Мене тут спитали, чим я взагалі зараз займаюсь. Нє, ну є трохи роботи, трохи уроків, бувають якісь виступи, здебільшого з усілякою Кубою, але на цьому тижні ось був один виступ соло у закладі. Просто живу своїм життям. Займаюсь на скрипці, на гітарі також місцями, готую їсти або їжджу на самокаті кудись, де готують замість мене, ще б оце прибирати вчасно навчився, було би ващє, але до цього ще далеко.

***

Пару тижнів тому прихворів, але кашель досі тримається. Та кашель якийсь дивний. Тільки-но думаю про щось, що дратує, починається кашель капець, просто задихаюся від нього. Приходжу з вулиці додому — кілька хвилин, і кашель. Алергія? На котів? Граю на скрипці — чомусь навіть горло не свербить. Може, то пил від каніфолі дає заспокійливий ефект? Чи психосоматика, що далеко не вперше.

***

Подивився індійський фільм "Учень". Я взагалі не дуже по кіно, але цей фільм — це особливе явище, там є дуже близькі нюанси. Я хотів бути учнем якогось метра, який мене навчив би уму-розуму, але таких на горизонті не було, у дитинстві грошей на заняття мені б не дали, а потім, коли вони з'явилися, поняття про те, хто й чому метр, стали жорсткішими, і я не знаю, хто тут взагалі метр. Тому я тепер учень лише викладачки по скрипці та по фарсі, навіть не займаючись, як слід, вважаю себе досі учнем, який ситуативно поки що зупинився, хоча от скрипкою почав займатися більше. Ніхто від мене нічо не вимагає, бо всі розуміють, що в кожного свої пріоритети, і я не опановую професію, а відверто задовольняю потяг до інших матерій. У мене дружні стосунки з учителями — напевно, тому, що їм приємно те, що я глибоко поважаю їхні знання та навички, чого вони рідко коли дочекаються, працюючи у системі освіти.

Фільм спонукає до питань до себе: де у тій роботі, що я роблю, мистецтво, а де щось інше? Якщо честно, то мистецтво взагалі в іншому напрямі, ніж те, на що я зазвичай витрачаю час. Можна казати про те, що і викладання, і кабацькі виступи опосередковано стосуються мистецтва, але це просто басні крилова тупо для самозаспокоєння. Це просто інше, а потяг до мистецтва досі залишається чимось таким, що присутнє у мені, у моїй кімнаті під час практики та, може, на сцені, коли я раз на рік чи більше виношу це на люди для аудиторії у 30 людей. Зрештою цей потяг та певні здобутки стають частиною мене — тією прихованою частиною, яка провокує у людей з інтуїцією та схожим потягом відчуття, що я якийсь непростий кєкс, але чому саме, неясно, але шось тут до жуті непросто.