Процеси в українській політиці — те, про що мені не хочеться говорити, бо у нас є верхівка, яка не є зрадницькою, і хочеться просто на неї не дихати — працюють собі, як уміють. Є різні нюанси, як от з санкціями проти своїх же громадян. Але для нації, яка історично має мало досвіду управління своєю державою, зараз всьому драматизмі гарний час у широкому часовому розрізі, коли верхівка явно працює на захист України на всіх можливих рівнях, а не тримає за спиною дулю та думає, як би краще продати людям дозвіл окупації, як би робили персонажі часів януковича.

Зараз пішла заруба зі звільненням Федорова, на цю тему хочеться дещо сказати.

Взаємодія політиків та народу має дуалізм, у якому за і проти, добре та погано — знаходяться на терезах, які треба тягнути у той бік, який є більш дієвим для підтримання хоча б відносної злагоди в країні. Терези могли б собі спокійно гойдатися, але зараз не той час. Критерії дієвості під час війни стали особливо прозорі. Війна — це погано, але прозорість критеріїв — добре.

Люди от сьогодні кажуть: нам подобається цей політик, залишіть його. З одного боку, довіра до політика — це точка єднання "низів" та "верхів", і для української історії це рідкісне явище, бо народ зазвичай рухомий настроєм проти когось/чогось. А тут люди раптом "за". Тут теж є дуалізм, бо вони за нього, будучи проти корупції, проти якої і Федоров, і він переконливо вивів це у видиму площину — він борець з ненависною корупцією, але і в цій ненависті народу до корупції є певний дуалізм, адже корупція — явище, яке підтримується тими "низами", для яких комфортно щось порішати, знаючи, кому і скільки занести.

Хоча весь народ не можна сприймати як носія єдиної ідеї та ментальної установки, бо люди різні, але й тут є свій дуалізм, бо в той же час ми маємо виходити з єдності хоча б у теорії, бо політичні рішення стосуються всіх однаково. Визнання того, що люди різні — добре й демократично, той же час роз'єднання людей та роздмухування конфліктів — улюблений метод російського впливу.

Дмиро Кулеба от нагадує про те, що "не треба створювати собі кумирів". Ну а що робити, якщо люди на борця з корупцією, ще й у військовій сфері, готові повісити священні лати та присвоїти йому архетип спасителя? Цього не уникнути. До того ж, фраза "не створи собі кумира" сама має архетипічну складову, адже має релігійну основу. (Те, що Юнг оперував архетипами у своєму баченні аналітичної психології, у чомусь віддає езотерикою, але рушійна сила міфу — це реальність.) Раніше подібний архетип спасителя, якщо не "батька", був наданий Залужному, і він досі має величезний кредит довіри. Надавати його нехарактерно для українців, тепер акція підтримки Федорова — це цікава та важлива подія, на яку будуть оглядатися. 

Але те, що саме представники військової сфери користуються безпрецедентною довірою, нагадує про часи існування Січі та свідчить про історичну спіраль, і як би було, якби не російська навала — можна лише уявляти собі гіпотетично. Але на заході Польща та заруби з нею (через їхні історичні досвіди та маніпуляції їхнім усвідомленням), на сході росія та війна з нею, "це ж було вже", але в той же час все зовсім по-новому.