Що собою являє моє життя зараз в цілому?

Якість вимірюється здебільшого кількістю роботи, бо нічого більше не відбувається.

У виконавській роботі я досяг дна, бо більшість виступів — за мізерні гроші у кубинському кабаку, а івентів нема. Я вже раніше відмовився там регулярно грати та залюбки б туди не ходив, але колеги кличуть на заміни, і їм відмовляти не хочеться. Виходить, це не про гроші, а про стосунки, хоча я у роботі проти такого підходу. Доведеться зробити ривок та відмовитися від роботи в цьому місці взагалі. Добре, коли склад такий, що можна почути щось цікаве та якось цікаво у це встроїтись, але так не завжди буває.

Є висячі задачі по звукозапису, з якими я жорстко прокрастиную. Я зараз розумію причину. Мені не подобається ідея розважати цим людей, які сидять в інших країнах, і в них є через те творча наснага. У мене її нема, і я теж хотів би сидіти десь там, бачити щось нове, про обстріли лише читати. А в них є. Коли одна мадам, що евакуювалася до Іспанії, яка замовила мені акомпанемент до своєї пісні, відповіла мені на запланований відеодзвінок не з дому, а з кафе на березі моря, мене це тупо вибісило.

Уроки — зараз найприємніша робота, вона не геморна, нема зайвих неочікуваних нюансів, і я бачу результат, та й умію її робити.

Я вже дійшов до тієї ручки, коли сприймаю їжу як емоційний сурогат, коли є тяга піти щось прикольне пожерти. На щастя, це не відбивається на вазі одразу, просто середня вага росте зі швидкістю десь кілограм на рік-два, але я ні в чому собі не відмовляю. Мабуть, дійде таки колись до відмов, хоча б не жерти на ніч.

Насправді я ніколи не був задоволений тим, як складається моя музична діяльність, вона є мало не найважливішою складовою мого життя. Багато що протягом багатьох років давало відчуття гострої фрустрації. Не можу сказати, що зараз я так відчуваю її гостроту. Хоча якщо подивитися об'єктивно — усе навіть гірше, ніж було тоді, просто відчуття ще гострішої фрустрації психіка блокує, або ж виставляє інший пріоритет, типу якщо в тебе не влучило ракетою, це вже невеличкий, але тріумф.

У мене зараз нема нових композицій, проте є купа аранжувань, багато з яких зроблені дуже гарно, я ними задоволений, але це не відбивається на заробітках чи моєму відчутті власної реалізації. Концертів я не роблю, бо як організатор власних концертів я тупо видохся. Мені чогось просто нецікаво їх давати. Як це поєднується з тим, що музична діяльність є важливою складовою мого життя, я й сам не розумію, тут зарита якась собака.

Що я збираюся робити далі, я не знаю, хоча завжди можна йти протоптаним шляхом та робити те саме, це хоча б дасть прогнозований результат — трохи тут, трохи там, трохи ще чогось десь перепаде ситуативно. Хіба що сподіватися на якийсь збіг обставин, що додасть мені енергії та мотивації для чогось нового. Відсутність можливостей мене пригнічує. Хоча я розумію, що коли їх об'єктивно було більше, я і тоді не користувався ними на повну. Зараз обмежує більш за все те, що на музикантів замало запитів, і ключові колеги сидять за кордоном.

Гарно, що людство вигадало гроші. Необхідність їх заробляти дає тобі хоч якогось копняка, щоб рухатися кудись хоча б на мінімалках.