На місцевому ринку арт-послуг з'явилися нові тенденції — ринок адаптується до реалій.

Раніше музиканти різних стилів працювали у закладах різної тематики. У пабах платили менше, у ресторанах більше. Ресторани ставили певні команди постійно, щоб мати впевненість, що не треба буде когось шукати, коли музиканти уже здебільшого зайняті у п'ятницю чи суботу. Зараз в арт-менеджерів такої проблеми нема — є купа різних музикантів, готових грати за гроші, купівельна спроможність яких впала у порівнянні з довоєнною, музикантів багато, пропозицій для них небагато, тому можна не паритись, що когось не знайдеш — майже усі доступні.

Тепер заклади стали запрошувати джазові бенди, які раніше частіше грали по концертах та по топових ресторанах, до себе у дрібні бари за символічні гроші. Пішла мода на джаз, всюди хочуть джаз. Не знаю, з чим це пов'язано — припускаю, що для того настрою, який зараз панує у суспільстві, звучання легкого джазу у чомусь оптимальне. Джаз не те щоб веселий и не те щоб сумний, без явних екстремумів. Більш гучну музику можуть вважати зайвою. Плюс слухати джаз — це для когось уявляти себе елітою, як курити сигару, уявляти себе лордом, такий момент продажу ілюзій.

У двох закладах, де були питання стосовно іспанської/латино тематики, там кажуть: це у нас неформат. Неформат у кабаку, де і так платять мізер та який нагадує прохідний двір — аж раптом там заговорили про формат і неформат, раніше такої чешуйні не було. У середнякових кабаках топові музиканти грали досить рідко, а тепер дирекція сама відмовляється від топової музики, коли їм її пропонують. Пропозицій зараз занадто багато, тому у певних закладах звучить музика кращої якості, ніж сам заклад. Сподіваюся, після війни це швидко зміниться.