Я поняв, чим цікавий серіал Чорний список: довгі театральні монологи Реда — це місток між кіно та театром. Актор старої школи з відмінною риторикою та гарно написаними монологами, у яких іронія, сарказм, відтінки почуттів, замислуваті формулювання та багато чого такого, що є у гарному кіно та чого нема у середнячковому.

***

Колись мені дуже зайшов серіал Мандалорець, особливо перший сезон. Другий теж норм, хоча до першого не дотягує, третій — просто дитячий кіномультик. Є ще про нього епізоди у серіалі про Бобу Фетта — серіал загалом слабший, але там є цікаві епізоди, плюс мені взагалі цікава таскенська культурологічна розробка, на Комік Кон я би пішов лише у костюмі таскена з автентично зробленою палкою. Нещодавно вийшов фільм про мандалорця і зеленого шкета, я спробував його ввімкнути на телевізорі і щиро порадів, що не пішов на нього в кіно. Все, WB тему геть зіпсували, купивши Lucasfilm. А так все добре починалося.

***

Взяв на пробу саке запити ним роли. Вопше не поняв цю субстанцію, зовсім. Смак зовсім не вписується у місцеву палітру зрозумілих смаків, хоча, як це буває з елементами японської культури, воно доходить не одразу. Японці у фільмах про самураїв сидять в шинку п'ють оце пляшку за пляшкою. Як це можливо, неясно. Хіба що якась особлива чакра відкрита від тривалого контакту з рисом.

***

У сусіда померла собака. Велика грізна боксерка, яка на практиці ані гавнути на когось, про цапнути чи кусь мови не було. Навіть з дворовими котами не конфліктувала. Шкода животіну, кажуть, останнім часом їй було важко ходити й дихати. Мабуть, недавня спека її доконала.

***

Переслухав деякі поп-хіти пізніх 80-х, 90-х та 2000-х. Робили ж люди музло. І мелодія присутня, і гармонізація адекватна. Згадуєш, які зараз стандарти, тягне у секту "раньше било лучче", принаймні у поп-музиці. Ясно, що зараз є, як є, і якщо все так, то на те є запит. Але не без того, що доступність технологій зробила школярів бітмейкерами та аранжувальниками, і для цього не треба розуміти нічого в музиці, можна кнопать кнопки, і саунд якось мутиться. Ясно, що у реальному шоу-бізнесі все робиться по-серйозному людьми з освітою та досвідом, знанням різних стилів, але чому у попсі така відмова від музики на користь аудіоконтенту, це питання дуже широке. І упирається воно, схоже, в особливості монетизації та поверхневого сприйняття музики, бо вона здешевшала, її так багато, що заморочуватися з її якістю вже не на часі. Аналогічна ситуація з пересіданням з концертного майданчика у ресторан, де менше відповідальності та бажання заморочуватись з якістю виконання — оце погагяєм якусь туфту на 4 акорди, і норм. Так і попса вже давно робиться, більше акордів — неформат, давайте лише примітив, інакше у слухача з виделки котлета впаде.