У педагогіці існує стеля можливостей, пов'язана з тим, хто на щось гаразд, а хтось ні. В ідеалі можна було б навчити проведенню мелодії, гармонізації, аранжуванням кого завгодно — нуашо, сам я вмію, пояснювати вмію, то вперед. Але ніт, це так не працює. Багато залежить від наявності мелодичного, гармонічного слуху. Деякі учні намагаються співати, можуть попасти в ноту і не чують цього. Це пояснити неможливо. Хіба, може, якась намахана методика, яка дасть хоч і повільний, але стабільний рух. Ритм — це окремий біль.

З аранжуваннями теж своя тема. Мені багато чого є про них людям розповісти, але багато що упирається у почуття міри та інші нюанси. Бути аранжувальником, будучи композитором — це інше, ніж ним не бути. В роботі з чужим матеріалом я дивлюсь на нього як композитор, намагаючись відчути замисел іншого композитора та не руйнуючи його, разом з тим додаючи своїх елементів. Це знову-таки про відчуття, яке є або нема, і якщо нема, то у намаганнях щось пояснити я відчуваю педагогічну стелю одразу ж.