Один дружбан у коменті написав, що по моєму відео "видно, що тема мені по кайфу". У мене це викликало протест. Мені майже нічо не по кайфу з того, що я роблю систематично, а робити якісь візуальні висновки, бо я просто на відео не дуже смурний  — це дивна тема. Що мені дійсно подобається, а що ні — це така сфера, де у мене є своя територія, огорожена колючою проволокою, туди ніхто не може сунутись без запрошення. Що я сам відчуваю у процесі якоїсь роботи чи творчої активності — це виключно моя справа, я скажу про це, лише якщо сам захочу. Що для мене робота, а що є чимось більшим, ніж робота, це теж занадто особисте. Я не знаю, як би я міг бути артистом, який у комунікації з публікою та журналістами весь час мав би відповідати образу чувака, якому по кайфу бути на видноті, що його слухають та на нього дивляться. Не знаю, хто куди дивиться, це особиста справа кожного, в кого є очі — на мене, не на мене, це вже деталі, просто я в чужі справи не лізу та другим не дам лізти у свої, хоча багато хто це називає просто спілкуванням та взаємодією. У мене занадто специфічні очікування від взаємодії, я навіть не можу їх описати, а за мене цього ніхто не зробить.