Так уже звик, що мало роботи, що коли з'являється замовлення, і треба було б уже мати якийсь проміжний результат, мозок продукує купу лівих закликів типу давай не вставати рано, тобто о 10, давай вставати о 12:30, давай зараз на скрипці пограємо цілий день, а потім давай згадаємо, що давно глясешки в Хлібному не брав, цілих кілька днів.

То що, я типу прийду додому та візьмуся за роботу? На цей випадок у мене лежить пакет сємок...

***

Хоча взагалі-то сьогодні взяв урок по сприпці та провів один по гітарі. Але просто не сприйняв це як якесь навантаження.

***

Виявляється, фотку можна зняти та втулити у пост прямо у додатку Blogger. Краса ващє!

Попри відсутність робочих задач, де б я користувався своїми творчими надбаннями, зараз період спостережень за тим, як працює нейрофізіологія. З тієї купи аранжувань, яка була зроблена, починаючи з березня, я зараз майже нічого без помилок не зіграю, хоча на відео грав багато чого напам'ять. Я думав, воно все якось залишиться у пам'яті, як це зазвичай буває. Але я не врахував того, що зазвичай це інші за характером задачі, та я інакше ними пройнятий. Коли я практикуюсь з реальної цікавості, матеріал потрапляє у довготривалу пам'ять, бо у ньому відбивається частина мого життя - я запам'ятовую якісь теми так само, як якийсь важливий життєвий епізод. Більше того, якась тема сама по собі є таким епізодом, бо я присвятив їй певний час, роблячи це для себе, інакше кажучи, я присвятив цей час собі, це викликає емоції, інформація чіпляється за емоції та сидить потім так глибоко, що часто вдається згадати якусь тему через кілька років, не граючи її тривалий час взагалі. У моєму випадку довготривала память пов'язана з емоційною, хоча гадаю, що це більш-менш так в усіх працює. Виходить, мені у голову не лізе те, що мені "ні про що". І тут, напевно, грає певну роль відсутність академічної закалки, яка б спонукала мене ставитися уважно до матеріалу, який мені просто ні про що, просто виконувати якісно, бо того потребує професія. Але я виконую його як попало. Іноді мені за це соромно, але з іншого боку я не можу і не хочу позбавити себе шансу хоча б якось висловити те, що мені оце тупо нецікаво. Я було почав думати, що це порушення пам'яті, якщо щось у мене постійно лажово виходить. Але ніт, це просто алергія на собачатину.
***
Подумалося також, що власне емоційне сприйняття якихось музичних тем, що подобаються, спонукає до викривленого ставлення до впливу на слухача. Хочеться рівняти все по собі та уявляти, як він відреагує на якусь тему - типу так само, як і я. Але чому і як тема чіпляє слухача або не чіпляє - це залежить від історії життя кожного конкретного слухача. Людям творчого складу замало щось собі робити та потім це демонструвати, щоб в цілому люди сприймали ок. Хочеться перетворити свій опус на меседж, який дійде до слухача, і тоді буде щось типу комунікації. Хочеться зрзуміти, що меседж дійшов до слухача, проте ми його розуміємо в усій повноті лише самі. Інші вбачають в ньому щось своє, і наче було б непогано, щоб артистам було цього достатньо, але нам цього недостатньо. Що цікаво, кожен тут правий - і артист, який намагається донести певний складний меседж, і споживач, який мислить просто - він почув композицію чи програму, і в нього просто поліпшився настрій. Це наче комунікація різними мовами, але, як і у випадку будь-якої іншої комунікації, кожен піклується саме про власний настрій, і так буде в будь-якому випадку, яким би глибоким не було розуміння чужої творчої ідеї. Зрештою люди - досить передбачувані істоти в тому плані, що всі хочуть одного й того самого, щоб приємного у житті було побільше, а неприємного поменше.

Шукав якось відео з Іцхаком Перельманом, стало цікаво, чи вміє він розмовляти мовою їдиш. Знайшов одне відео, де він розказує на їдиш про картопляний салат з курячим смальцем, який готувала його мама, потім дві жінки готують цей салат та коментують все на їдиш. Цікаво, що там купа слів з української. Пательня, огірки, цибуля, хрін. Картоффл — ясно, що це німецьке слово. Шмалц/смалець — можливо, теж.

Коротше, зробив я заради цікавості цей салат, але його кошерність була нульова, задля отримання жиру підсмажив гарного сала, якого тесть взяв на ринку. Підсмажив потім цибулі, розчавив дві картоплі в мундирі та пару варених яєць, все змішав і в результаті нічо не поняв. Майже те саме, що просто картопля, а яйця та цибуля там просто загубилися. Зате послухав, як звучить їдиш, і люди на ньому ще розмовляють.

Прикумарюють люди, що іноді трапляються, питають стосовно дітей, чи є вони в тебе, і все б нічо, якби відповідь "нема" людину влаштувала, але ніт — починається якесь театральне здивування, якесь занепокоєння з явним присмаком критики людей, що не попіклувалися про наявність дітей. Я от, наприклад, ніколи не питаю про дітей, мені просто все одно, чи є вони у співрозмовника, чи нема. Але мені б навіть на думку не спало спитати, а чому ж він/вона вирішили їх мати, як вони до життя такого дійшли, чого ж бідосям без дітей не жилось. Ніхто не зрозуміє, якщо я буду висловлювати здивування. Але я чогось маю розуміти їхнє здивування. А з якого це дива?..

Тільки-но зникла необхідність вставати по будильнику — почав лягати спати після 3, а то й близько 4 ранку, та вставати аж десь після 12. Воно прикольно валятися собі й валятися, тільки коти нагадують, що ми ж типу існуємо, а значить, голодні, а значить стриб та мяв. Але от завтра зранку планується урок, тому треба трохи посунути режим сну.

***

Мабуть, через затемнення у фб-групі з нотами укр.композиторів виникла дуже дивна дискусія з приводу того, а чого це тут люди шось продають, а чого не викладають безкоштовно, бо всі такі бізнесмени, хочуть грошей за свої твори, що залишимося без рідної української культури!.. Капець, скільки я там тупорилої рагульної маячні начитався про те, як творити з любові до мистецтва, а не заради грошей. І це ж явно такі чувішки пишуть, які жодного дня у житті не мали музичну діяльність як спосіб заробітку. Якось так сталося, що їм збоку видніше, як треба любити мистецтво, а головне не поважати самих себе, бо нащо?..

***

Виявилося, живу у мажорному кварталі, бо відключень світла не було жодного, тьху-тьху. Але, звичайно, такі ситуації у різних районах породжують скарги, типу чо це у нас відключення щодня на кілька годин, а там світло фуричить весь час. Читав, що збираються якось перерозподілити відключення так, щоб це було типу більш справедливо. Ну подивимось.

***

Батареї вже трохи теплі. Подивимось, як воно все далі буде.

Зазвичай щось пишу, коли є якась ідея, спостереження чи бажання зафіксувати те, що відбулося. Зараз навпаки пишу про те, чого не відбувається. Відбувається, напевно, лише моя фрустрація з цього приводу.

Замість гітари зараз досить багато займаюся на скрипці. Тобто одне заняття, яке не приносить реалізації та соціалізації, навіть коли плотно займаєшся, я змінив на інше заняття ще менш перспективне у кар'єрному плані, бо грати на скрипці на супер-пупер рівні я зможу лише з обмовкою: як для гітариста, скрипка йде непогано/гарно/дуже гарно. Як для гітариста. У моєму випадку претендувати на щось більше просто нема сенсу. Справді гарна гра на скрипці — це результат титанічної роботи, але це не мій шлях, я люблю по-простому. Зараз у мене ідея фікс — зіграти севільянас, який я колись зробив для флейти з гітарою, на скрипці. Там повно фішок, які треба ретельно опрацювати. Тому я навіть прикинув собі: оце у мене вийде, може, через місяць, а може, через два. Але колись вийде, а я просто не буду поспішати. Можна зробити фокус хоч завтра — записати частинами, склеїти та збирати лайки у соцмережах. Але хочеться обійтися мінімумом редактури, тому треба цей севільянас ще місяць, може, пограти, займаючись кожного дня.

Колись мене надихала ідея демонструвати свою багатогранність на концертах — ось я на тому граю, на сьому. Потім забємбало тягати з собою купу інструментів, особливо на виступи з мізерною оплатою, як от колись у чайному клубі. Але якщо сильно хотіти, можна було б розкрутити образ "чилявєк-аркестр", це популярне шаблонне словосполучення, яке я ненавиджу, але воно продається, бо це вау-фактор. Мене взагалі висаджує думка про те, що я користуюся вау-ефектом. Комусь навпаки хочеться, щоб на його адресу ваукали, мені це тупо нецікаво. Але ідея зробити цікаву програму з лупером та купою інструментів досі жива. Тобто якщо знайти компроміс між цікавою сценічною ідеєю для себе та вау-фактором для глядача, то можна було б щось таке намутить.

По роботі зараз якийсь просто голяк. Частково через те, що багато хто після 10 жовтня вирішив знову поїхати подалі, частково через інші причини. Та наявність поточної роботи — це більше маркер того, що я знаходжуся у процесі, типу ось запланований урок, ось я його проводжу, ось провів, а завтра ще оте й оте. Хоча непогано було б мати відчуття того, що щось відбувається, не прив'язувати до роботи та не робити її інструментом, який занадто впливає на самосприйняття. Бо інакше це схоже на повтор всратої риторики про те, що у житті головне — мати роботу, бо воно ж шмат цього їхнього хліба. Хлєбушка кусочік. Может, колбаскі, якщо гарно пристроїшся по блату. Грьобане ідейне жебрацтво. Прокляття й ненависть. Можливо, це приблизно той випадок, коли ти усіляко проти совєцько-жебрацької риторики, а по суті вона тебе знов ситуативно доганяє та нагадує про те, де та у чому ти виріс. І щоб щось важливе змінилося, треба не лише відмовитися подовжувати лінію, треба змінити не тільки площину, а й увесь простір, а це досить складний та тривалий процес.

Один тип хоче робити якийсь комерційний муз.проект на основі латино-попси, хоче, щоб я там займався музичним матеріалом, тобто звідки-то брав і якось переробляв, щоб потім присобачити укр.текст замість іспанського, і типу воно піде-вистрілить-продасться. Це якась собачатина. Хіба що чувак так презентує свою ідею, що видно його ентузіазм. Наявність ентузіазму — це плюс, не без того, бо кругом його нуль, ну і тут я кажу, починаючи з себе.

***

Доробив сьогодні аранжування "Біля тополі", лінь робити відео, взяв машинне аудіо, присобачив різних фото, вставив нотні фрагменти доя заманухи, так і повісив в групу на фб. Подивимось, як піде. На черзі ще пісня Інша весна, яку співає купа народу, з останніх — Козловський, але оригінал дуету Гаркавих мені подобається найбільше.

Їздив минулої суботи у заміський заклад пограти соло 3 сети. В цілому норм соло грать, але така робота весь час — це деградація. Хоча зараз наявність такої роботи — вже щось. Звичайно, можна ставити собі якісь "творчі" цілі, розширити репертуар попси та різної псевдоіспанії, але якщо брати робочий аспект, а саме його треба брати, це витрати часу, яких можна уникнути, значить, уникнути їх варто.

***

Коли ж у мене дійдуть руки до прибирання у кімнатах та на кухні...

***

У заклади їсти не ходжу, насобачився готувати сам. От сьогодні зробив дал в індійському стилі та обідав лише ним. Була вечірня робота, думав, буде хотітися жерти, але ніт — це, мабуть, єдина вегетаріанська страва, яка сама по собі дає відчуття повноцінного обіду. Щоправда, ввечері його дожер та ще закусував грудинкою, але така тема мені сподобалась.

***

Іноді здається, що я нічого не роблю в плані музичного розвитку та через це погіршується певна музична рухливість. Але разом з тим я займаюся на скрипці пару годин на день в середньому, буває більше. Деякі штуки виходять краще та більш впевнено, деякі переходи виходять досить чисто, хоча я на це раніше навіть не сподівався. Зараз от мені підкинули ідеї стосовно відомих українських пісень, на які варто зробити аранжування, одну пісню робити вже почав.

Непогано сьодні перед військовими виступили — співак, гітара, арфа, саксофон, я на кахоні. Але в людей з оперною закалкою та у деяких театральних акторів одна й та сама мулька: вони настільки всерйоз сприймають все-превсе, що стосується виступу, що потім починають роздивлятися відео, критикувати себе, бачити якісь критичні помилки, яких не було. Це якась прошивка, цьому вчать закладах, ти повинен те, се, п'яте й десяте, бути у формі, підвищувати рівень, а тобі ніхто нічо не повинен. Як добре, що мене нічого такого ніхто не вчив. Якщо виступ для людей, то коли людям сподобалося, то задачу виконано, та й усе. Можна там собі помітити якісь окремі лажі, але оце вгризатися, весь час сумніватися — це якісь перевитрати енергії, позбавлені конструктиву, якщо всі учасники мають рівень та грають/співають згідно нього.

Оце так день.

Під ранок прокинувся та спіймав себе на тому, що у мене знову з'явилося слухове викривлення — з боку вулиці йдуть звуки, це начебто шурхіт коліс об асфальт, але він перетворюється у якесь дивне незвичне шипіння. То таки був шурхіт коліс, але о 8:20 хєрак, і вибух на Університеті. Через годину — на вул. Толстого, і вікна реально затряслися, як ніколи раніше. Я так зрозумів, що це нічне викривлення звуків було таким явищем, що якщо воно раптом відбувається, просто треба йти лежати в коридор чи іншу кімнату про всяк випадок.

У центрі начебто не було перебоїв зі світлом та водою. Мабуть, тому, що живе не так багато людей, це більше офіси. Але от я поїхав на самокаті після 18-ї у зоомагазин — зачинено, деякі аптеки та магазини зачинені, та й по району народу мало, якесь апокаліптичне відчуття, або що вже майже комендантська година, хоча ще й сьомої вечора не було.

Мене тут спитали, чим я взагалі зараз займаюсь. Нє, ну є трохи роботи, трохи уроків, бувають якісь виступи, здебільшого з усілякою Кубою, але на цьому тижні ось був один виступ соло у закладі. Просто живу своїм життям. Займаюсь на скрипці, на гітарі також місцями, готую їсти або їжджу на самокаті кудись, де готують замість мене, ще б оце прибирати вчасно навчився, було би ващє, але до цього ще далеко.

***

Пару тижнів тому прихворів, але кашель досі тримається. Та кашель якийсь дивний. Тільки-но думаю про щось, що дратує, починається кашель капець, просто задихаюся від нього. Приходжу з вулиці додому — кілька хвилин, і кашель. Алергія? На котів? Граю на скрипці — чомусь навіть горло не свербить. Може, то пил від каніфолі дає заспокійливий ефект? Чи психосоматика, що далеко не вперше.

***

Подивився індійський фільм "Учень". Я взагалі не дуже по кіно, але цей фільм — це особливе явище, там є дуже близькі нюанси. Я хотів бути учнем якогось метра, який мене навчив би уму-розуму, але таких на горизонті не було, у дитинстві грошей на заняття мені б не дали, а потім, коли вони з'явилися, поняття про те, хто й чому метр, стали жорсткішими, і я не знаю, хто тут взагалі метр. Тому я тепер учень лише викладачки по скрипці та по фарсі, навіть не займаючись, як слід, вважаю себе досі учнем, який ситуативно поки що зупинився, хоча от скрипкою почав займатися більше. Ніхто від мене нічо не вимагає, бо всі розуміють, що в кожного свої пріоритети, і я не опановую професію, а відверто задовольняю потяг до інших матерій. У мене дружні стосунки з учителями — напевно, тому, що їм приємно те, що я глибоко поважаю їхні знання та навички, чого вони рідко коли дочекаються, працюючи у системі освіти.

Фільм спонукає до питань до себе: де у тій роботі, що я роблю, мистецтво, а де щось інше? Якщо честно, то мистецтво взагалі в іншому напрямі, ніж те, на що я зазвичай витрачаю час. Можна казати про те, що і викладання, і кабацькі виступи опосередковано стосуються мистецтва, але це просто басні крилова тупо для самозаспокоєння. Це просто інше, а потяг до мистецтва досі залишається чимось таким, що присутнє у мені, у моїй кімнаті під час практики та, може, на сцені, коли я раз на рік чи більше виношу це на люди для аудиторії у 30 людей. Зрештою цей потяг та певні здобутки стають частиною мене — тією прихованою частиною, яка провокує у людей з інтуїцією та схожим потягом відчуття, що я якийсь непростий кєкс, але чому саме, неясно, але шось тут до жуті непросто.

Цікавий день, незвичний.

Зранку зустрівся з тестем біля офісу знайомого адвоката, бо дещо треба порішати по суду через борги, які накопичив брат дружини, а вони досі висять на ній. А вирішувати питання треба зараз, хоча вона у Польщі.

Поїхали потім до нього на Героїв Дніпра  пообідати, зайшли на базар на Мінській, у мене там, як завжди, розбіглися очі, взяв того, сього, бо побувати на базарі для мене за щастя, бо у центрі їх тупо нема. Взяв підчеревини, аджики, свинини на відбивні, які забацав у своєму стилі у тестя вдома. Я їх так відбиваю, щоб мнясо було тонке та максимально нагадувало папірус.

Потім мене занесло пішки на Прирічну, де я давно не був. З голови вивітрились негативні моменти життя там, залишилися більше ностальгічних нот, спогади про перші візити туди. У дружини навпаки, її часто аж пересмикує від спогадів про життя в тому місці, хоча багато років поспіль аж з дитинства все виглядало майже ідилічно, хоча це така "ідилія", після якої потрібні роки й роки психотерапії.

Поїхав потім на Контрактову у чайну, посидів там пару годин, трохи освіжив голову, та й додому.

***

На тижні з роботою майже голяк, трохи уроків, є одна виконавська робота у закладі. Сподіваюся вільний час спрямувати на щось творче й цікаве.

***

Нещодавно був у гостях у знайомого, який любить музику та має колекцію духових інструментів, на яких любить грати щось імпровізоване. Цікаво буває спілкуватись з людьми, які романтизують музичну діяльність. Навіть є чому позаздрити — ідеалістичний підхід мотивує, створює уявлення, що музикувати — це автоматично творчо виражати себе. Не завжди навіть кортить переконувати у чомусь іншому з якихось своїх проф.позицій.