Раптом на радарах з'явився один бард Денис Г., про якого я давно не чув, та з яким я грав ще дуже давно, десь на 1-му курсі коли вчився. Були з ним виступи, записи, ходили на радіо, у мене були різні соло та підголоски у його піснях. У нього справді гарні мелодії при повній відсутності муз.освіти чи хоча б методичних занять та розуміння елементів теорії та гармонії, все на інтуїції, але вона в нього видавала шедеври. Так от знов звернувся, побачивши мене в афіші та на концерті нещодавно — типу а може, щось разом зробити. Я видав дисклеймер: чувак, я за руками-ногами, бо поважаю твою творчу натуру, але з рос-мовними піснями не працюю, і навіть двомовні пісні не канають. Так ідея померла в зародку, хоча не знаю, чи чувак мене зрозумів.

Розмовляти російською в побуті — розумію. Писати на ній вірші, пісні — з культурологічної сторони це зрозуміло, але є інші сторони, і на етапі демонстрації артефактів вже починаються нюансіки: рос-мовний контент викликає обґрунтований хейт, тому такі виступи та публікації — це історія для своєї окремої тусовки, яка давно тебе знає як рос-мовного поета та/чи співака, і твій імідж прив'язаний до їхніх ностальгічних почуттів.

Здавалося б, з 2014 року було дофіга часу на те, щоб це зрозуміти, перебудувати лінгвістичну концепцію та намацати шляхи реалізації та комерціалізації. Хто хоче розширяти коло слухачів, читачів — зробили робочою мовою українську, інакше це демонстрація неготовності та небажання вийти за рамки певної бульбашки, і це місцями трохи ватнєнька тема. От я розмовляю російською і буду нею і надалі творити, вам це буду демонструвати, ви це будете хейтити, дурні ви комсомольці, і казати про мене херню, але ж сила моєї творчості змусить вас до цих почуттів, ще й будете згадувати моє ім'я. А я буду гнути свою лінію і робити так далі, ваші нападки стануть для мене частиною моєї легенди, ви про мене забудете, але я все ще буду обсмоктувать історії, як ви мене кенселили. А якщо я перейду в україномовний сегмент, то мої твори розчиняться у морі творів конкурентів, а цього не можна допустить, тому ви нафіг всі ідіть. У такій позиції більше прихованого профіту, ніж здається. Люди часто такі сміливі, сидячи у незачинених клітках, а відкрити їх власноруч — зась, у клітці вже своя екосистема, і незрозуміло, чи адаптується організм до відкритого простору, коли металеві прути тебе більше не захищають від великого суворого світу. Розумію це дуже добре, бо сам у своїх клітках. Але намагаюся не виносити з хати свинособачу мову не тому, що боюся нетолерантних до неї людей, а тому, що не хочу, щоб на мене реагували так, як я сам реагую на принципову рос-мовність у часи, коли російська вибухівка перетворила стільки будинків на пам'ятники рос.культурі, а пушкіністи готові вмирати за те, щоб продовжувати вбивати. Це треба бути ментально відстороненими від соціального контексту та жити у своєму вигаданому світі рос.казок, тяжіти до вайбу совкового кіно та рос.літературки, щоб плювати в співвітчизників давечами і отнюдями, хоча вони на це не заслужили аж ніяк, але ж ти лічность, і маєш поводитися відповідно — дратуй, бикуй, ігноруй, люди не мають забувати, що таке радянська прошивка. Я згоден, не мають. Тому цей прошарок суспільства — це частина екосистеми, поглинання якої вимагає створення умов, але це справа часу та постійна перевірка системи на стійкість, що є добре у тривалій перспективі, яка вже давно актуальна.

Мені як музиканту, який бере у таких творчих посиденьках епізодичну участь, нема чого там робити. По-перше, це б мене змушувало приховувати сліди своєї участі, бо вона псує репутацію, тому краще навіть не вв'язуватись. По-друге, там ніц не заробиш, бо у маргіналізованих тусовках питання оплати або упирається у персональні дотації залежно від заможності, або в принципі не стоїть, бо нема руху та розвитку проекту, його не може бути. І це не кажучи про те, що обслуговування хобіків — це тема, яку життя мене вчить закривати швидко або в ідеалі не відкривати зовсім. Але цей чувак справді талановитий, це правило я був би готовий порушити, інші — ні.