідок — поведінка вітчима стала можливою як наслідок, бо поведінка діда багато років тому була так собі. Але у мене склався свій образ на базі того, що я сам бачив і чув. Можливо, на рівні архетипів певне наслідування працює як профілактика якихось розладів, але тут як повезе, раптом щось було б не так, якісь сторони мого життя були б зсунуті набекрєнь. Тому попри те, що якимись своїми якостями я можу похизуватися, але я бачу навкруги, як воно працює. А працює воно просто — коли десь пощастило, десь виграв генетичну лотерею, тоді там і маєш. А якщо ні, то ні, і люди у прагненні компенсувати програш у цій лотереї здатні на героїзм, який мені, чесно кажучи, просто ващє не снився. Бо от чого у мене нема — так це здатності обмежити себе у чомусь такому, що мені реально до вподоби. Якщо б мені реально було до вподоби бухать, то по мені це зараз було б дуже сильно видно, бо я б із нездатністю до самообмеження просто навряд чи зупинився. Ну або відкрив би у собі такі чудеса витримки та самоорганізації, про які не знаю.