Раптом виявилося, що нацьому тижні чотири виступи. Це перший раз таке з лютого. Якраз тоді, коли всі насторожено чекають на нові атаки, роботи раптом більше. Частина закладів з генераторами. Напевно, вони почувають себе у відносному шоколаді, бо виграють конкурентну боротьбу. Мені навіть один власник закладу казав: як на районі пропадає світло, я вмикаю генератор, і виграю від того, бо народ вже до мене, щоб не сидіти у темряві, і людей приходить більше, ніж будь-коли.

***

Дивлюся часом фільми на Нетфліксі. Чим мене прикумарюють їхні стандарти — вони роблять акцент на інстаграмності кожного кадра. Тобто таке відчуття, що це не фільми, а жива лента інсти, для якої вигадали якийсь сюжет, але головне — ракурси, кольори, контрасти. Хоча я не дуже по кіно, приходить розуміння того, що все-таки кіно як мистецтво — це інше.

Прокинувся о 9 ранку, потім знову заснув, ближче до 12 подзвонив один товариш, півгодини з ним теревенив, потім почав думати, а що ж поснідать. Взяв самокат та поїхав на Яр.Вал. В одному місці нема світла та пиріжків, в іншому купа людей. Пішов по Прорізній, звернув увагу на випічку біля ресторану української кухні, взяв по дорозі пиріжок з лівером, потім пішов у книгарню-кавярню на каву, вийшов о 15:30, вже діло йде ближче до вечора, а я тільки-но поснідав, шарманн.

Думав, що день коту під хвіст, але ніт. Намалювалася халтурка зі співачкою, з якою працюю рідко й ситуативно, сидів прикидав пісні у потрібних тональностях. Ще й фламенкове відео записав. Продуктивність більша, мабуть, ніж за весь минулий тиждень. Просто треба, щоб задача була цікавою, розбирав різні гарні цікаві пісні.

Раз на пару років деякий час користуюся додатком, у який заносяться доходи й витрати по статтях. Додаток наочно все показує, і я розумію, звідки які суми беруться та куди йдуть, скільки на магазини, скільки на кафе, на одяг, зоотовари і т.д. Зручна штука, тільки вносити кожну витрату прикумарює, але це просто щоб за кілька місяців витрати долю кожної статті витрат у загальній картині. Основний висновок поки що такий: якщо жерти у ресторанах кілька разів на тиждень, то це основна стаття витрат. Частково тому я там буваю нечасто. Хоча й тому, що варіантів небагато, а одне й те саме набридає. Також є такий висновок, що існують незаплановані витрати, тому жодного планування я взагалі не впроваджую. Незапланованих витрат, звичайно, можна уникати, але я собі не уявляю такого життя.

***

Виявилося, що глобінський кебаб, який я часто купую, містить капець скільки жиру. Я навчився його витоплювати у процесі приготування, виходить добре, але жиру витікає дуууже багато. Не знаю, до речі, щодо рекомендації споживати не більше 20 г тваринного жиру на день, це якась слабо реальна тема, або ж треба конкретно заморочуватись.

***

Треба купити акумулятори, павербанки дружина привезе з Польщі, вони там трохи дешевше. Морозостійкий спальник навряд чи потрібен. Газовий балон для портативної плитки. Можливо, доведеться знов облаштувати у квартирі комуналку, перевезти родичів.

Один з робочих моментів, який дав мені купу досвіду, — це спостерігання за тим, як проекти народжуються та помирають. Деякі артистичні проекти заморожуються, але повноцінне відновлення їм найчастіше не світить, бо вони як м'ясо після довгого лежання у морозилці, його понюхав, та й у смітник.

Такі спостереження дають можливість враховувати причини розпаду проектів. Та рік за роком швидше орієнтуватися, коли начебто живий проект перетворюється на доходягу.

Як правило, короткий термін життя проекту із самого початку призначено тоді, коли ініціатор вважає, що інші учасники проекту так само зацікавлені у реалізації задуму ініціатора, як і сам ініціатор, і виходить з цієї впевненості, а в інших не вистачає слів це заперечити, щоб підтримувати позитивну декорацію.

Проект задихається, коли у роботі нема дихання свободи, яку до певної міри мусить мати кожен учасник.

Проект зупиняється, коли між учасниками зупиняється адекватна комунікація. Часто це буває через переоцінення ролі особистих відносин між учасниками, це веде до завищених очікувань та підриває основу співпраці. Або ж проект якось трансформується перед подальшою зупинкою або перетворенням на якийсь зомбі-проект, скажімо, на кшталт Земляне або дует Baccara, який обслуговує запити ностальгиків, золоті часи яких співпадають з часами розквіту групи.

Проект заморожується, коли учасники знаходять цікавіші задачі, і нема необхідності в тому, щоб продовжувати робити те, чого можна уникнути. Можна було б знайти час, аби бажання було, але коли виявляється, що його нема, то одразу всім усе стає ясно.

Проект попри внутрішні негаразди може приносити кожному учаснику прибуток, але ініціатор часто не розуміє глибини кризи, вважаючи, що колеги з ним з ідейних міркувань, а не через гроші. Проект миттєво вмирає, тільки-но учасники знаходять інші джерела прибутку.

Проект із самого початку приречений, коли його ініціатор вважає, що за відсутності досвіду як виконавського, так і управлінського його цікавість до командної роботи рівносильна цьому досвіду, і починаються непорозуміння на грунті визнання безумовного авторитету людини без досвіду та видавання бажаного за дійсне. Ентузіазм дає ілюзію, що ти можеш за його допомогою перестрибнути через кілька сходинок та стати над тими, до кого ти ще довго не доростеш, але кожен, хто так стрибає, гарантовано дострибається.

Сьогодні забрав з пошти свої примірники книги "Про що він мовчить", де я написав свою статтю на теми різних нюансів комунікації між музикантом та оточуючим світом. Звісно, якби мені не допомогла дружина з її досвідом роботи з текстами, ця стаття була б ні те ні се, бо ессе для книги — це не пост у фб чи тут.

***

Посилка до Кракова дійшла Новою поштою за 3-4 дні. Фантастика.

***

Поки оце поточної музичної роботи та уроків гітари мінімум, узявся бути репетитором з математики для дочки знайомої. Цікаво. Дитина тямить, але фейкає нетямущість, і я зрозумів, що треба виводити її на чисту воду замість вестися на оце "ой, а я не знааю". Музику викладати і простіше, бо не ставляться оцінки та нема програми, за якою ти маєш встигати, інакше отримаєш погані результати, і складніше, бо якщо у математиці є рішення або правильне, або ні, то у музиці варіантів набагато більше, і їх треба розрізняти.

***

В цілому є відчуття виснаженості. Треба зараз прибрати у квартирі, бо завтра офлайн урок, але щось на це нема енергії. Треба прочитати художній текст, який прислала дружина, не можу спланувати. Треба зробити ривок та доробити пісню, з якою мені співачка морочить голову — наче вже записав, ой, а їй тепер хочеться не так, а ось так. Хотілося б себе уявити людиною, яка просто робить щось нормальне, професійне, різноманітне. Зараз обставини не ті, щоб я був на це здатен. Я не лежу в депресії та в цілому живу собі, але нема настрою ні на що, що стосується якогось творчого самовираження. Хіба що сніг трохи додав гарного настрою.

Чого мені не вистачає — це рухової активності. От думав сьогодні поїхати на велі покататись по центру. Куди там! Дивився до грьобаної ночі серіал Зсередини на нетфліксі, прокинувся у грьобану піздню годину. Вдень хоча б доробив роботу по запису, хоча, можливо, ще не на 100%. З'ясував, що струни Саварез не однаково прекрасні. Після струн Hannabach Саварез у помаранчевій упаковці — ні те ні се. Продам, мабуть, залишки Саварез, куплю побільше Ханнабаха. Бо чую цей Саварез у записі — який куций звук, наче граю без нігтів.

***

Що гуд — починають вимальовуватися конкретні плани, що зробити, що записати, щоб був якийсь рух, хоча для цього треба прийняти думку про те, що всі ці дії — це довгострокові інвестиції. Принаймні мені так хочеться думати, вважаючи, що на це є підстави. Якщо років за 5-10 виявиться, що це були конструктивні дії, я буду собою задоволений.

Коли настав перший карантин 2,5 років тому, я почав обсесивно робити купу аранжувань різної музики. Те, що їх купляли, морально підтримувало. Логічно було б продовжувати всю цю тему, роблячи ще купу аранжувань, які будуть інвестицією у майбутні прибутки. Але обсесія втчерпала себе, тут треба режим та регулярна робота. Але яке ж я ліниве. Головне, знаю, що треба робити, а бакланю капець.

Сьогодні подумав: так, треба нарешті взятися за запис замовленого акомпанементу. Записав костяк за 10 хвилин. Потім дивлюся на годинник: таак, скоро шоста. Чайний клуб? Чайний клюб! Він же ж закриється. І тут внутрішній конфлікт: так, а як плани, а працювати хто буде? Але я не можу так ставити питання. Чайний переміг. Вже приїду додому та буду зводити все, що записав, докупи, щось дописувати і т.п. Все одно лягати спати раніше за другу ночі не збираюся.

Але! Я вже розпакував рекордер. І ще у мене є план трьох учбових роликів, я їх давно не записував. Тобто з мене все-таки у перспективі може бути якийсь толк. А поки що дістатись чайної — теж своєрідне досягнення, бо зміна обстановки дає мені натхнення.

Хоча не без того, що я б залюбки без вагань виконував якусь роботу, яка б щось хоча б ситуативно змінила — дала якийсь відчутний досвід чи відчуття того, що завдання відповідає саме моєму мисленню, манері, і я можу зробити щось для когось, але мати відчуття, що в цьому є щось моє. Всюди якась тема: пфф, ну типу коли нема нічого такого, що мене б чимось наповнило, то ну ок, теж типу робота. 

Постає питання: а що ж фактор заробітку, хіба не мотивує? Ну на магазин, зоомагазин, іноді пляшку вінішка, оплату комуналки і т.п. є у наявності, бо ці витрати в цілому покриває мінімум поточної роботи. Дружина ще у Польщі, витрати на продукти менші. А витрачати гроші майже нема куди, бо я сиджу у Києві весь час та рідко ходжу по якихось ресторанах, тим більше, маючи час та вже звичку готувати вдома, мені просто западло хавать десь, де дорожче та не дуже смачно за рідким виключенням. Сьогодні от забацав дал, мені тут підкинули свіжої куркуми, додав туди. Дал — це супер тема. Найкраща вегетаріанська страва, одна тарілка дає відчуття насичення, більше нічого просто не хочеця.

Пішов у магазин подивитися брюки. Підійшли одні, взяв. Побачив афігенний шарф, який коштує, як брюки. Думав-думав, та й узяв. Його придбання — це 2 в 1: крім того, що сам шарф кльовий, так ще й можу тепер носити пальто, яке я купив майже рік тому, і жодного разу не вдягав ще до сьогодні. Шарф до нього — ідеальний додаток, а під тип шарфом і пальто хоч піжаму вдягай.

***

А сьогодні поїхали з колегою грати у заміському ресторані іспанської тематики. Гарно пограли, був настрій. У черговий раз побачив, що коли є настрій, пальці знаходять потрібні струни та звучать потрібні фрази. А як настрою нема — то нічо не допомага.

Можна вважати, що якоюсь мірою я живу останнім часом у режимі, який можна порівняти з режимом відпочинку, хоча відпочинок я уявляю собі геть інакше. Є кілька уроків на тиждень, на цьому тижні була одна робота у закладі, одна робота накрилася через електрику, одна трохи жирніша робота ось ще буде. За останній місяць є хіба що відчутний прогрес по скрипці, по гітарі — ні. Є дрібні задачі, за які нема мотивації братись, бо там або невизначені завдання, або щось, що мені нічого особливого не принесе. Воно наче й розслабитись в плані роботи іноді ок, але майже повна відсутність притомних задач ззовні — це якийсь треш для людини, яка хоче знаходити своїм умінням якийсь застосунок, тому мене такий режим прикумарює та робить ще більш лінивим, я коли стаю схожим на овоч, який навіть не виходить з дому протягом дня, якщо в холодильнику є те й се, мене це якось починає підбішувати, особливо якщо бачу відео з людьми, які активно працюють, комунікують з колегами, і їм є про що розказати. Мені розказати тупо нема про що. Власне, цей пост загалом про це.

Людина, що шукає себе, шукає своє місце у просторі. Але це не x-y-z простір, бо інакше можна було б сказати: так от же ж де ти! Це скоріше простір сенсів, у якому людина намагається намацати власні координати. Але от проблема: перед тим як ти знайдеш свої координати, треба цей простір спочатку створити, потім з'ясувати, де початок координат, і рахувати від нього. А потім, коли власний внутрішній простір наповнюєш сенсами, виявляєш, що ти — той, хто на нулі. На нулі координат. Виявляється, що ти на цьому нулі стоїш на стрем'янці зі шпателем чи наждаком, і все весь час підчищаєш, поліруєш, ось ти де. Ти у цьому просторі і крапка нуль, і сам простір. Як це зрозуміти? Може, й ніяк. Лише частина простору сенсів може бути усвідомлена.

Карочі, вирішив узяти себе за волосся та витягнути з болота.

Дійшли руки до великого прибирання в одній з кімнат. Тобто воно могло б бути й більшим, але реально навіть це огого.

Зробив на обід залишки Глобінського кебаба. Нормальна тема тримати у морозилці пару пачок цього кебаба та смажити пару штук на обід з якимось гарніром, ще Онурівській айранчік, норм тема, а якщо його посипати сушеною м'ятою, то уащє уащє, тіки її в мене нема. Навіть опанував лайфхак його ефективного приготування — треба у процесі смаження зливати майже весь жир, і буде ок.

Ходив на пошту, хотів отримати замовленого листа, але його має отримати інша людина, на ім'я якої прийшов лист чомусь на нашу адресу, ну таке вже.

Пограв Вівальді на скрипці під ютьюбівський запис. Чим добре займатися скрипкою — вона у супроводі ф-но чи оркестру повноцінно звучить, і є купа записів, навіть записи окремо фортепіанного акомпанементу. Все-таки інструменту вже скільки століть, там вже є усталена методика та широкий класичний репертуар, купа цікавого, хоча леутарська тема — це більше моє, але вирішив, що маю таки позайматися класикою, бо через це проходили всі скрипалі, чия музика мене надихає.

Увечері поїхав на роботу на Поділ. Довелося посидіти почекати на світло, але дали за розкладом. Зараз на це доведеться зважати на будь-якій локації.

Є деякі поточні задачі, але серед них нема творчих. Доведеться щось вигадувати, тут теж така робота, яка є схожою на витягування себе з болота, але чи то вперше? Скільки бачив болот, здебільшого доводиться користуватися методом Мюнхгаузена. Але він працює, треба трохи додати фантазії, розвинути трохи глухоти до чужих думок, трохи загострити слух, коли кажеш щось сам собі, сфокусувати енергію на вирішення своєї задачі, яка нікому більше не зрозуміла і нецікава, і алє ап, працює магія. А, треба ще подивитись в усі боки, чи знаходишся ти на безпечній відстані від тих, хто може "випадково" втоптати тебе у багнюку.

Іноді сам себе дивую — кажу, що в плані музики нічо не відбувається і т.і. Але принаймні на скрипці займаюся досить багато та ± системно, навіть беру курс на більшу системність, є вже певні успіхи, але цього весь час недостатньо. Граю якусь тему — там по нотах не попав, там смичок стрибає по струнах по-дурному, там десь текст забув, бо не займаюся відпрацюванням конкретно, а беруся за все потроху. Через це музикування стає таким типу хобі-заняттям, але перфекціонізм нікуди не подінеш, от і виявляється, що навіть за досить притомних результатів нема відчуття їхньої наявності. Хоча от заняття з викладачем потроху ставлять техніку на місце, це важливе спостереження. Отримання інформації про хоч і дрібні, але важливі нюанси на мене справляє магічний ефект.

Зустрів учора зранку на вокзалі нашу з дружиною подругу, яка була у неї у Польщі, мені дружина через неї кілька ніштяків передала, зокрема офігенну індійську теплу кенгурушку, у Кракові є з ними магазин. Передала також їхніх вершків 18% — цікавий виріб, щось між вершками та сметаною.

***

Через перебої з електрикою доведеться рухати онлайн-уроки. Що ж, будемо якось.

***

Треба звідки-то брати свіжі емоції, але музика як засіб та музична практика щось уже не працює, це проблема. Ясно, що у країні проблем більше і все таке, але є проблема, і треба якось шукати рішення, щоб психіка не скрутилася у трубочку.

***

Мене трохи б поставила на місце дисциплінованість. От, наприклад, регулярне прибирання, регулярні музичні заняття, графік виконання робочих задач по нових аранжуваннях. Все-таки вони потроху продаються, і чим їх більше, тим більше падає на пейпал. Та я ж такий, що мені треба розуміти умови угоди, дисципліна — це мій збиток, а що я отримаю натомість? От не дуже ясно. Хоча у даному випадку якщо мова йде про якесь структурування, яке дасть мені відчуття, що щось відбувається та існує порядок, якого я потребую для кращого функціонування психіки та вносить якусь ясність, що матиме терапевтичний ефект, то це вважаймо за аргумент.