Сьогодні забрав з пошти свої примірники книги "Про що він мовчить", де я написав свою статтю на теми різних нюансів комунікації між музикантом та оточуючим світом. Звісно, якби мені не допомогла дружина з її досвідом роботи з текстами, ця стаття була б ні те ні се, бо ессе для книги — це не пост у фб чи тут.

***

Посилка до Кракова дійшла Новою поштою за 3-4 дні. Фантастика.

***

Поки оце поточної музичної роботи та уроків гітари мінімум, узявся бути репетитором з математики для дочки знайомої. Цікаво. Дитина тямить, але фейкає нетямущість, і я зрозумів, що треба виводити її на чисту воду замість вестися на оце "ой, а я не знааю". Музику викладати і простіше, бо не ставляться оцінки та нема програми, за якою ти маєш встигати, інакше отримаєш погані результати, і складніше, бо якщо у математиці є рішення або правильне, або ні, то у музиці варіантів набагато більше, і їх треба розрізняти.

***

В цілому є відчуття виснаженості. Треба зараз прибрати у квартирі, бо завтра офлайн урок, але щось на це нема енергії. Треба прочитати художній текст, який прислала дружина, не можу спланувати. Треба зробити ривок та доробити пісню, з якою мені співачка морочить голову — наче вже записав, ой, а їй тепер хочеться не так, а ось так. Хотілося б себе уявити людиною, яка просто робить щось нормальне, професійне, різноманітне. Зараз обставини не ті, щоб я був на це здатен. Я не лежу в депресії та в цілому живу собі, але нема настрою ні на що, що стосується якогось творчого самовираження. Хіба що сніг трохи додав гарного настрою.