Бачу навкруги купу народу, хто впадає у релігію чи езотерику, бо є необхідність в ілюзії пояснень. Деякі релігійні кажуть "людям потрібно ж у щось вірити".

Воно, може, було б прикольно у щось вірити, але щось мені заважає. Мені у якісь періоди життя хотілося дізнатися, чому події відбуваються саме так, чому явища мають такий вигляд, чи можна змінити їх, чи треба мати для цього надздібності, чи можливо їх мати. Виявилося, що ніт, не можна змінити того, що рухається зі швидкістю по наклонній, бо це фізика. Те, що стрімко йде у якомусь напрямі, колись дійде до точки на цій прямій, це геометрія та кінематика. Надздібністю іноді виявляється здатність оформити словами власне бажання чи небажання вчасно. Для когось нею може стати те, що у мене є — можливість сказати про щось таке божественно-сакральне "я не знаю" та жити з цим спокійно, бо мені все одно. Мені реально все одно, що там після смерті, що там бог, що там душа, дух, чакри, телепатія, сефіроти, астральний план, ангели, демони, нехай собі все це існує на здоров'я, а я не хочу намагатися це теоретизувати, таким чином проявляю повагу до сил природи, заодно не ведусь на шнягу. Бо всюди, де від мене хочуть, щоб прийняв чиюсь теоретизацію, всюди пахне затягуванням у ком'юніті, а відтак шнягою. Невже так складно прийняти власну обмеженість, невже треба вірити у те, що кожному обов'язково треба знайти джерело ілюзії, наче ти осягнув неосяжне? Складно, виходить. Не збагну, чому складно, але нехай це залишиться незбагненним.