Зазвичай щось пишу, коли є якась ідея, спостереження чи бажання зафіксувати те, що відбулося. Зараз навпаки пишу про те, чого не відбувається. Відбувається, напевно, лише моя фрустрація з цього приводу.

Замість гітари зараз досить багато займаюся на скрипці. Тобто одне заняття, яке не приносить реалізації та соціалізації, навіть коли плотно займаєшся, я змінив на інше заняття ще менш перспективне у кар'єрному плані, бо грати на скрипці на супер-пупер рівні я зможу лише з обмовкою: як для гітариста, скрипка йде непогано/гарно/дуже гарно. Як для гітариста. У моєму випадку претендувати на щось більше просто нема сенсу. Справді гарна гра на скрипці — це результат титанічної роботи, але це не мій шлях, я люблю по-простому. Зараз у мене ідея фікс — зіграти севільянас, який я колись зробив для флейти з гітарою, на скрипці. Там повно фішок, які треба ретельно опрацювати. Тому я навіть прикинув собі: оце у мене вийде, може, через місяць, а може, через два. Але колись вийде, а я просто не буду поспішати. Можна зробити фокус хоч завтра — записати частинами, склеїти та збирати лайки у соцмережах. Але хочеться обійтися мінімумом редактури, тому треба цей севільянас ще місяць, може, пограти, займаючись кожного дня.

Колись мене надихала ідея демонструвати свою багатогранність на концертах — ось я на тому граю, на сьому. Потім забємбало тягати з собою купу інструментів, особливо на виступи з мізерною оплатою, як от колись у чайному клубі. Але якщо сильно хотіти, можна було б розкрутити образ "чилявєк-аркестр", це популярне шаблонне словосполучення, яке я ненавиджу, але воно продається, бо це вау-фактор. Мене взагалі висаджує думка про те, що я користуюся вау-ефектом. Комусь навпаки хочеться, щоб на його адресу ваукали, мені це тупо нецікаво. Але ідея зробити цікаву програму з лупером та купою інструментів досі жива. Тобто якщо знайти компроміс між цікавою сценічною ідеєю для себе та вау-фактором для глядача, то можна було б щось таке намутить.

По роботі зараз якийсь просто голяк. Частково через те, що багато хто після 10 жовтня вирішив знову поїхати подалі, частково через інші причини. Та наявність поточної роботи — це більше маркер того, що я знаходжуся у процесі, типу ось запланований урок, ось я його проводжу, ось провів, а завтра ще оте й оте. Хоча непогано було б мати відчуття того, що щось відбувається, не прив'язувати до роботи та не робити її інструментом, який занадто впливає на самосприйняття. Бо інакше це схоже на повтор всратої риторики про те, що у житті головне — мати роботу, бо воно ж шмат цього їхнього хліба. Хлєбушка кусочік. Может, колбаскі, якщо гарно пристроїшся по блату. Грьобане ідейне жебрацтво. Прокляття й ненависть. Можливо, це приблизно той випадок, коли ти усіляко проти совєцько-жебрацької риторики, а по суті вона тебе знов ситуативно доганяє та нагадує про те, де та у чому ти виріс. І щоб щось важливе змінилося, треба не лише відмовитися подовжувати лінію, треба змінити не тільки площину, а й увесь простір, а це досить складний та тривалий процес.