Зробив аранжування ще однієї відомої теми Стінга. Залишилося його нормально дооформити нотами та записати відео.

***

Був на дегустації шу пуерів, подивився на відносно простір біля Майдану. Цікаво, що інтерес до чайної культури в цілому росте. Обговорювали питання чайного стану. Справді буває таке, що гарний чай разом з обстановкою формує специфічний стан, коли свідомість певним чином фокусується. Схожа тема буває з кавою. Але все це буває дуже рідко. Чайний стан буває лише в одному чайному клубі, а з кавою теж тільки в двох кафе однієї мережі.

***

Зустрівся з чуваком, який хоче робити проект з кубинською музикою, і мене йому колега порадив. Я попередньо погодився брати участь у ситуативних роботах, але кріпова сама тема про те, що мене переслідує кубинська тематика, яка мені по суті чужа, але інших пропозицій нема, а в мене немає наснаги робити якісь комерційні проекти, от і доводиться погоджуватися на те, що є. Хоча я нещодавно подивився у зведенні заробітків по статтях. Слово "доводиться" тут не дуже підходить, бо якщо б я взагалі відмовився від цієї теми, це не було б критично, бо кубинська тема — це найчастіше робота у кабаках за безцінь. Але що натомість? Не знаю. Але, може, з'явилися б якісь ідеї.

Буває, раптом спіткають інсайти, та якісь дивні речі стають дивними і для мене. Наприклад, у моїй кімнаті багато дрібних речей — якісь ноти, листівки, монети, музичні аксесуари, деталі для хендмейду і т.д., деякі штуки лежать на видноті, хоча їм місце десь у коробці. Або взагалі дивлюсь на річ, яка лежить на підвіконні або на боковій частині дивана вже давно і питаю себе: тю, а що вона тут робить? І потім усвідомлюю, що я колись придбав стелаж з кількома шухлядами, комод та ще стелаж, щоб розфасувати речі, а вони все одно розподілені дивно, бо частина шухляд пуста, частина зайнята не тим, і наявність шухляд не додала організованості речам. Десь лежать dvd диски, які треба повикидати, а десь для музичної комутації вже не вистачає однієї шухляди, і т.д.

Так само я іноді дивлюся на відеоконтент, який роблю. Я знаю, що краще робити відео кращої якості та підбирати інші локації або організувати локацію у себе в кімнаті, зробити фон, купити для цього рулон паперового фону і т.д. Але мене на це тупо не вистачає. У мене взагалі туго з тим, щоб робити щось тому, що воно буде краще виглядати для інших, а не тому, що ця ідея зачепила саме мене. Але потроху приходить усвідомлення, що якщо я хочу продавати свої аранжування та щоб до мене зверталися по уроки, то треба, щоб люди бачили більше відео, і щоб контент був конкурентоспроможним та набирав десятки тисяч переглядів. Власне, про запрошення десь виступити теж забувати не слід, за майже 20 років сценічної діяльності у мене нема жодної професійно зробленої демки. Я ще розумом не доїхав до тієї ідеї, що якщо це твоя робота, то треба до неї підходити максимально грамотно та ефективно, враховуючи особливості просування у наші часи — ютьюб, інста і все таке. 

Внутрішній ресурс у мене завжди був обмежений, і я завжди намагався балансувати між тим, що самому подобається, і тим, як це все-таки монетизувати. Це якось виходить, але розвивати якийсь професійний напрям можна, лише змінивши підходи. Чи готовий я їх змінити, поки що навіть не знаю, особливо коли внутрішній ресурс ще більш обмежений, але в той же час топтатися на місці теж набридло, бо коли є трохи уроків, трохи кабаків, трохи замовлень по нотах, трохи роботи зі звукозаписом, одна халтурка впродовж тривалого часу — цей досвід я вже отримав, і якщо кількість виросте до довоєнної, це суті не змінить, я просто буду отримувати більше того самого досвіду.

На місцевому ринку арт-послуг з'явилися нові тенденції — ринок адаптується до реалій.

Раніше музиканти різних стилів працювали у закладах різної тематики. У пабах платили менше, у ресторанах більше. Ресторани ставили певні команди постійно, щоб мати впевненість, що не треба буде когось шукати, коли музиканти уже здебільшого зайняті у п'ятницю чи суботу. Зараз в арт-менеджерів такої проблеми нема — є купа різних музикантів, готових грати за гроші, купівельна спроможність яких впала у порівнянні з довоєнною, музикантів багато, пропозицій для них небагато, тому можна не паритись, що когось не знайдеш — майже усі доступні.

Тепер заклади стали запрошувати джазові бенди, які раніше частіше грали по концертах та по топових ресторанах, до себе у дрібні бари за символічні гроші. Пішла мода на джаз, всюди хочуть джаз. Не знаю, з чим це пов'язано — припускаю, що для того настрою, який зараз панує у суспільстві, звучання легкого джазу у чомусь оптимальне. Джаз не те щоб веселий и не те щоб сумний, без явних екстремумів. Більш гучну музику можуть вважати зайвою. Плюс слухати джаз — це для когось уявляти себе елітою, як курити сигару, уявляти себе лордом, такий момент продажу ілюзій.

У двох закладах, де були питання стосовно іспанської/латино тематики, там кажуть: це у нас неформат. Неформат у кабаку, де і так платять мізер та який нагадує прохідний двір — аж раптом там заговорили про формат і неформат, раніше такої чешуйні не було. У середнякових кабаках топові музиканти грали досить рідко, а тепер дирекція сама відмовляється від топової музики, коли їм її пропонують. Пропозицій зараз занадто багато, тому у певних закладах звучить музика кращої якості, ніж сам заклад. Сподіваюся, після війни це швидко зміниться.

Поїхав знову в студію. По графіку світло мали виключити о 12-й. Технік попросив приїхати о 9 ранку, щоб точно вписатися, щоб не було, як минулого разу.

9:30: тільки-но поставили мікрофони, зробили кілька коротких дублів, і світло хєрак. Записався.

Вирішив уже додому не їхати. Пішов у Чайний клуб за пуером. Думав, тут гуляння займе багато часу, але все досить близько. Прийшов назад, засів у кафе (хоч поснідаю нормально), посиджу та піду у студію чекати на світло. Капець оце, рано вставати, ще й дарма, брррр.

За часів совка вміли робити цілком непогані дитячі фільми. Іноді згадую про фільм про Мері Попінс, який мені ніколи не подобався, і думаю: а чому у мене ще звідти до цього фільму особливо негативне ставлення? Основне — сама Андрєйченко, що грала Мері Попінс, виглядала дуже антипатичною чувіхою, яку нащось підпустили до дітей, вона намагається грати емоційно-театрально, хоча персонажем вона мала бути беземоційним. Насправді фізіогномічна чуйка мене й тоді не підвела, бо Андрєйченко — капець яке совкове тупориле лайно. Плюс совєцька інтерпретація англійського життя, коли уявлення про нього нема, і люди роблять щось слабо змістовне. Хоча технічно фільм був зроблений на совість, наскільки тієї совісті вистачало.

Подивилися тут серіал Андор, черговий спін-офф Зоряних війн. Чуваки навчилися робити ці спін-оффи цікавіше, ніж були самі З.В. Спочатку так собі, але потім в'їжджаєш у курс справи, і цікаво. Мені там багато дизайнерських рішень подобаються, Татуїн і все таке — моя тема. Одяг теж, балахони з мішковини, як у таскенів, кльова тема.

***

Поїхав у студію звукозапису на 10:30. По графіку світло мали вирубити о 12. Приїхав десь о 10:20, заходжу у приміщення, і світло хоба і зникло. Записався один. Так і поїхав звідти, повторю спробу іншим разом.

***

Один чувак, що за останній рік замовив мені вже немало аранжувань, захотів прифламенковане аранжування ноктюрна Шопена. Забацав шмат аранжування у компасі на 12 долей, так звучить навіть краще, ніж багато екземплярів сучасного фламенко. Бо коли музику створює композитор такого рівня, то це шедевр під будь-яким кутом зору. А сучасне фламенко, на жаль, створюється здебільшого гітаристами, які вміють грати, але грамотних підходів до композиції не мають, але впевнені, що треба грати лише своє, бо так заповів великий Пако. Він, звичайно, був великим, але цей його заповіт, запозичений у його попередника Сабікаса, зіпсував музику фламенко, бо тепер норма — це коли ти щось робиш, не вміючи цього робити, і виконавці у гонитві за свіжим матеріалом гонять пургу, і масовий слухач до цього звик.

Що собою являє моє життя зараз в цілому?

Якість вимірюється здебільшого кількістю роботи, бо нічого більше не відбувається.

У виконавській роботі я досяг дна, бо більшість виступів — за мізерні гроші у кубинському кабаку, а івентів нема. Я вже раніше відмовився там регулярно грати та залюбки б туди не ходив, але колеги кличуть на заміни, і їм відмовляти не хочеться. Виходить, це не про гроші, а про стосунки, хоча я у роботі проти такого підходу. Доведеться зробити ривок та відмовитися від роботи в цьому місці взагалі. Добре, коли склад такий, що можна почути щось цікаве та якось цікаво у це встроїтись, але так не завжди буває.

Є висячі задачі по звукозапису, з якими я жорстко прокрастиную. Я зараз розумію причину. Мені не подобається ідея розважати цим людей, які сидять в інших країнах, і в них є через те творча наснага. У мене її нема, і я теж хотів би сидіти десь там, бачити щось нове, про обстріли лише читати. А в них є. Коли одна мадам, що евакуювалася до Іспанії, яка замовила мені акомпанемент до своєї пісні, відповіла мені на запланований відеодзвінок не з дому, а з кафе на березі моря, мене це тупо вибісило.

Уроки — зараз найприємніша робота, вона не геморна, нема зайвих неочікуваних нюансів, і я бачу результат, та й умію її робити.

Я вже дійшов до тієї ручки, коли сприймаю їжу як емоційний сурогат, коли є тяга піти щось прикольне пожерти. На щастя, це не відбивається на вазі одразу, просто середня вага росте зі швидкістю десь кілограм на рік-два, але я ні в чому собі не відмовляю. Мабуть, дійде таки колись до відмов, хоча б не жерти на ніч.

Насправді я ніколи не був задоволений тим, як складається моя музична діяльність, вона є мало не найважливішою складовою мого життя. Багато що протягом багатьох років давало відчуття гострої фрустрації. Не можу сказати, що зараз я так відчуваю її гостроту. Хоча якщо подивитися об'єктивно — усе навіть гірше, ніж було тоді, просто відчуття ще гострішої фрустрації психіка блокує, або ж виставляє інший пріоритет, типу якщо в тебе не влучило ракетою, це вже невеличкий, але тріумф.

У мене зараз нема нових композицій, проте є купа аранжувань, багато з яких зроблені дуже гарно, я ними задоволений, але це не відбивається на заробітках чи моєму відчутті власної реалізації. Концертів я не роблю, бо як організатор власних концертів я тупо видохся. Мені чогось просто нецікаво їх давати. Як це поєднується з тим, що музична діяльність є важливою складовою мого життя, я й сам не розумію, тут зарита якась собака.

Що я збираюся робити далі, я не знаю, хоча завжди можна йти протоптаним шляхом та робити те саме, це хоча б дасть прогнозований результат — трохи тут, трохи там, трохи ще чогось десь перепаде ситуативно. Хіба що сподіватися на якийсь збіг обставин, що додасть мені енергії та мотивації для чогось нового. Відсутність можливостей мене пригнічує. Хоча я розумію, що коли їх об'єктивно було більше, я і тоді не користувався ними на повну. Зараз обмежує більш за все те, що на музикантів замало запитів, і ключові колеги сидять за кордоном.

Гарно, що людство вигадало гроші. Необхідність їх заробляти дає тобі хоч якогось копняка, щоб рухатися кудись хоча б на мінімалках.

Гадаю, мені у житті допомагає те, що я мало планую, а поводжуся по ситуації. Є в цьому свої мінуси, бо щоб щось якісно покращилося, треба побудувати стратегію та планомірно її реалізовувати, а я так не вмію мислити, просто пливу за течією. У часи, коли довгострокове планування має менше сенсу, мій звичний підхід дозволяє мені почуватися не так погано, як могло б бути, якщо б на мене тиснула неможливість реалізувати якийсь план, який в інші часи справдився б із більшою вірогідністю.

Так само і в цьому році я планую орієнтуватися по ситуації. Теж план, чо. Продовжувати викладати, десь виступати, записувати відео. Може, до якихось власних студійних записів чи відео руки дійдуть, але це буде видно по ситуації. Може, зроблю сольний концерт — це технічно не проблема, навіть простір є, та хоч би й Будинок актора, просто це все гемор, і поки що я не почуваюся добре з цією ідеєю. Чи будуть халтурки — це лотерея. Будуть — то піду й пограю, скоріше навіть із задоволенням. Сподіваюся більше не вчити нових кубинських пісень, але ситуативно, може, й доведеться, хоча для роботи їх і так вистачає, тому доведеться відстоювати своє право не розширювати репертуар музики, яку я не слухаю ніде крім як на роботі. Буде можливість кудись поїхати, щоб змінити обстановку — поїду, бо засидівся у Києві. Люблю своє місто, але естетика дороги мені теж дорога й потрібна. Влітку буду їздити у Чагуан, там тераса — це райський куточок. Буду грати на скрипці, якщо закортить. Якщо буде нагода додатково позайматися перкусією заради якоїсь робочої задачі — із задоволенням.

Крім усього, що було пов'язано з моєю діяльністю минулого року, була публікація мого ессе у друкованій книзі та гарний інструментальний концерт у джаз32. Восени та наприкінці року були виступи у якості перкусіоніста, це цікаво. У мене з'явився румунський кавал. Якийсь час багато займався скрипкою, навіть вивчив свою севільяну, але так і не відполірував, це вже під час іншого заходу.

***

На святкування Нового року вирішили не морочитись і замовили їжу з ресторана у Крюківщині, і були праві на 100%, бо все було супер. Проблема з застіллями (скоріше, "проблема") тепер така, що змінився підхід до харчування, і ми не можемо жерти стільки, скільки раніше у період застіль. Тобто я відкромсав від рульки кілька шматочків, іззів трохи шуби і все, здувся, ледве зміг спробувати торт. Навіть не снідав потім зранку, бо на їжу не міг дивитись. Це кріпове відчуття, коли бачиш свинячу рульку і не можеш її одразу гам-гам-гам, бо це просто нереально.

***

Мені подобається у якості кафе книгарня-кав'ярня на Прорізній, сьогодні натрапив там на кілька книг Дена Аріелі, одну з них купив: "Передбачувана ірраціональність". Чувак цікаво описує аспекти людського сприйняття та реакцій, сподобався стиль.

Взагалі часто помічаю за собою бажання написати якийсь нон-фікшн на музичну тематику, коли знаходжуся у місці, де повно книг. Дуже дивно для мене, бо читач я нулячий. Та й досвід зі статтею для книги показав, що писати книжковий текст — це окрема робота, яка потребує інакших критеріїв якості, ніж написання постів у блозі чи соцмережі, якщо б мені дружина не підігнала текст під книжні стандарти, це було б ні те ні се. Воно було б прикольно, звичайно: ось книга, ось моє ім'я на обкладинці, все таке. Але у мене нема розуміння принципів створення такого продукту, щоб цим займатися. Без грамотного планування тут не обійтись. Тому я, коли про щось таке фантазую, сам собі нагадую деяких знайомих, які розкотують губу на цілий диск власної чи не власної музики. Хоча, знаючи їхній рівень, мені зрозуміло, що якщо вони раптом щось і запишуть, то слухати цього я не зможу.