Прикумарюють люди, що іноді трапляються, питають стосовно дітей, чи є вони в тебе, і все б нічо, якби відповідь "нема" людину влаштувала, але ніт — починається якесь театральне здивування, якесь занепокоєння з явним присмаком критики людей, що не попіклувалися про наявність дітей. Я от, наприклад, ніколи не питаю про дітей, мені просто все одно, чи є вони у співрозмовника, чи нема. Але мені б навіть на думку не спало спитати, а чому ж він/вона вирішили їх мати, як вони до життя такого дійшли, чого ж бідосям без дітей не жилось. Ніхто не зрозуміє, якщо я буду висловлювати здивування. Але я чогось маю розуміти їхнє здивування. А з якого це дива?..