Якось так відбувається, що для того, щоб краще себе показати, люди демонструють те, наявність чого від них найменше залежить. Якщо це зовнішність, то це найчастіше або виграна генетична лотерея, або робота косметологів, або вдало підібраний одяг, що хоча б свідчить про наявність смаку. Якщо це гроші, то це багато в чому через обставини, які допомогли людині сісти на потік грошей. Більше того, за рахунок речей, які від них не дуже залежать, люди намагаються піднімати власну самооцінку, а не лише пускати іншим в очі пил. Але, гадаю, чим менше якихось ніштяків від них залежить, тим більше з'являється фонової напруги, бо почуття недостатньості атрибутів нікуди не подінеш, по Юнгу почуття там сповіщає про реальну цінність явища, мені подобається це визначення. Все-таки психіка кожному дає знати про те, що твоє - це те, що ти дав собі сам, і це питання чисто особисте і не стосується інших, як би ми не хотіли задіяти чужі оцінки у механізм здобуття *реального* відчуття власної цінності, але у власній цінності ключове слово - "власна". Не розділити, не поділитись, не продемонструвати, просто жити з власною сутністю, маючи свої цінності на рівні почуттів, не маючи можливості розповсюдити про них інформацію, бо так природа вирішила, що це унікальний елемент твоєї операційної системи, а не мультик на флешці, який можна поставити на великому екрані, щоб усі бачили, зойкнули у відповідь, і це в тобі щось нащось змінило. На щастя, природа нас обмежила у можливості реально себе змінити за рахунок чужих реакцій. Поняття про геніальні рішення варто формувати, спостерігаючи за тим, як і в чому природа нас обмежує.